Рішення № 69349313, 26.09.2017, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/1440/17

2/296/1300/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2017 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Сингаївського О.П.,

за участю секретаря Галіцької А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і зустрічним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини та способу спілкування з нею, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області 18.05.2013 року, актовий запис №540, а також просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтовано тим, що 18.05.2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Позивач просить шлюб розірвати посилаючись на ті обставини, що спільне життя не склалось з причин непорозуміння з багатьох питань подружнього життя. Зокрема, не можуть дійти спільного погляду щодо порядку ведення домашнього господарства, щодо подружніх прав та обов'язків, щодо розподілу коштів сімейного бюджету, щодо виховання дитини та з інших питань сімейного життя. Крім того, зазначила, що проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Позивач також зазначила, що відповідач не надає матеріальної підтримки на утримання сина.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до позивача ОСОБА_1 із зустрічним позовом про усунення перешкод для батька щодо участі у вихованні дитини та спілкування з нею, про визначення способу участі у вихованні дитини та способу спілкування з нею, який судом прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом. У зустрічному позові відповідач просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди для нього щодо участі у вихованні дитини та спілкування з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, визначити такий спосіб його участі у вихованні дитини та спілкування з нею: встановити години та дні для зустрічей, спілкування, прогулянок з дитиною, без присутності матері дитини: кожну суботу з 10:00 год. до 18:00 год., кожну неділю з 12:00 год. до 18:00 год.; встановити, що на цей час позивач може забирати дитину до себе додому, для спілкування в домашніх умовах; встановити 10 днів на рік спільного відпочинку дитини в літній період без супроводу матері та стягнути з відповідача судовий збір.

Зустрічний позов обґрунтовує тим, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, мають сина ОСОБА_4, який на даний час проживає з матір'ю. відповідач періодично перешкоджає у спілкуванні з дитиною і перешкоджає приймати участь у вихованні дитини.

В судовому засіданні позивача ОСОБА_1 позовні вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, проти задоволення зустрічного позову не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги за первісним позовом визнав частково, а саме має можливість сплачувати аліменти щомісяця в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку. Вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення вимог первісного та зустрічного позовів не заперечував.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Сторони перебувають у шлюбі з 18 травня 2013 року, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції в Житомирській області, актовий запис №540, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, виданим 18.05.2013 року (а.с.3).

Сторони по справі мають малолітню дитину (сина) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.4).

Відповідно до ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них та інтересам їхніх дітей.

Враховуючи обставини справи, доводи сторін, які підтвердили в судовому засіданні, що тривалий час вони разом не проживають, подальше спільне життя і збереження сім'ї не можливим, а також зважаючи на те, що в ході розгляду справи позиції сторін не змінились, суд вважає необхідним позовні вимоги про розірвання шлюбу задовольнити.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст. 51 Конституцією України, ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статтей 18, 27 Конвенції про права дитини визнається принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною третьою ст. 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків передбачених ст. 184 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Зі змісту копії свідоцтва про народження вбачається, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, отже, рівною мірою зобов'язані її утримувати.

З урахуванням положень ст.183 Сімейного Кодексу України, зважаючи на розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», матеріальне становище дитини та платника аліментів, часткового визнання відповідачем позову, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача на утримання сина аліменти в розмірі 1/4 всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Таким чином, позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи вимоги відповідача за зустрічним позовом, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ст. 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Такі ж гарантії для батьків, що проживають окремо від дітей, та для самих дітей, встановлені ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, питання щодо способів участі одного із батьків має вирішуватися судом не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками, права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками, що є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_5. Між ними виникли конфліктні стосунки на ґрунті особистих неприязних стосунків, які призвели до спірних питань щодо участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1).

Відповідно до ч.2 ст. 6 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здоровий розвиток дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини діти мають право на належне спілкування та допомогу.

Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України, батьки повинні поважати дитину; ст. 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

В судовому засіданні учасники процесу визначилися про те, що доцільно буде встановити наступні години та дні для зустрічей, спілкування, прогулянок позивача з дитиною ОСОБА_5, без присутності матері дитини: кожну суботу з 10:00 год. до 18:00 год., кожну неділю з 12:00 год. до 18:00 год.; встановити, що на цей час позивач також може забирати дитину до себе додому, для спілкування в домашніх умовах; встановити 10 днів на рік спільного відпочинку позивача з сином ОСОБА_4 в літній період без супроводу матері.

Суд вважає, що вказаний порядок зустрічі позивача з дитиною не призведе до порушення прав останнього, прав відповідача по справі.

Приймаючи до уваги вимоги чинного законодавства та оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що визначення способу участі у вихованні та спілкуванні дитини з батьком у формі встановлення порядку спілкування та проведення спільного відпочинку відповідає інтересам дитини та вимогам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, тому зустрічний позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 110, 112, 180, 182, 184, 191 СК України, ст.ст. 3, 10, 60, 208, 209, 212, 215, 218, 226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Розірвати шлюб зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області 18 травня 2013 року, актовий запис № 540 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягувати з ОСОБА_2, 1988 р. н., ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, 1994 р. н., аліменти для утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 21 лютого 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди для ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визначити наступний спосіб його участі у вихованні дитини та спілкування з нею:

- встановити наступні години та дні для зустрічей ОСОБА_2, спілкування, прогулянок з дитиною ОСОБА_5 без присутності матері дитини: кожну суботу з 10:00 год. до 18:00 год., кожну неділю з 12:00 год. до 18:00 год. Встановити, що на цей час ОСОБА_2 також може забирати дитину до себе додому для спілкування в домашніх умовах;

- встановити 10 днів на рік спільного відпочинку ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_5 в літній період без супроводу матері.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня його проголошення.

Cуддя О. П. Сингаївський