Постанова № 69347610, 03.10.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р.Справа № 915/463/17Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ярош А.І., Діброви Г.І.

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю повноважних представників сторін:

від прокуратури - Лянна О.А., за посвідченням;

від відповідача-1 - Волинець В.В. (директор), за паспортом;

Інші представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року

по справі № 915/463/17

за позовом Прокуратури Миколаївської області

в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України

до відповідачів:

1. Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство»

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року прокурор Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі- КМУ) до Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» (далі - ДП «Володимирівське лісове господарство») та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), в якому просив суд:

- визнати недійсним на майбутнє договір № 10 про надання послуг, укладений 12.03.2013р. ДП «Володимирівське лісове господарство» з ФОП ОСОБА_3 та Додаткову угоду до зазначеного Договору від 23.05.2016 за № 28;

- зобов'язати ФОП ОСОБА_3 повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, з правом постійного користування ДП «Володимирівське лісове господарство» земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 241, 7 га, грошовою оцінкою 4 895 440 грн., що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Казанківського району та використовуються фізичною особою-підприємцем на підставі договору № 10 про надання послуг від 12.03.2013р.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року по справі № 915/463/17 (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено. Визнано недійсним на майбутнє договір № 10 про надання послуг від 12.03.2013р., укладений між ДП «Володимирівське лісове господарство» з ФОП ОСОБА_3; зобов'язано ФОП ОСОБА_3 повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України, з правом постійного користування ДП «Володимирівське лісове господарство» земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 241, 7 га, грошовою оцінкою 4 895 440 грн., що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області; стягнуто з ДП «Володимирівське лісове господарство» на користь Прокуратури Миколаївської області витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600 грн.; стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Прокуратури Миколаївської області витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір № 10 від 12.03.2013р. не є договором про надання послуг, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України», не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ФОП ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та відмовити у позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про поновлення якого позивач в особі КМУ взагалі не наполягав.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

29 серпня 2017 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив ДП «Володимирівське лісове господарство» на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи його правомірним та обґрунтованим.

20 вересня 2017 року на адресу суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України на апеляційну скаргу, в якому просить також оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Водночас, зазначений відзив Кабінету Міністрів України містить клопотання про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року судовою колегією у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Ярош А.І., Діброви Г.І., справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду.

У судове засідання, яке призначене на 03 жовтня 2017 року, представники Кабінету Міністрів України та ФОП ОСОБА_3 не з'явились, не скористалися наданим їм ст. 22 ГПК України правом. Проте, від ФОП ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Задовольнивши вищевказані клопотання, судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищезазначених представників позивача та відповідача-2.

Заслухавши пояснення прокурора та відповідача-1, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судовою колегією встановлено, що 12 березня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та ДП «Володимирівське лісове господарство» укладено договір № 10 про надання послуг (далі - Договір), згідно з предметом якого ФОП ОСОБА_3 з метою отримання прибутку надає ДП «Володимирівське лісове господарство» послуги у виробництві сільськогосподарської продукції та подальшому транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації виробленої сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ДП.

Згідно з договором ФОП здійснює виконанням на земельній ділянці, зазначеній в підпункті 5.2.1, комплексу агрономічних та інших робіт, пов'язаних з вирощуванням, охороною, транспортуванням, збереженням та реалізацією сільськогосподарської продукції (підготовка ґрунту під сівбу, сівба, догляд за посівами, охорона посівів, збирання врожаю, його транспортування тощо).

ДП згідно з договором здійснює використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва масиву земельних ділянок площею 181, 9 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області, із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають в її постійному користуванні. Виконання цього обов'язку не зачіпає право на користування цієї земельної ділянки, не є відчуженням цієї земельної ділянки, надання її в оренду (суборенду) чи участю у спільній діяльності (підпункт 5.2.1. пункту 5.2 Договору).

Підпунктами 6.1.1, 6.1.2 пункту 6.1 та пунктом 6.3 Договору сторони визначили:

ФОП ОСОБА_3 щорічно сплачує ДП «Володимирівське лісове господарство» кошти із розрахунку 600 гривень за один гектар переданих за договором земельних ділянок. Загальна сума оплати за один рік становить 109 140 гривень.

Також сторони дійшли згоди, що цей договір укладено терміном на 7 років з дня його підписання (пункт 4.1 Договору).

До договору в подальшому були укладені додаткові угоди № 137 від 21.12.2015р. та № 28 від 23.05.2016р., які стосуються змін, внесених до пунктів 5.2.1, 6.1.1 та 6.1.2 основного Договору.

На виконання спірного договору ДП «Володимирівське лісове господарство» передало ФОП ОСОБА_3, а остання прийняла за актами прийому-передачі без номеру спочатку земельну ділянку площею 181, 9 га, а згодом за додатковою угодою № 137 від 21.12.2015р. - земельну ділянку площею 241, 7 га.

Вирішуючи питання щодо удаваності правочину, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що фактично за умовами спірного договору відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, оскільки ДП «Володимирівське лісове господарство» передало ФОП ОСОБА_3 земельну ділянку, а ФОП ОСОБА_3 сплачує даній стороні грошові кошти за користування цією земельною ділянкою.

За приписами ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Положеннями ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Основні положення договору № 10 від 12.03.2013р. стосуються умов платного використання ФОП ОСОБА_3 земельних ділянок з метою вирощування врожаю сільськогосподарської продукції, що по своїй суті є договором оренди землі.

Тобто, виходячи з наведених умов договору та обставин, фактично відповідач-1 за спірним договором передав відповідачу-2 у платне користування земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України «Про оренду землі».

Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 19.08.2010р. (серії ЯЯ № 193689) (а.с. 13) визначено цільове призначення (використання) земельної ділянки площею 536, 4100 га - для ведення лісового господарства. Водночас, землі, передані згідно умов договору № 10 від 12.03.2013р., відносяться до земельних ділянок державного лісового фонду і знаходяться в постійному користуванні відповідача-1.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного Кодексу України, ст. 4 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади.

Таким суб'єктом, зокрема, виступає Кабінет Міністрів України (ч. 8 ст. 122, ст. 149 Земельного Кодексу України).

Звертаючи увагу на те, що спірною земельною ділянкою фактично розпорядилась особа, яка не мала таке право, зазначений договір суперечить вимогам ст. 203 ЦК України.

Між тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволенні позову виходячи з такого.

Всупереч своєму обов'язку щодо управління державним майном, станом на час подання прокурором позову КМУ не було вжито заходів, спрямованих на повернення переданої за спірним договором земельної ділянки в користування держави.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі КМУ прокурором заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності. Однак, КМУ, набувши статус позивача, питання про поновлення строку позовної давності не здійснив, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

При цьому, ФОП ОСОБА_3, як відповідач-2, у спрямованій до суду заяві від 26.06.2017р. вказувала про застосування позовної давності і просила відмовити прокурору у поновленні строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 також наполягала на застосуванні строку позовної давності та просила з тих підстав скасувати судове рішення та відмовити у задоволенні позову.

Зміст мотивованої частини рішення господарського суду свідчить про те, що питання щодо початку перебігу строку позовної давності, поважності причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення, у судовому засіданні не з'ясовувалися і не вирішувалися.

Таким чином, сплив загального строку позовної давності, установлений ст. 267 ЦК України, до пред'явлення даного позову прокурора: договір від 12.03.2013р., звернення до суду 18.05.2017р., відсутність клопотання Кабінету Міністрів України, який набув статусу позивача, про поновлення пропущеного строку, а також заява відповідача-2 про застосування позовної давності в спорі - є підставою для відмови у заявленому позові.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеною права (інтересу), ЦК України визначено як позовну давність (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК), перебіг якої відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позов) в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою строк позовної давності обчислюється однаково - з моменту коли особа довідалася або мала довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ти обставини, що позивач мав можливість дізнатися про порушене право, підтверджується тим, що Кабінет Міністрів України, на який покладено обов'язок щодо управління державним майном (використання земель лісогосподарською призначення), маючі в підпорядкуванні ДП «Володимирівське лісове господарство», Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства і нарешті Державне агентство лісових України міг і повинен був дізнатися про порушення права пов'язаного з передачею земельної ділянки лісогосподарського призначення у користування третім особам, оскільки спірний договір проходив процедуру узгодження і на протязі тривалого часу дії договору на відповідні банківські рахунки державного підприємства сплачувалися обумовлені сторонами грошові кошти згідно умов договору, а фінансові звіти в частині надходження цих коштів за діючим договором були відомі.

Незважаючи на це та всупереч своєму обов'язку щодо управління державним майном, станом на час подання прокурором позову КМУ не було вжито заходів, спрямованих на повернення переданої за спірним договором земельної ділянки в користування держави.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звернувся до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів, в даній справі в особі КМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звернувся до суду.

Сплив загального строку позовної давності до пред'явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмові у позові.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховною Суду України, зокрема від 27.05.2014р. у справі № 3-23ге14, від 25.03.2015р. у справі № 3-21гс15 та від 22.03.2017р. у справі № 5004/2115/11.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що прокурором були заявлені вимоги про визнання недійсною додаткової угоди, але суд першої інстанції не прийняв рішення з цього приводу, що позбавляє апеляційну інстанцію надати правову оцінку рішенню суду у цієї частині.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Внаслідок цього судова колегія задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду та відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 ч. 2 п. 4 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2017 року по справі № 915/463/17 - скасувати.

Прийняти нове рішення:

«Про відмову у задоволенні позову.».

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 05.10.2017р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва