Постанова № 69347524, 02.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р. Справа№ 910/7286/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

від позивача: Алєксєєв В.В. за довіреністю №19-2017 від 19.12.2016;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017

у справі №910/7286/17 (головуючий суддя Якименко М.М..)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта"

про стягнення 7553,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" про стягнення 5074,94 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 2478,52 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 у справі №910/7286/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" - 5074 грн. 94 коп. - страхового відшкодування в порядку регресу, 1 083 грн. 17 коп. - пені, 1 304 грн. 43 коп. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати частково в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цих вимог відмовити в повному обсязі та пропорційно задовольнити судовий збір.

Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині стягнення пені прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо нарахування пені не поширюються на правовідносини з суброгації, які виникли між сторонами у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченко Б.О.) апеляційна скарга прийнята до розгляду, призначено розгляд справи на 02.10.2017.

02.10.2017 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування відбулась заміна кредитора у грошовому зобов'язанні, а тому позивачем була правомірно нарахована пеня.

Відповідач явку представників у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

04 червня 2014 року між гр. ОСОБА_3, як страхувальником та вигодонабувачем, та позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша", як страховиком, було укладено Договір № 06-07.001382 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанту наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку засобів (далі за текстом - Договір страхування), предметом якого, є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованого транспортного засобом та додаткового обладнання - страхування наземного транспортного засобу.

Відповідно преамбули Договору страхування забезпечений транспортний засіб автомобіль "BMW X1", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.

Страхова сума становить 320 000,00 грн. (п.1.6 Договору страхування).

Відповідно до п.1.4 Договору страхування безумовна франшиза за страховим випадком дорожньо - транспортна пригода - 0,00%.

Територія дії Договору страхування - територія України (п. 1.9 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування з 00-00 год. 05.06.2014 року до 24-00 год. 04.06.2015 року (п.4.2 Договору страхування).

За умовами Договору страхування до страхових ризиків відносяться збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) (КАСКО).

12.05.2015 року о 12 год. 13 хв. у м. Хмельницькому сталася ДТП, в результаті якої відбулось зіткнення транспортного засобу марки "BMW X1", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить гр. ОСОБА_3, під керуванням водія гр. ОСОБА_4, та транспортного засобу "VOLKSWAGEN", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника гр. ОСОБА_5, під час якого останній здійснюючи обгін не дотримався безпечного інтервалу та допустив зіткнення з вказаним автомобілем "BMW X1", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області № 63489842 (вих. № 5/5963 від 03.06.2015 року) та первісною довідкою ВДАІ м. Хмельницького від 12.05.2015 року.

У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із повідомленням про настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) від 13.05.2015 року та за результатами розгляду заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту від 13.05.2015 року, позивачем було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № ТР-23-3227 від 11.06.2015 року.

Так, згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем автомобілю "BMW X1", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (відновлювального ремонту застрахованого об'єкта) склала 5074,94 грн., що відповідає сумі ремонтної калькуляції № SG-15-477 від 19.05.2015 року з ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу (автомобілю).

У відповідності до вказаного страхового акту та поданої страхувальником заяви від 13.05.2015 року позивачем була виплачена гр. ОСОБА_3 сума страхового відшкодування в розмірі 5074,94 грн. шляхом перерахування вказаних коштів на рахунок страхувальника в ПАТ "КБ "Приватбанк", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 612 від 11.06.2015 року.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду (суддя Слободян В.С.) від 21.07.2015 року винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні п. 13.3 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУаАП, визнано водія транспортного засобу "VOLKSWAGEN" - гр. ОСОБА_6, якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.

Відповідно до єдиної централізованої бази даних МТСБУ цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки "VOLKSWAGEN", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 гр. ОСОБА_6, який на момент дорожньо-транспортної пригоди 12.05.2015 року керував автомобілем, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (відповідач) відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 4223068 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності по майну - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки "VOLKSWAGEN", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Поліс станом на момент скоєння ДТП 12.05.2015 р. був чинний.

Позивач направляв відповідачу претензію № 438 від 02.11.2015 року про виплату страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5074,94 грн., яка згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 2901901926683 була отримана відповідачем 06.11.2015 року.

Однак, відповідач кошти у встановлений строк не перерахував, у зв'язку із чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 5074,94 грн., здійснивши при цьому у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5074,94 грн. нарахування на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" пені в сумі 2478,52 грн. за період з 26.11.2015 року по 26.04.2017 року, яку позивач просив суд стягнути з відповідача у поданій позовній заяві.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги щодо стягнення 5074,94 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу є доведеними та обґрунтованими, а щодо стягнення пені суд прийшов до висновку, що нарахування неустойки здійснено з порушенням приписів ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, у зв'язку із чим здійснив власний розрахунок та стягнув 1083,17 грн. пені.

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Закон України "Про страхування" передбачає, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхіне зазначити, що позивач звернувся до суду з даним позовом в порядку суброгації, а не як визначив суд першої інстанції - в порядку регресу.

Тобто в таких правовідносинах відбувається передання (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання щодо відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування".

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув прав потерпілої особи у межах здійсненої виплати, тобто на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування.

Матеріалами справи підтверджується, що на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем на підставі полісу № АІ № 4223068.

Згідно з частиною 2 статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною 3 статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Однак спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями пункту 22.1 статті 22 зазначеного Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК України, згідно з якою особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми пункту 22.1 статті 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, а різницю між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, з врахуванням вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, за мінусом франшизи.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми фактично виплаченого позивачем страхового відшкодування, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5074,94 грн. страхового відшкодування нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім цього позивач, з посиланням на ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", просив стягнути з відповідача 2478,52 грн. пені.

Так, згідно пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів": "Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 вказаного Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди, отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту, тому у випадку невиконання вказаного грошового зобов'язання може нараховуватись пеня.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

За змістом ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах суброгації сторін не визначено.

Згідно п. 4 розділу "Спори, що виникають із договорів страхування» листа Верховного Суду України від 01.05.2013 "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України, за II півріччя 2012 р.", положення п. 37.2 ст. 37 Закону України від 1 липня 2004 р. N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції від 14.08.2011), яким встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або Моторного (транспортного) страхового бюро України особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня, не поширюється на правовідносини між страховиками, оскільки зазначена норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (постанова Верховного Суду України від 26 вересня 2012 р. у справі N 3-41гс12).

З наведеного вбачається, що положення п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на день виникнення правовідносин) не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки сторони є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання зобов'язання за суброгацією відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що для позадоговірних (при суброгації) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення пені не підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

При цьому слід зазначити, що згідно Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", у судовому рішенні національного суду є можливим посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.

Колегією суддів, з врахуванням зазначеної практики Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи врахований загальний підхід щодо розгляду спорів у подібних відносинах, який викладений, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 у справі №910/17755/16.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені з прийняттям в цій частині нового рішення, про відмову у позові.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 року у справі №910/7286/17 скасувати в частині задоволення вимог про стягнення пені та прийняти в цій частини нове рішення, яким повністю відмовити у позові в частині стягнення пені.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 у справі № 910/7286/17 викласти у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, код ЄДРПОУ 35265086) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 30, код ЄДРПОУ 31681672) - 5 074 (п'ять тисяч сімдесят чотири) грн. 94 коп. - страхового відшкодування в порядку суброгації, 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн. 99 коп. - судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 2578 грн. 52 коп. пені - відмовити."

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 30, код ЄДРПОУ 31681672) на користь Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, код ЄДРПОУ 35265086) - 1760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/7286/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

А.І. Мартюк