Рішення № 69346777, 27.09.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Приватного підприємства "Укр - Петроль"

До Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле"

про визнання договору недійсним

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Оксентюк А.М. (дов. №435 від 27.09.2017)

від відповідача-1: Дмитраш В.С. (дов. №3-131100/4057 від 30.06.2017)

від відповідача-2: Брацкова О.С. (дов. №11/09/17 від 11.09.2017)

вільний слухач: ОСОБА_4

В судовому засіданні 27.09.2017, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.08.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява №400 від 30.08.2017 Приватного підприємства "Укр-Петроль" (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінсоле" (надалі - відповідач) про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/14707/17, розгляд справи призначено на 13.09.2017.

В судове засідання, призначене на 13.09.2017, представник позивача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений був належним чином.

В судове засідання, призначене на 13.09.2017, представники відповідача-1 та відповідача-2 з'явились, надали пояснення по справі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні, призначеному на 13.09.2017 подав відзив на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 розгляд справи було відкладено до 27.09.2017.

26.09.2017 до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - Приватного підприємства "Європацукор".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2017 позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - Приватного підприємства "Європацукор" з доданими до неї документами повернуто позивачеві без розгляду.

У судове засідання 27.09.2017 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті спору.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2017 Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Відповідач 1, Банк, первісний кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінсоле» (далі - Відповідач 2, новий кредитор),керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-07-12-000010-cвід 26.07.2017, уклали договір про відступлення прав вимоги (далі - Договір відступлення), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скорик О.М. за реєстровим номером №912.

Відповідно до умов п.1 Договору відступлення, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників, заставодавців, іпотекодавців, поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами, договорами застави, договорами іпотеки, договорами поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно реєстру Додатку 1 до цього Договору - надалі за текстом - основні договори. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

У пункті 2 Договору відступлення зазначено, що новий кредитор у день укладання цього Договору, але у будь-якому випадку не раніше отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи право вимагати належного виконання Боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у Додатку 1 до цього Договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку 1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.

Згідно п.4 Договору відступлення сторони домовились, що за відступлення прав вимог за основними договорами, відповідно до цього Договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 23 874 685,07 грн: кошти у сумі 23 874 658,07 грн сплачені новим кредитором Банку до моменту укладання цього Договору на підставі протоколу торгів, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Відповідно до Додатку 1 до договору відступлення Відповідач 1 відступив новому кредитору, Відповідачу 2, в повному обсязі право вимоги по стягненню з Приватного підприємства «Укр-петроль» (далі - Позивач, боржник) заборгованості за Договором про відновлювальну кредитну лінію від 24.07.2012 №20-01-12, укладеним між первісним кредитором і боржником з усіма додатковими угодами до нього (далі - Кредитний договір), в загальній сумі 12 029 663,95 грн, яка складається з заборгованості за (станом на дату проведення електронних торгів (на 20.07.2017)):

- кредитом в сумі 5 575 000,00 грн;

- нарахованими процентами в сумі 2 958 139,97 грн;

- нарахованою пенею в сумі 3 496 523,98 грн.

Позивач у своєму позові просить суд визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги від 21.08.2017, обґрунтовуючи це тим, що укладення зазначеного договору прямо впливає на права та обов'язки останнього, як боржника по Кредитному договору, укладання Договору про відступлення було здійснено без його згоди та тим, що, на думку позивача, новий кредитор не є фінансовою установою. Відповідач 1 та Відповідач 2 повністю заперечують проти позовних вимог, обгрунтовуючи у своїх відзивах про невідповідність тверджень Позивача фактичним обставинам справи.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» від 17.09.2015 №612 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 17.09.2015 №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора».

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до положень статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» 17.12.2015 Правління Національного банку України прийняло постанову №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Частинами першою та третьою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Частинами першою та третьою статті 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 вказаного Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених зазначеним Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 вказаного Закону; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених зазначеним Законом; повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком). Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.

Судом встановлено, що Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.07.2016 №1153 затверджено ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Фонд затверджує способи, порядок, склад, та умови відчуження майна банку, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації (ч.3 ст.51 вищевказаного Закону).

Згідно із частиною шостою статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізований у такий спосіб:

1)на відкритих торгах (аукціоні);

2)шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна банку може проводитись в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №388.

Відповідно до вимог пункту 4 розділу VII зазначеного Положення у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, банк зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу активу (майна).

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Під час проведення прилюдних торгів продавець та учасники торгів у встановленому законом порядку певними діями (ціновими пропозиціями) визначають переможця торгів та ціну продажу майна, в результаті чого переможець торгів набуває право на придбання об'єкту. Результатом проведення прилюдних торгів є: визначення покупця - переможця аукціону та завершення процедури торгів шляхом підписання протоколу ліцитатором та покупцем, який одержав право на придбання об'єкта, та підписання договору купівлі-продажу об'єкта/договору відступлення прав вимоги продавцем та покупцем, який одержав право на придбання об'єкта.

Отже, як встановлено судом, за наявності вищезазначених невід'ємних складових, торги, можна вважати такими, що відбулися.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за №2601 від 22.06.2017 «Про затвердження умов продажу активів Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»» 26.07.2017 відбулися електронні торги за лотом №Q81518Ы0167, за результатами яких переможцем торгів визнано Відповідача 2, а також сформовано протокол електронних торгів № UA-EA-2017-07-12-000010-с.

За зазначеним єдиним лотом на відкритих торгах було реалізоване право вимоги за договором про відновлювальну кредитну лінію №20-01-12 від 24.07.2012, укладеним між Відповідачем 1 та Позивачем, договором про мультивалютну кредитну лінію №0189-01-07 від 03.09.2007, укладеним між Відповідачем 1 і Приватним підприємством «ЄВРОПАЦУКОР» та відповідними договорами забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, за якими боржником (позичальником) виступав Позивач та Приватне підприємство «ЄВРОПАЦУКОР».

Як вже встановлено судом, з метою оформлення результатів електронних торгів, відповідно до вимог чинного законодавства, між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (первісним кредитором, тобто Відповідачем 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНСОЛЕ» як переможцем торгів (новим кредитором, Відповідачем 2) 21.08.2017 був укладений договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скорик О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 912.

До укладання зазначеного договору переможцем торгів (новим кредитором, тобто Відповідачем 2) були виконані з Відповідачем 1 всі розрахунки за протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-07-12-000010-с від 26.07.2017 у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, суд приходить до висновку що при укладанні Договору відступлення Відповідачем 1 та Відповідачем 2 були дотриманні вимоги чинного, на момент укладення, законодавства України.

Стосовно тверджень Позивача щодо відсутності у Відповідача 2 повноважень на надання фінансових послуг та включення останнього до державного реєстру фінансових установ, суд зазначає наступне.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг, встановлені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону фінансова установа - юридична особа яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані із наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Порядок ведення реєстру фінансових установ встановлений Положенням про Державний реєстр фінансових установ, затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 №41 (в редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 28.11.2013 №4368).

Згідно із пунктами 1, 3 розділу XX зазначеного Порядку інформація, що міститься в Державному реєстрі фінансових установ, с відкритою і загальнодоступною. Юридичні та фізичні особи можуть одержати інформацію із цього реєстру шляхом безпосереднього доступу до інформації, розміщеної на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Відповідно до пункту 7 розділу І вищевказаного Порядку документом, що підтверджує статус фінансової установи, є свідоцтво.

Судом встановлено, що відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Відповідач 2 включений до Державного реєстру фінансових установ. Зазначений факт, також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію Відповідача 2, виданого 24.01.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке міститься в матеріалах справи.

Таким чином, Відповідач 2 є фінансовою установою та включений до Державного реєстру фінансових установ, а отже твердження Позивача щодо недійсності на цій підставі Договору відступлення є безпідставними та необґрунтованими, а тому до уваги судом не приймаються.

Що стосується тверджень позивача, про відсутність надання згоди останнього, як боржника, на заміну кредитора у зобов'язанні, і як наслідок, зазначене, є підставою для визнання Договору відступлення недійсним, суд повідомляє наступне.

Частинами 1 - 4 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 та 2.5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року N 11 правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. ст.514,516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 у справі N3-43гс15.

Крім того, Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» 22.08.2017 повідомив Позивача про те, що між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Новим кредитором за Договором про відновлювальну кредитну лінію від 24.07.2012 №20-01-12 з 21.08.2017 став Відповідач 2.

Відповідно до абз.4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Суд звертає увагу на те, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін, а тому невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

Неналежне виконання правочину жодним чином не свідчить про те, що останній не має юридичної сили або не створює для сторін юридичних наслідків.

Враховуючи те, що перелік підстав для визнання договору недійсним є вичерпним, а Позивачем не доведено суду, що оскаржуваний ним договір в момент його укладення суперечив нормам чинного законодавства України, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених Позивачем обґрунтувань позову, та їх відхиляє.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.44, ст.49, ст.ст.75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Укр-Петроль" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінсоле" про визнання договору недійсним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 04.10.2017

Суддя М.О. Лиськов