Рішення № 69338028, 28.09.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/2547/17

Провадження № 2/639/1398/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гаврилюк С.М.,

при секретарі судового засідання - Макушенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

встановив:

Позивач через свого представника ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності № 01/042-77 від 04.01.2017, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову зазначає, що між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та відповідачем укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений Полісом № АІ/4501005.

29.09.2015 о 07 год. 50 хв. сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харковавідповідача визнано винним у вищезазначеному ДТП.

ТДВ СК «Альфа-Гарант» на виконання своїх зобов'язань, після аналізу всіх наданих документів, виплатило страхове відшкодування в розмірі 10000,00 грн за угодою про розмір страхового відшкодування.

Позивач зазначив, що відповідач про настання вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, всупереч вимогам чинного законодавства України, а саме пп. ґ пункту 38,1 ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», взагалі не повідомив страхову компанію.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою, але відповідач відшкодування не здійснив, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду із зазначеним позовом та просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» грошові кошти в розмірі 10000 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 1600 грн.

Представник позивача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності № 01/340-450 від 08.11.2016, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника ТДВ СК «Альфа-Гарант», в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився хоча відповідно до ч. 3 ст. 74 ЦПК України повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи, однак судова повістка від відповідача неодноразово повернулася до суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки. У зв'язку з чим суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ч. 5 ст. 74 ЦПК України та рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно статті 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, оформлений полісом № АІ/4501005, відповідно до якого забезпечувалася цивільно-правова відповідальність водія, який керував автомобілем ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_1(а.с. 25).

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.11.2015, яка набрала законної сили, встановлено, що29 вересня 2015 року о 07-50 год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ 21011, державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по вул. Греківській за сторони вул. Валерянівській, на перехресті вул. Греківської та вул. Основянської не зупинився на заборонений сигнал світлофора, що призвело до зіткнення з ЗАЗ LANOS, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4 Таким чином, судом було встановлено, що ОСОБА_1 порушив п. 8.10 ПДР, за що був притягнутий до відповідальністі за ст. 124 КУпАП. Цією постановою винним у даній дорожньо-транспортній пригоді визнано відповідача - ОСОБА_1 та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в прибуток держави 340 грн (а.с. 40).

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Таким чином, вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді за наявності вище приведеної постанови суду, доказуванню не підлягає.

На підставі страхового акту № ЦВ/15/2248 від 23.05.2016 (а.с. 59) ТДВ «Альфа-Гарант» виплатило власнику (а.с. 79) автомобіля ЗАЗ LANOS, державний номерний знак НОМЕР_2, на рахунок ФОП ОСОБА_5, який зазначений одержувачем коштів у заяві про страхове відшкодування від 04.12.2015 (а.с. 56), суму страхового відшкодування у розмірі 10000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 22778 від 23.05.2016 (а.с. 60).

ОСОБА_1 з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду до страховика не звертався.

Відповідачу була направлена регресна вимога від 16.08.2016 за вих. № 03/3951 з проханням виплатити регресне відшкодування на користь позивача у розмірі 10000 грн (а.с. 61-62).

Відповідач доказів на підтвердження поважності причин не виконання вимог підпункту 33.1.2 пункту 3.1 статті 33 Закону № 1961-IVне надав.

Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом № 1961-IV та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» «у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи».

Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» статтю 33 Закону № 1961-IV було викладено в новій редакції, зокрема, розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 цієї статті. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні пункти та підпункти статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Разом з тим, за наявності у страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку повідомлення страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Така ж правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі № № 6-1253цс16 і відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності.

ОСОБА_1 з повідомленням про настання страхового випадку до страховика не звертався, зокрема, доказів на спростування зазначеного факту не надав.

Позивач виплатив власнику автомобіля ЗАЗ LANOS, державний номерний знак НОМЕР_2, страхове відшкодування.

Таким чином, перелічені обставини дають підстави суду зробити висновок, що позовні вимоги позивача про стягнення в порядку регресу витрат зі сплати страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 10-11, 57-61, 88, 212-215, 218, 224 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, ч. 1 ст. 979 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598) грошові кошти в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598) суму судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М. Гаврилюк