Рішення № 69335287, 20.09.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/10710/15-ц

Провадження № 2/344/150/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

20 вересня 2017 року м.Івано-Фраківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Островського Л.Є.

секретаря Гули Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківськ цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення зоборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення зоборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки. З позовної заяви вбачається, що 10 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 132/07-МК зі змінами та доповненнями у додаткових угодах до нього від 10.01.2008 року, 01.09.2008 року на підставі якого Банк наддав позичальнику кредитні кошти в сумі 80 000 доларів США в тимчасове користування на мовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності за процентною ставкою 17% річних та строком дії до 09.07.2022 року. В забезпечення виконання зобовязань, що випливають з умов вказаного вище кредитного договору був укладений договір іпотеки з ОСОБА_3, згідно якого передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру № 3 з гаражем в будинку № 5, загальною площею 101, 9 м.кв., загальною площею гаража 24,1 м. кв. по вул. Д. Дудаєва,5 в м. Івано-Франківську. Відповідачі зобовязання за кредитним договором не виконували, внаслідок чого утворилася заборгованість. Просить стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором 132/07-МК від 10.07.2007 року в загальній сумі 9 522 464,42 грн., в тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру № 3 з гаражем в будинку № 5, загальною площею 101, 9 м.кв., загальною площею гаража 24,1 м. кв. по вул. Д. Дудаєва,5 в м. Івано-Франківську, що належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2003 року.

06.05.2016 року позивачем уточнено позовні вимоги. У даній заяві позивач просить стягнути з відповідачів на корить ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 522 464,42 грн., шляхом звернення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру № 3 з гаражем в будинку № 5, загальною площею 101, 9 м.кв., загальною площею гаража 24,1 м. кв. по вул. Д. Дудаєва,5 в м. Івано-Франківську, що належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2003 року.

У судове засідання представник позивача не прибула, проте надала заяву, в якій просить розглянути справу у її відсутність, підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд їх задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення.

Відповідачі у жодне судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, тоді як про час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином. Проте відповідачі не повідомили про причини своєї неявки і не подали заяв про розгляд справи за їх відсутності, не було подано і заперечень на позовну заяву. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Згідно частини першої статті 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Керуючись статтями 77, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній даних і доказів, так як у суду є достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, а позивач не заперечує проти такого розгляду.

Суд, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

10 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 132/07-МК зі змінами та доповненнями у додаткових угодах до нього від 10.01.2008 року, 01.09.2008 року на підставі якого Банк наддав позичальнику кредитні кошти в сумі 80 000 доларів США в тимчасове користування на мовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності за процентною ставкою 17% річних та строком дії до 09.07.2022 року (а.с. 4-5, 8,9).

10 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, за умовами якого передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру № 3 з гаражем в будинку № 5, загальною площею 101, 9 м.кв., загальною площею гаража 24,1 м. кв. по вул. Д. Дудаєва,5 в м. Івано-Франківську (а.с. 8).

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №№ 132/07-МК від 10 липня 2007 року станом на 14 липня 2015 року становить на загальну 9 522 464,42 грн. (а.с. 16-21).

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №№ 132/07-МК від 10 липня 2007 року за період з 10.07.2007 року по 29.02.2016 року становить 15 536 788, 53 грн. (а.с.72-84).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання, або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Розрахунок загальної суми заборгованості, наданий позивачем, є повним, чітким та зрозумілим, містить відомості про розмір заборгованості за кредитом, процентами.

Будь-яких доказів (висновок спеціаліста тощо), які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачами, суду не представлено.

Судом встановлено неналежне виконання відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань відповідно до умов укладеного кредитного договору № 132/07-МК від 10 липня 2007 року, що спричинило його істотне порушення.

Відповідно до ст.33 Закону України Про іпотеку від 05.06.2003 року №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно ч. 3 даної статті звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема, на підставі рішення суду.

Ч.1 ст.35 цього Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч. 7 ст. 3 Закону № 898-ІV пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону № 898-ІV іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 Закону № 898-ІV, а саме: у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

А тому, позивач має таке право захисту на предмет іпотеки в судовому порядку.

Згідно з розясненням Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.; далі узагальнення), вирішуючи питання одночасного задоволення таких позовних вимог, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення.

Аналогічне розяснення міститься в п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5. Разом із тим відповідно до третього речення абз. 2 цього пункту винятком, коли суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобовязанням, є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень ст. 11 Закону № 898-ІV (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Це положення узгоджується із п. 9 зазначеної постанови, відповідно до якого передбачене одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.

Так, одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

Проте, положення ч. 1 ст. 11 Закону № 898-ІV, яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобовязання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобовязанням. Зважаючи на той факт, що чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV) та відповідні розяснення (п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5) передбачають зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу цього майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, причому як у випадку, коли мало місце звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю, так і тоді, коли іпотечне майно належить боржнику за основним зобовязанням.

Слід мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13. Від 03.02.2016р. №6-1080цс15).

Відповідно правову позицію висловив і ВСУ у справі № 6-1080цс15 про те, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобовязання.

Позивач надав беззаперечні докази того, що за рішенням суду заборгованість по кредиту не погашена під час примусового виконання цього рішення, на спростування цього інших доказів матеріали справи не містять. Отже, вимога банку до позичальника, який не сплатив заборгованість по кредиту за рішенням суду, а саме - на звернення стягнення предмету іпотеки належного йому, не є подвійним стягненням.

Резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки повинна відповідати вимогам як ст. 39 Закону № 898-ІV, так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ній в обовязковому порядку повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; конкретний спосіб реалізації предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону № 898-ІV у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У судовій практиці немає єдності щодо вирішення питання про критерії, які повинен застосовувати суд, визначаючи початкову ціну.

Одні суди, як зазначає узагальнення ВСУ, повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 898-ІV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним субєктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобовязана за змістом ч. 3 ст. 10, статей 11 та 60 ЦПК довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Щодо ціни предмета іпотеки, то ВСУ висловив правову позицію у справі за № 6-1239 цс16, а саме, що положеннями частини першоїстатті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, прийняв рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною субєктом оціночної діяльності під час виконавчого провадження. При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку». Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38,39 Закону України «Про іпотеку» судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Враховуючи вимоги ч.6, 7 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

У даному спорі, позивач просив реалізацію предмета іпотеки шляхом продажу її Публічним акціонерним товариством "Банк «Фінанси та кредит»" від свого імені будь-якій особі-покупцю за початковою ціною, визначною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку визначеному ст.38 Закону України «Про іпотеку». Дана вимога відповідає способу передбаченому сторонами договору іпотеки, праву диспозитивності вимог за ст.11 ЦПК України, а тому підлягає до задоволення.

Що стосується вимог про надання позивачу прав продавця, дані вимоги також підлягають до задоволення, оскільки позивачу при продажу обєкта іпотеки необхідно буде вчинити ряд дій, повязаних з цим.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до п.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ст.ст. 526,527,530,548,610,611,612,638,1054 ЦК України, ст.ст. 1,18,35-39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.3,10,60,61 ЦПК України та керуючись ст.ст. 88, 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення зоборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом звернення на предмет іпотеки задоволити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 перед «Банк «Фінанси та кредит», по кредитному договору № 132/07-МК від 10.07.2007, укладеному між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1, в розмірі 9 522 464, 42 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно договору іпотеки від 10.07.2008 року, укладеного Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований за № Д-566, а саме: трикімнатну квартиру № 3 з гаражем в будинку № 5, загальною площею 101, 9 м.кв., загальною площею гаража 24,1 м. кв. по вул. Д. Дудаєва,5 в м. Івано-Франківську, шляхом її продажу Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», місцезнаходження якого: 04050, м.Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856 від свого імені будь-якій особі-покупцю за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності під час його реалізації, в порядку передбаченому с.38 Закону України «Про іпотеку», з наданням Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» всіх прав продавця, у тому числі, але не виключно: укладати договір купівлі-продажу, отримувати дублікати правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування та у будь-яких установах незалежно від форм власності; отримувати всі необхідні документи та довідки (в тому числі витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) для продажу вищезазначеного предмету іпотеки у Державній реєстраційній службі України та всіх підпорядкованих структурних підрозділах, в органах нотаріату або інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав; здійснювати будь-які платежі в якості продавця в процесі укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки; звертатися до суб"єктів оціночної діяльності із заявою про проведення експертної оцінки предмету іпотеки, а також ставити підписи від свого імені за одержання експертної оцінки; отримувати довідки та документи, які необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; надати приватному нотаріусу право відкрити розділ на предмет іпотеки та зареєструвати право власності на предмет іпотеки, отримувати в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням предмета іпотеки довідки, технічну документацію.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», місцезнаходження якого: 04050, м.Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856, - по 1827,00 грн. судового збору з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.Є. Островський