Ухвала суду № 69333203, 04.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/27313/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю:

представника позивача Коляди С.М.,

представника відповідача Олексюка Р.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із позовом про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 22.03.2016 року № 4873-23.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позов задоволено, оскаржувана податкова вимога визнана протиправною та скасована.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що оскільки позивач самостійно не здійснював декларування грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн., то відповідно вказана сума не є узгодженим грошовим зобов'язанням платника податку, а відтак не може рахуватись податковим боргом в розумінні Податкового кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року рішення суду першої інстанцій скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем з квітня 2012 року по грудень 2014 року виплата заробітної плати проводилась через касу Товариства, при цьому, позивачем було нараховано, але не сплачено до бюджету 1 152 864,30 грн. податку на доходи фізичних осіб. Таким чином, вказана сума податку, на думку суду, є узгодженою.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Тернопільхлібпром» з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 26.03.2015 року №2224 19-18-17-05/30836947.

Відповідно до висновків контролюючого органу позивачем порушено вимоги пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5, пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що полягало у несвоєчасній сплаті податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 152 864,30 грн. під час виплати доходів на користь інших платників податку у вигляді заробітної плати.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 06.04.2015 року №00021211705.

Позивач оскаржив вказане повідомлення-рішення в судовому порядку.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі №819/1022/15-а в у задоволенні позову ТОВ «Тернопільхлібпром» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про зобов'язання внести зміни до картки особового рахунку ТОВ «Тернопільхлібпром» по податку з доходів фізичних осіб шляхом скасування нарахованої пені у сумі 167 148,27 грн. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 6 квітня 2015 року №00021211705 відмовлено.

Проте, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року у справі №819/1022/15-а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року скасовано та прийнято нове про часткове задоволення позовних вимог Товариства. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 6 квітня 2015 року № 00021211705, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

При цьому, суд виходив з того, що сума податку з доходів фізичних осіб є узгодженою, а тому підлягає стягненню шляхом пред'явлення податкової вимоги, а не прийняття контролюючим органом податкового повідомлення - рішення.

22 березня 2016 року контролюючим органом складено та надіслано позивачу податкову вимогу № 4873-23 про сплату 1 145 717,37 грн. податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.

Позивач не погодився з податковою вимогою від 22.03.2016 року №4873-23, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати вказану податкову вимогу.

В свою чергу відповідач заперечуючи проти даного адміністративного позову вказує на те, що судовим рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року у справі №819/1022/15-а підтверджено, що, з урахуванням приписів п. 54.2 ст. 54 пп..168.1.2 пп. 168.1.5 та пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 145 717,37 грн. є узгодженою платником самостійно, а тому стягнення такого податку слід проводити саме шляхом надіслання податкової вимоги.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом визначено у підпунктах 168.1 - 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку.

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Також пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном «граничний термін сплати до бюджету податку» розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.

Відповідно до п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Згідно ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зокрема, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що:

по-перше, утримувати податок на доходи фізичних осіб можливо лише з нарахованого доходу на користь платника податку, тобто спочатку має бути проведення нарахування доходу, а тільки потім утримання з нього;

по-друге, суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з нього (доходу) податку має відображатись у відповідних податкових розрахунках;

по-третє, суми податкових зобов'язань з податку з доходів, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету, вважається узгодженим податковим агентом в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Таким чином, вказані обставини є визначальними для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Як вбачається з рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів на підставі розрахунку повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром» дійшла висновку, що сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн. була нарахована позивачем самостійно під час виплати заробітної плати через касу Товариства у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року, а тому сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн. є узгодженою, проте не сплаченою до бюджету.

Проте колегія суддів такий висновок вважає передчасним та таким, що не підтверджується дослідженими обставинами справи та належними доказами.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що визначальним для вирішення даного спору є встановлення факту нарахування та виплати позивачем заробітної плати працівникам, нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб з такої заробітної плати (доходу), відображення таких нарахувань та виплат (утримань) у первинних документах Товариства та у відповідних податкових розрахунках, що подаються до контролюючого органу.

Колегія суддів зазначає, що розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром», що наявний в матеріалах справи (а.с. 121) є не достатнім доказом того, що Товариство здійснювало нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн. Не підтверджено будь - якими доказами і те, що ТОВ «Тернопільхлібпром» у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року проводилась виплата заробітної плати через касу Товариства з одночасним нарахуванням, але не сплатою (не перерахуванням) до бюджету 1 152 864,30 грн. податку на доходи фізичних осіб.

Колегія суддів також звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність в матеріалах справи податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податків, поданих позивачем до контролюючого органу, інтегрованої картки платника податку, проте яким не було надано належної правової оцінки.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі № 819/403/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко