Ухвала суду № 69332495, 03.10.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Іваненко Т.В.

УХВАЛА

іменем України

"03" жовтня 2017 р. Справа № 806/1561/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Кузьменко Л.В.

Франовської К.С.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" серпня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення 144400,00 грн ,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 суддівської винагороди виходячи з вимог Закону України від 07.07.2010 №2453VI "Про судоустрій і статус суддів" та розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік".

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області здійснити нарахування судді Корольовського районного суду м.Житомира ОСОБА_3 , виходячи з вимог Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» та із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік", недоплачену суддівську винагороду: за січень 2017 року в сумі 26400,00 грн, за лютий 2017 року в сумі 59200,00 грн, за березень 2017 року в сумі 6000,00 грн, за квітень 2017 року в сумі 26400,00 грн, за травень 2017 року в сумі 26400,00 грн;

- стягнути на користь позивача з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду: за січень 2017 року в сумі 26400,00 грн, за лютий 2017 року в сумі 59200,00 грн, за березень 2017 року в сумі 6000,00 грн, за квітень 2017 в сумі 26400,00 грн, за травень 2017 року в сумі 26400,00 грн ;

- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 в сумі 26400,00 грн допустити до негайного виконання.

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області для виплати недоплаченої судді Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_3 суддівської винагороди: за січень 2017 року в сумі 26400,00 грн, за лютий 2017 року в сумі 59200,00 грн, за березень 2017 року в сумі 6000,00 грн, за квітень 2017 року в сумі 26400,00 грн, за травень 2017 року в сумі 26400,00 грн.

Позов обґрунтовано неправомірним нарахуванням відповідачами суддівської винагороди за січень, лютий, березень, квітень 2017. Вважає, що суддівська винагорода за вказаний період повинна була бути нарахована виходячи з вимог Закону України від 07.07.2010 №2453VI "Про судоустрій і статус суддів" та розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік", тобто розмір його суддівської винагороди повинен вираховуватись з посадового окладу у розмірі 32000,00 грн, а не 16000 грн .

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.08.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з'явились. Про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд розглядає справу в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 в період січня-травня 2017 року працював суддею Корольовського районного суду м. Житомира та певний час обіймав адміністративну посаду заступника голови цього ж суду.

Як суддя отримував суддівську винагороду з січня по травень 2017 виходячи із посадового окладу в розмірі 16000,00 грн, що відповідає 10 прожитковим мінімумам для працездатних громадян.

Вважаючи, що суддівська винагорода за спірний період повинна бути виплачена із врахуванням посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 32000,00 грн, що відповідає 10 мінімальним заробітним платам, встановленим станом на 01.01.2017, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.

Суд першої інстанції прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд дійшов висновків, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання та не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII, а тому він не має права на отримання суддівської винагороди у вказаному розмірі визначеному ст.133 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону № 2453-VІ.

Судом встановлено, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання.

Відповідно до частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Однак, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2017 року (далі - Закон № 1774-VІІ), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

Колегія суддів зазначає, що саме Законом № 1774-VІІ законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402-VІІІ.

При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.

Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.

Колегія суддів підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Судова колегія також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового акту рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Слід зазначити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2статті 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Згідно із вимогами ст.148 Закону N 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами ст.149 Закону N 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В розумінні вимог ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Житомирській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, відповідачі по справі можуть здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок суддівської винагороди.

Крім того, законодавець чітко визначив механізм реалізації вказаних правових норм щодо розміру суддівської винагороди, зумовленої зміною правового регулювання розмірів посадових окладів суддів.

Так, в п. 45. Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону N1402-VIII зазначено, що саме Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом передбачати у проектах законів України про Державний бюджет України на 2017 рік та наступні роки видатки, пов'язані з реалізацією положень цього Закону.

При розгляді вказаного спору суд враховує також Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010, в якому зазначено, що в аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів", необхідно розуміти так, що:

- фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України;

- від імені держави забезпечення фінансування судів здійснюють Кабінет Міністрів України шляхом розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та Верховна Рада України шляхом затвердження Державного бюджету України виключно законом України, здійснення контролю за його виконанням і прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до зазначених положень Бюджетного кодексу України у відповідачів у спірний період були відсутні підстави нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду в іншому розмірі.

При цьому, Державна судова адміністрація України та її Територіальне управління в Житомирській області не наділені повноваженнями від імені Держави змінювати розмір фінансування місцевих судів, відмінний від розміру, зазначеного в Державному бюджеті на відповідний бюджетний рік.

В аспекті зазначеного Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010 саме Кабінет Міністрів України та Верховна рада України, а не відповідачі по справі, від імені Держави забезпечують фінансування та належні умови для функціонування судів, в тому числі щодо розміру суддівської винагороди суддів місцевого суду.

З огляду на зазначене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання саме Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирські області здійснити нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 32000,00 грн та зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування таких виплат, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "29" серпня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: Л.В. Кузьменко

К.С. Франовська

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,10031

3 - відповідачу/відповідачам: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області м-н. Соборний, 1, м.Житомир,10014

4 - Державна судова адміністрація України вул.Липська,18/5, м. Київ,01601

5 - третій особі: Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області - вул.Святослава Ріхтера, 24, м.Житомир,10008,