Постанова № 69331720, 03.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 357/4091/17 Головуючий у 1-й інстанції: Ярмола О.Я.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа - Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Узинської міської ради, третя особа - Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція головного управління у Київській області про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення від 14 липня 2016 року, прийнятого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин».

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ТзДВ «Узинський цукровий комбінат», звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїй господарській діяльності користується земельними ділянками на праві постійного користування ними.

Узинська міська рада на VII сесії VII скликання від 14 липня 2016 року прийняла рішення за № 7-67/2016 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2017 рік» яким, серед іншого, було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин на 2017 рік (додаток № 2).

Згідно із п.п. 4.2 п.4 Положення Узинською міською радою було встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) в розмірі 3 (трьох) відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Узинська міська рада прийняла рішення в межах та в спосіб передбачений Законом. Оскаржуване позивачем рішення було оприлюднене, тобто, доведене до відома всіх членів територіальної громади.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання щодо встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.

У ст. 10 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами; представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Пунктом 8 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.

Відповідно до ч. 1, 3, 5, 11 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ч. 5 ст. 59 Закону № 280/97-ВР).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Податок на майно в частині плати за землю належить до місцевих податків (п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України).

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 3.1 ст. 3 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України: чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України передбачено, що в разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (п. 7.3 ст. 7 ПК України).

У ст. 4 Податкового кодексу України визначено основні засади податкового законодавства України та в п.п. 4.1.9 п.4.1 вказаної статті закріплено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема на принципі стабільності.

Відповідно до вказаного принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з п.п. 12.5.1, 12.3.2 та 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

У п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що місцеві податки і збори та їх ставки повинні встановлюватися місцевими радами не пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного року, тобто не пізніше 30 червня, а відповідне рішення ради має бути офіційно оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду.

Порушення зазначеного порядку призведе до нехтування принципу стабільності податкового законодавства, який має на меті встановлення незмінних умов оподаткування протягом бюджетного періоду та становить основоположні засади фіскальної системи.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником Узинської міської ради в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 26 вересня 2017 року, проект рішення ради про встановлення плати за землю на території міста Узин на 2017 рік був опублікований 30 червня 2016 року, а оскаржуване позивачем рішення було прийняте відповідачем 14 липня 2017 року.

Тобто, відповідачем не дотримано вимог ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки проект оскаржуваного рішення був опублікований на офіційному сайті Узинської міської ради менше ніж за 20 днів до сесії ради.

Крім того, спірне рішення відповідача, всупереч вимогам чинного податкового законодавства було прийнято після 30 червня 2016 року, що свідчить про порушення відповідачем процедури прийняття такого рішення.

При цьому, колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в п. 34 рішення у справі «Сєрков проти України», в якому Суд підкреслив, що ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції та відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні.

У п. 36 цього ж рішення ЄСПЛ зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, Суд зобов'язаний переконатися у тому, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, приводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Виходячи зі значення законодавства в широкому розумінні, відповідно до якого воно включає всю сукупність нормативно-правових актів, колегія суддів ще раз підкреслює важливість і необхідність дотримання органами місцевого самоврядування основоположних засад податкового законодавства при встановленні місцевих податків та їх ставок.

Таким чином, законодавчо визначені повноваження відповідача щодо встановлення місцевих податків і зборів не звільняють його від обов'язку дотримуватися норм Податкового кодексу України при прийнятті відповідних рішень.

Під час розгляду справи в засіданнях суду апеляційної інстанції з пояснень, наданих учасниками процесу, також з'ясовано, що оскаржуване рішення не було оприлюднено відповідачем у визначений чинним законодавством спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

У ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-1V (далі - Закон № 1160-1V) визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Згідно зі ст. 12 зазначеного Закону регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача, а саме: пункт 3 рішення від 14 липня 2016 року, прийнятого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин» у розумінні ст. 1 Закону № 1160-ІV є регуляторним актом та підлягає офіційному оприлюдненню саме в друкованих ЗМІ, що в даному випадку відповідачем здійснено не було, а отже, його не доведено до відома населення у порядку, передбаченому законодавством, та порушено законодавчо визначену процедуру його прийняття.

Приходячи до такого висновку, судова колегія враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що рішення ради про встановлення місцевих податків було оприлюднено на офіційному веб-сайті, що на їх думку, підтверджує законність дій при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не звільняється від обов'язку виконувати вимоги Закону № 1160-ІV.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не доведено, що спірне рішення було належним чином та в строки, встановлені законодавством, офіційно оприлюднене та доведене до відома платників податку.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин, а саме: відсутній аналіз регуляторного впливу.

Колегія суддів звертає увагу на те, відповідач не надав суду доказів того, що оскаржуване рішення приймалося ним на підставі експертних висновків та аналізу регуляторного впливу, що є порушенням вимог ст. 34, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідача є неправомірним, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» спростовують висновки суду першої інстанції, що викладені в постанові Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2017 року та є підставами для скасування даного рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» - задовольнити.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2017 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» до Узинської міської ради, третя особа - Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати пункт 3 абзац 2 рішення від 14 липня 2016 року, прийнятого на VII сесії VII скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин».

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Ганечко О.М.

Коротких А.Ю.

Повний текст постанови виготовлено 05 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Ганечко О.М.

Коротких А. Ю.