Ухвала суду № 69331654, 03.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/881/17 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві (без фіксування технічними засобами) апеляційну скаргу Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «Ількон» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство «Ількон» (далі - Позивач, ФГ «Ількон») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 27.01.2017 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ФГ «Ількон»; вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ч.6 ст.12 КАС України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не визнана обов'язковою, колегія суддів відповідно до ч.4 ст.196 КАС України вважає можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно з ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 01.10.2012 року ФГ «Ількон» зареєстровано платником податку на додану вартість.

27 січня 2017 року контролюючим органом прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ФГ «Ількон».

Оскаржуване рішення суб»єкта владних повноважень прийнято на підставі пп.«г» п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), згідно з яким анулювання реєстрації платника податку відбувається у разі, якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Згідно з абзацами 1-2 пункту 5.5 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 року №1130 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 року за №1456/26233 (далі - Положення №1130) анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти «б» - «з» пункту 5.1 цього розділу).

Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість у разі існування відповідних підстав.

Підпунктом 3 абзацу 3 пункту 5.5 Положення №1130 визначено, що рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є довідка про подання/неподання платником податку на додану вартість контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником податку на додану вартість та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Кодексу на платника податку покладається обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За приписами п.11.1, п.11.2 ст.11 Кодексу спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом. Спеціальний податковий режим - це система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів. За пунктом 11.3 цієї статті спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Для спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств характерні, зокрема, такі особливості: - кошти, які сплачуються платником податків, акумулюються на його спеціальному рахунку, відкритому в установах банків та/або в органах Державного казначейства України (абзац 2 пункту 209.2 статті 209 Кодексу). Нагромадження коштів на цьому рахунку здійснюється відповідно до Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11; - кошти платник податків має використовувати лише у конкретно встановлених законодавством цілях - для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (абзац 1 пункту 209.2 статті 209 цього Кодексу); - за нецільове використання таких коштів платник податків притягується до відповідальності (пункт 123.2 статті 123 Кодексу).

Згідно з п.п. 209.1, 209.2 ст.209 Кодексу резиденти, як юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (абзац 2 підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу), які провадять підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб'єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, як сільськогосподарське підприємство, в 2016 році був суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

Разом з тим, 01.01.2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким внесено до Податкового кодексу України зміни, зокрема, введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим, яким встановлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Отже, починаючи із 1 січня 2015 року усі платники податку на додану вартість мають звітуватися виключно в електронній формі. При цьому подання декларації в паперовому вигляді із січня 2015 року не передбачається. За підсумками звітного податкового періоду відповідно до задекларованих в податковій декларації результатів платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статті 200 Податкового кодексу України.

Процедура подання податкової звітності засобами електронного зв'язку в електронній формі до контролюючого органу регулюється Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 року №233, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за №320/15011 (далі - Інструкція №233).

Згідно з частин 1 та 2 розділу II Інструкції №233, платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов'язковими для податкової звітності у паперовій формі.

Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів.

Предметом Договору є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Договір про визнання електронних документів діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник подає до контролюючого органу нові посилені сертифікати електронного цифрового підпису, договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів (п.З розділу 6 додатку 1 до Інструкції).

Пунктом 3 договору передбачено, що орган ДПС зобов'язаний: 3.1 забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді Платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку; 3.2 забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків; 3 забезпечувати зберігання і конфіденційність отриманих в електронному вигляді податкових документів.

На виконання вимог пункту 36.1 статті 36 Кодексу та в порядку визначеному ст.209 Кодексу, Позивач сформував та подавав до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, що підтверджується квитанціями №2, у яких відображені суми податкових зобов'язань з цього податку, які підлягали нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду.

Разом цим, вказані декларації з податку на додану вартість за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року сформовані та подані як за спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, так і за загальним.

Матеріалами справи підтверджується, що податкові декларації за 1-2 місяці 2016 року, як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом, подавалися із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку.

Договір «Про визнання електронних документів» від 04.03.2016 року №040320161, що підтверджується квитанцією №3, розірвано в односторонньому порядку з боку Відповідача, однак новий договір з Позивачем протягом тривалого часу не, укладався, що підтверджується квитанцією №1 від 16.03.2016 року о 16:24:04, квитанцією №1 від 29.04.2016 року о 16:46:03.

Таким чином, Позивач був неправомірно позбавлений права на підготовку та подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку.

06.05.2016 року Позивачем отримано квитанцію №1 з відміткою про збереження на центральному рівні Договору «Про визнання електронних документів», якому призначено реєстраційний №9071966084.

Однак, звітність Позивача не приймалась із посиланням на відсутність чинного договору «Про визнання електронних документів».

Також, 12.05.2016 року о 09:19 господарство отримало квитанцію №2 про прийняття (реєстрацію) договору про визнання електронних документів, а о 09:23 отримало квитанцію №1 з відмовою в реєстрації податкових накладних у зв'язку із розірванням вказаного договору.

Крім того, Позивачем 20.07.2016 року подано податкові декларації за 06 місяць 2016 року, як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом, безпосередньо до канцелярії Житомирської ОДПІ ГУ ДФС України у Житомирській області у паперовому вигляді, які були зареєстровані контролюючим органом вх.№412/10 та №411/10, із проставленням застережувального штампу «...отримано з попередженням про можливість невизнання...».

До канцелярії Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС України у Київській області 15.07.2016 року Позивачем подано податкові декларації за 06 місяць 2016 року, як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом, безпосередньо у паперовому вигляді, які були зареєстровані контролюючим органом із проставленням відповідного штампу про отримання за вх.№ б/н.

20.01.2017 року Позивачем подано податкові декларації за 12 місяць 2016 року, як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом, безпосередньо до канцелярії Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС України у Київській області у паперовому вигляді, які були зареєстровані контролюючим органом із проставленням відповідного штампу про отримання за вх. №1700004525 та №1700004530.

Як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом із застосуванням електронного цифрового підпису подавалися податкові декларації за 1-2 та 8-11 місяці 2016 року, до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку, що підтверджується відповідними квитанціями №2.

Відповідно до пункту 49.11 статті 49 Кодексу у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: 49.11.1 у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; 49.11.2 у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Проте, Позивач письмових повідомлень від контролюючого органу про відмову у прийнятті податкових декларацій за періоди з 01.01.2015 року по 01.01.2017 року не отримував.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при прийнятті спірного рішення, Відповідач не врахував наявні у Позивача преференції (неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку), надані податковим законодавством, а також подані Позивачем декларації як за загальним режимом, так і за спеціальним податковим режимом, з яких вбачається наявність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 27.01.2017 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ФГ «Ількон».

Положеннями ст.159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 05 жотвня 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.