Ухвала суду № 69331522, 28.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 750/5062/17 Головуючий у 1-й інстанції: Литвиненко І.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

28 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

25.05.2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів щодо списання з нього витрат виконавчого провадження в сумі 12228 грн. 25 коп. та стягнення вказаних коштів у судовому порядку.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області знаходяться виконавчі листи Деснянського районного суду м. Чернігова № 750/8492/16-а, 750/9645/16-а, 750/9645/16-а, 750/10061/16-а, 750/9644/16-а, 750/8943/16-а, 750/9110/16-а, 750/10593/16-а, 750/10696/16-а, 750/9458/16-а, 750/8941/16-а, 750/7214/16-а, 2-а/751/357/16-а, 751/9699/16-а, 751/8675/16-а.

11.05.2017 року старшим державним виконавцем відділу Назаренко М. Б. було складено акти державного виконавця, яким встановлено, що станом на 11.05.2017 року витрати з виконання виконавчих листів складають: № 750/10670/16-а складає 78,48 грн.; № 750/8376/16-а складає 78,48 грн.; № 750/8492/16-а складає 78,48 грн.: № 750/10061/16-а складає 78,48 грн.; № 750/9645/16-а складає 78,48 грн.; № 750/9644/16-а складає 78,48 грн.; № 750/8943/16-а складає 78,48 грн.; № 750/9110/16-а складає 78,48 грн.; № 750/10593/16-а складає 78,48 грн.; № 750/10696/16-а складає 78,48 грн.; № 750/9458/16-а складає 78,48 грн.; № 750/8941/16-а складає 78,48 грн.; № 751/9699/16-а складає 78,48 грн.; № 2-а/751/357/16-а складає 78,48 грн.; № 751/8675/16-а складає 78,48 грн.; № 751/9699/16-а складає 78,48 грн.; № 751/6822/16-а складає 78,48 грн.

15.05.2017 року відповідачем, на підставі платіжного доручення за № 52879220/1, було списано з рахунку № 25607300037163, відкритому в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України», суму виконавчого збору в розмірі 12228,25 грн.

Позивач не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що наведені позивачем в адміністративному позові доводи і надані докази свідчать про безпідставність заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи.

Рішення про стягнення виконавчого збору виконується в межах виконавчого провадження, при цьому Закон не містить норм, які передбачають необхідність відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору в межах основного виконавчого провадження, а тому відповідачем не порушено процедуру стягнення виконавчого збору, встановлену Законом.

Що стосується доводів апелянта про те, що відповідач не мав права стягувати виконавчий збір з рахунку № 25607300037163, оскільки на нього поширюються вимоги ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме, заборонено нецільове використання коштів, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки дана заборона стосується пенсійних органів, а не як в даному випадку органів виконавчої служби.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в силу положень ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Отже, примусове виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ органами казначейства, можливо лише за умови, що вказані органи здійснюють казначейське обслуговування коштів боржника, при цьому кошти, на які звертається стягнення, є бюджетними.

Як убачається з матеріалів справи, рахунок № 25607300037163, з якого відповідачем списано кошти, обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України». На цьому рахунку зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта про те, що в даному випадку органи казначейства України повинні були виконувати рішення відповідача про списання коштів з рахунку № 25607300037163, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія статті 6 Закону.

Окремо, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 17.11.2016 року відповідач письмово звертався до позивача з вимогою надати інформацію про те, з якого саме рахунку можливо списання коштів виконавчого збору. Втім, позивач відмовився надавати вказану інформацію, посилаючись на те, що стягнення цих коштів не належить до компетенції відповідача. Таким чином, позивач як боржник по виконавчому провадженню свідомо відмовився від співпраці з відповідачем і, в такій спосіб, вчинив умисні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню рішення про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 03.10.2017.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.