Постанова № 69330790, 02.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 р. № 820/2961/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.,

суддів - Бідонька А.В., Шляхової О.М.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд: скасувати рішення відповідача від 14.06.2017 р. № 236-17; зобов'язати відповідача визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_5 Арабської ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення суперечить дійсним обставинам, є незаконним та необґрунтованим, а тому, підлягає скасуванню, а відновлення порушених прав ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад вбачав шляхом прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини які у ньому викладені.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважав, що прийняте ДМС України рішення відповідає вимогам законодавства, позаяк позивач не навів підстав, які дали б змогу вважати, що його побоювання повернення до країни громадянської належності через можливість піддання тортурам та знущанням, а також, через вірогідність бути призваним на військову службу та брати участь у збройному конфлікті та вбивстві людей, що суперечить переконанням позивача, мають реальне підґрунтя.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад - громадянин ОСОБА_5 Арабської ОСОБА_3 24.09.2015 р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - ОСОБА_5 Арабській ОСОБА_3, відбувається громадянська війна, жителі країни громадянської належності позивача підлягають тортурам та знущанням, а тому існує вірогідність бути призваним на військову службу за умови повернення до ОСОБА_5 Арабської ОСОБА_3. Участь у збройному конфлікті (а саме - вбивство людей) суперечить переконанням позивача. Вказане, за його судженням, є підставою для отримання ним в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

15 березня 2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №10 від 11.03.2016 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 37-16.

Позивач оскаржив вказане рішення Державної міграційної служби України у судовому порядку, подавши до Харківського окружного адміністративного суду позов, в якому просив суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. в рамках розгляду справи № 820/1309/16 , залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 р., було скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Вищого адміністративного судку України від 17.08.2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії.

Наразі справа перебуває у провадженні ВАС України, рішення по суті касаційної скарги не прийнято.

Тобто, в силу приписів ст. 254 КАС України, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. в рамках розгляду справи № 820/1309/16 є такою, що набрала законної сили.

На виконання зазначеного судового рішення ДМС України було прийнято рішення від 27.10.2016 р. № 60-16 яким зобов'язано ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 ( а.с.44).

ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято наказ від 11.11.2016 року № 177 про здійснення повторного розгляду заяви ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 (а.с.45).

За наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_3 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ГУ ДМС України в Харківській області було 11.01.2017 складено висновок, в якому, враховуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду віл 02.06.2016 р. по справі № 820/1309/16, що пов'язує надання заявнику статусу особи, яка потребує додаткового захисту на підставі вищенаведеної інформації встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує шість, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, що передбачено пунктом частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 стани 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», було викладено доцільним відмовити громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( а.с. 51-56).

Вказаний висновок було підтримано відповідачем та складено рішення від 14.06.2017 р. № 236-17 про відмову громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ( а.с.57).

Ал ОСОБА_4 Заал Джіхад 28.06.2017 р. отримав повідомлення від ГУ ДМС в Харківській області № 39 від 27.06.2017 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" , з урахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 р., по справі № 820/1309/16, йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні ( підстава - рішення ДМС України від 14.06.2017 р. № 236-17) ( а.с. 58).

Позивач, не погодившись з зазначеним, звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_7 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 ОСОБА_7 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно ч.2, 3 ст. 10 Закону, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Як зазначено в п.22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.06.2011 року №3", ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Яку встановлено судом під час повторного розгляду заяви позивача, на виконання судового рішення по справі №820/1309/16, з позивачем було проведено співбесіду, результати якої викладено в протоколі, долученому до матеріалів справи (а.с. 47-50).

Так, під час як перинної співбесіди позивач вказав, що 18.09.2012р. він приїхав в Україну на навчання та щоб перечекати війну, яка розпочалась у його країні. Також позивач зазначав, що не хотів служити в армії під час громадянської війни та у 2012 році у Дамаску він неодноразово наражався на небезпеку через військові дії. Через ту обставину, що у ОСОБА_6, відбуваються масштабні військові дії протягом останніх 5 років, позивач вказував що у нього немає безпечного місця куди б він міг повернутися, а його місто зруйноване та знаходиться під владою терористів, які вбивають людей з відмінними від їхніх поглядами на життя та, які відмовляються вступати в їхні ряди. Позивач акцентовував увагу, що його батько перебуває в полоні понад 2 роки, двоє братів втекли з армії президента ОСОБА_8 та їх місцеперебування невідоме, багатьох молодих людей заарештовувала влада ОСОБА_8 за відмову вступати в армію. У ОСОБА_6 у великій кількості гине мирне населення, відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти (у тому числі з використанням балістичних ракет, артилерії, авіації, «бочкових бомб»), незаконно використовуються касетні боєприпаси, також відбуваються масові страти та вбивства, насильницькі зникнення, примусове рекрутування до лав терористичних організацій і застосовуються тортури, хімічна зброя.

Так, під час попередньої співбесіди позивач вказав, що звернувся за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, через побоювання стати у країні своєї громадянської належності жертвою переслідувань та загрозі його життю, безпеці та свободі, а також великої вірогідності бути призваним до лав армії, що змусить його, наперекір внутрішнім переконанням, вбивати своїх співгромадян, або самому бути вбитим як дезертир, у випадку відмови брати участь у збройному конфлікті.

Водночас, під час повторного розгляду заяви позивача під час співбесіди, останній повідомив, що ситуація в його країні походження не змінилась, ОСОБА_5 режим - уряд ОСОБА_8 досі панує, війна досі триває, а тому, позивач виражав побоювання, що у разі повернення на батьківщину, його заберуть до лав армії та змусять вбивати мирне населення, а у разі відмови - визнають дезертиром та вб'ють за це. Крім того, позивач зазначав, що відсутнє транспортне сполучення між Україною та місцем його проживання у ОСОБА_6.

Поряд з цим, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не надано доказів в підтвердження обґрунтованості свого рішення та не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: не враховано те, що позивач є громадянином ОСОБА_5 Арабській ОСОБА_3, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування.

Суд погоджується з позицією позивача та, беручи до уваги положення Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зазначає, що, ключовим моментом серед наявних переліків критеріїв щодо визначення статусу біженця, є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань, субєктивна сторона якого полягає у наявності в особи зазначеного побоювання, котре, за своїм змістом є субєктивним та психологічним судженням сторони тієї ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням у даних спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Так, суб'єктивна сторона побоювань позивача полягає у можливості того, що його заберуть до лав армії та змусять вбивати мірне населення, а також у загрозі його життю, свободі, безпеці тощо.

Об'єктивна сторона, у свою чергу, пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Об'єктивна сторона побоювань позивача полягає у наявності загальновідомих фактів про ситуацію у країні його громадянської належності.

При цьому, слід зазначити, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які узгоджуються з п.F Конвенції про статус біженців, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Суд зазначає, що приписи ст. 6 Закону на позивача не розповсюджуються.

Підставою прийняття спірного рішення став той факт, що на час повторного розгляду питання про надання позивачеві відповідного статусу, на думку відповідача, після повернення позивача до ОСОБА_6, його життю, здоров'ю, свободі або безпеці не буде нічого загрожувати через відсутність притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності на батьківщині, а також через втрату контролю терористичним режимом над значними територіями .

Водночас, жодним чином не враховано побоювання позивача, що у разі повернення на батьківщину, його заберуть до лав армії та змусять вбивати мирне населення

Розглядаючи вказаний спір по суті, суд звертає увагу на ситуацію у ОСОБА_6 на поточний час.

Представником позивача з цього приводу надано належні докази, з яких вбачається, що на всій території Сірійської Арабської ОСОБА_3 досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, відзначаються військові дії у районі, де мешкав позивач та у районах, які, на думку третьої особи, є безпечиними для повернення позивача.

Крім того, на офіційному веб-сайті посольства України у ОСОБА_5 Арабській ОСОБА_3, у розділі «Поради подорожуючим» вказано, що «Наразі на всій території ОСОБА_6 зберігається складна безпекова ситуація... Враховуючи зазначене, Посольство України в ОСОБА_5 Арабській ОСОБА_3 наполегливо рекомендує утриматись від поїздок в ОСОБА_6 до закінчення громадянського конфлікту ...

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28.06.2011р.) суд зазначив, що повернення особи у ситуацію громадської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Аль-Хусін проти Боснії та Герцоговини (3727/08 рішення від 07.02.2012р.) суд визнає, що повернення особи в ОСОБА_6, враховуючи ситуацію з правами людини і те, що ситуація в країні погіршується з початку політичного протесту і громадських заворушень в березні 2011р., призведе до порушення ст. 3 Конвенції.

Таким чином, норми міжнародного права передбачають надання особі міжнародного захисту, а саме надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, враховуючи ситуацію в ОСОБА_6.

Аналіз наведених обставин дає підстави для висновку, що ДМС України прийняла рішення на підставі лише формального застосування норм Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не надала належної оцінки доводам позивача та висновкам суду при прийнятті рішення у справі № 820/1309/16, внаслідок чого прийняла необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про скасування рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17, яке прийняте відносно ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад.

Водночас, враховуючи, що судом в рамках розгляду справи № 820/1309/16 також було зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, беручи до уваги норми статей 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, п.25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року №3, суд вважає, що обрана форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вказане, та беручи до уваги приписи ст. 162 КАС України, в якості належного способу відновлення порушених прав позивача, суд вбачає за необхідне зобов'язати Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17, яке прийняте відносно ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад.

Зобов'язати Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_6 ОСОБА_4 Заал Джіхад статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 05 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Заічко О.В.

СуддіБідонько А.В.

ОСОБА_9