Постанова № 69330618, 04.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 жовтня 2017 р. № 820/3218/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Панченко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області , третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій незаконними,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Київського районного суду м.Харкова Золотарьовій Лідії Іванівні суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн.;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Позивач, повідомлений судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, згідно позовної заяви просив розглянути справу без його участі. (а.с.6)

В обґрунтування позовних вимог вказано, що за період січень-лютий 2017 року відповідачем виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 гривень, хоча Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" передбачений розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень.

Представник відповідача - ТУ ДСА в Харківській області, ОСОБА_2, прибув у судове засідання, склав на адресу суду заяву, в якій вказав, що не заперечує щодо розгляду справи в порядку письмового провадження та наполягає на відмові у задоволені позову.

Представником відповідача надано заперечення на адміністративний позов, в яких вказано, що відповідно до ст.149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, відповідач зазначив, що у січні та лютому 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 гривень. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, які передбачені Конституцією України та законами України, і жодним чином не порушував прав позивача.

Третя особа - ГУ ДКУ в Харківській області, повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до суду не прибула, клопотань про відкладення розгляду справи або її розгляд за своєї відсутності не надала, так само не надала письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог. (а.с.52)

Враховуючи, що матеріали справи містять достатні докази, необхідні для розгляду та вирішення даної справи, а також беручи до уваги, що відповідачем до суду надані письмові заперечення, згідно яких в повній мірі викладено його правову позицію у справі, керуючись положеннями ч. 4 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, ОСОБА_1, працює в Київському районному суді м. Харкова на посаді судді з вересня 1996 року по теперішній час. (а.с. 7-13)

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій розрахункових листів (а.с. 41-42) позивач отримував у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень.

До суду не надано доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання станом на січень-лютий 2017 року.

Судом також встановлено, що позивач, в числі інших суддів Київського районного суду м.Харкова, листом від 26.07.2017р. № 06-16/1735/17 (а.с. 14) відповідачем було надано розяснення, згідно яких відсутніми є правові підстави для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн.

В звязку із встановленими обставинами справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453.

Згідно з ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" з 1 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 гривень.

Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат в січні та лютому 2017 року дорівнювали 3200 гривень, посадовий оклад позивача в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень (10*3200), що дотримано не було.

Щодо посилання відповідача на те, що п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016р. №1774 передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується, суд знаходить такі доводи необґрунтованими.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, як Конституцією України, так і Законами "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII та від 07.07.2010р. №2453-VI, передбачено, що розмір суддівської винагороди регулюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Підпунктом 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України (доповнено згідно із Законом України від 02.06.2016р. № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)") передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду на пять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015р., №№ 20, ст. 132 з наступними змінами).

Оскільки, як встановлено судом, позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання у розумінні п.п. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402, суддівська винагорода позивачу визначається відповідно до Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі Закон №2453).

Відповідно до ч. 2 ст. 133 Закону №2453 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1).вислугу років; 2).перебування на адміністративній посаді в суді; 3).науковий ступінь; 4).роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч. 3 цієї статті посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відтак, згідно із п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, ч. 3 та п. 3 ч. 4 ст. 133 Закону №2453 посадовий оклад позивача з 01.01.2017р. до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 1,3 х 10 мінімальних заробітних плат.

06.12.2016р. прийнято Закон України №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017р..

Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (абз. 1); до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень (абз. 2).

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

21.12.2016р. прийнято Закон України №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (далі - Закон №1801), який набрав чинності 01.01.2017р.

Так, згідно із ст. 8 цього Закону, встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня нарівні 3200 гривень.

Вирішуючи спір про те, який із вказаних законодавчих актів слід застосовувати при визначенні посадового окладу позивачу з 01.01.2017, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.10 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи, що в Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік", відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 гривень, суд дійшов висновку, що з 01.01.17р. саме 1600 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.10р. №2453-VI, розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо Законом України "Про судоустрій і статус суддів" є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Щодо посилання відповідача на приписи ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, а саме на те, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, суд зазначає наступне.

За змістом частин 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.16 №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.10р. №2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у Законі України "Про судоустрій і статус суддів", а не в інших нормативно-правових актах.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.06р. №1774-VIII щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та встановлення для цих цілей нової розрахункової величини в 1600 гривень, враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, можуть застосовуватися до будь-яких інших посадових окладів та заробітних плат працівників, окрім посадових окладів судді.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 року.

В звязку з наведеним, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування позивачу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом є обґрунтованими.

Разом з тим суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, сформульований ним у змісті позовних вимог у вигляді стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди за визначений період, не відповідає належному способу захисту прав позивача, а сума, що підлягає стягненню позивачем конкретно не визначена.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відтак спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень відповідачем та гарантувати належне поновлення прав позивача. .

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача з 01 січня 2017 року здійснити перерахування та виплачувати позивачу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання дій незаконними - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Київського районного суду м.Харкова Золотарьовій Лідії Іванівні суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01.01.2017р. перерахувати та виплачувати судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьовій Лідії Іванівні суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Панченко