Постанова № 69330036, 19.09.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року о 12 год. 06 хв.Справа № 808/1133/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Батигіна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

до: Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області

про: скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області №000010 від 20.04.2017 про накладення стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, стосовно обмеження використання споживачами електронних платіжних засобів, приймання до сплати яких відповідно до законодавства є обовязковим у магазині, в якому позивач здійснює свою господарську діяльність є безпідставними, оскільки, позивач звільнена від обовязкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари. Окрім того, позивач вказує, що перевірку було проведено одноособово посадовою особою відповідача, без залучення будь-якого споживача, що свідчить про відсутність факту порушення права споживачів та як наслідок виключає можливість притягнення позивача до відповідальності за порушення прав споживачів. Беручи до уваги вищезазначене, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної постанови та застосовування відповідних стягнень.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов виходячи із викладених в ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала у повному обсязі, про що подала до суду письмові заперечення (вх. № 16250 від 07.06.2017), відповідно до яких вважає висновки акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів обґрунтованими, а оскаржуване рішення про накладення стягнень таким, що прийнято з додержанням вимог діючого законодавства. Зокрема зазначає, що абзацом 3 частини 2 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється у будь-який спосіб обмежувати використання споживачем електронних платіжних засобів, а відтак ФОП ОСОБА_1 здійснюючи в магазині господарську діяльність зобовязана була забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги). Вважає хибними твердження позивача про звільнення її від обовязкового приймання спеціальних платіжних засобів у звязку із використанням у своїй господарській діяльності лише 20 кв.м., адже, по-перше, обрана позивачем організаційно-правова форма здійснення господарської діяльності не підпадає під визначення терміну «підприємство», наведене в Господарському кодексі України, а по-друге, оскільки в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України №878 віж 29.09.2010 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів», відсутнє уточнення верхньої межи торгівельної площі словом «включно», торгівельна площа у розмірі 20 кв.м., яку використовує позивач у власній господарській діяльності, не підпадає під виключення, передбачене наведеною нормою. Вказує, що позивачем порушено вимоги частини 2 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» та застосовано до позивача штраф у розмірі 8 500 грн. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 01.12.2015 зареєстрована як фізична особа-підприємець за адресою: 69120, АДРЕСА_1, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про проведення державної реєстрації № 2 103 000 0000 085283 (а.с.15).

Позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення загальною площею 44,5 кв.м., розташоване за адресою: Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників (стара назва вул. 8 Березня), буд. 26а, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.12.2015, укладеним між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованим в реєстрі за №3673 та договором про внесення змін до договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 02.12.2015 за реєстровим №3673 (а.с.29-34). Право власності на обєкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.12.2015 за №12328028 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.12.2015 індексний номер витягу 50074834) (а.с.28).

31.01.2017 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області надійшла заява ОСОБА_4 (вх. ГО-51) з проханням провести перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо порушення його прав у звязку з відмовою/обмеженням розрахунку кредитною карткою в магазині за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26-А/1 (а.с.43).

12.09.2016, на підставі звернення споживача ОСОБА_4 від 31.01.2017, наказу № 33/і-06 від 04.04.2017, направлення № 000055/і-06 від 04.04.2017, погодження Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вих. №3631-06/7566-03 від 09.03.2017 та листа Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №603-155-5/6410 від 27.03.2017 фахівцями відповідача проведено позапланову перевірку щодо додержання законодавства про захист прав споживачів фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, яка здійснює підприємницьку діяльність в магазині за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26а/1 (а.с.44-48).

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000038 від 04.04.2017, яким встановлено порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: обмежено використання споживачами електронних платіжних засобів, приймання до сплати яких відповідно до законодавства є обовязковим (а.с.49-51).

ФОП ОСОБА_1 була ознайомлена із Актом перевірки та додатком до нього приписом безпосередньо у день його складання та отримала його примірник, про що свідчить її підпис у відповідній графі Акту (а.с.51 зворотній бік).

На підставі Акта перевірки № 000038 від 04.04.2017, керуючись ст. 23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1177, відповідачем винесено постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 000010 від 20.04.2017, якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 8500 грн. (а.с.52).

Зазначену постанову було отримано ФОП ОСОБА_1 20.04.2017, про що свідчить помітка на доданому до матеріалів справи примірнику постанови (а.с. 52 зворотній бік).

Позивач вважає постанову про накладення стягнень № 000010 від 20.04.2017 протиправною, у звязку із чим звернулася до суду із вимогою про її скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Законом, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів є Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 1023-ХІІ).

За визначенням пункту 18 частини першої статті 1 Закону №1023-ХІІ продавець - це суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-ХІІ).

За приписами пункту 26 частини першої статті 1 Закону №1023-ХІІ торговельне приміщення це майновий комплекс, який займає окрему споруду (офісне приміщення) або який розміщено у спеціально призначеній та обладнаній для торгівлі споруді, де суб'єкт господарювання здійснює діяльність з реалізації товару.

Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів (ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1023-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1023-ХІІ, держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону №1023-ХІІ, за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

За приписами частини другої статті 17 Закону №1023-ХІІ, споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі продукції та форм її оплати.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, у будь-який спосіб обмежувати використання ним електронних платіжних засобів, якщо відповідно до законодавства продавець (виконавець) зобов'язаний приймати їх до сплати.

Відповідно до п. 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833, суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

В той же час, пунктом другим Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» звільнено від обов'язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств, підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій), а також суб'єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона використовує у своїй господарській діяльності лише 20 кв.м. приміщення, а тому в силу приписів п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №878 від 29.09.2010 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів», вона звільнена від обовязкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги).

На підтвердження наведеного представником позивача до матеріалів справи надано договір позички частини нежилого приміщення №1 від 28.12.2016, укладений між ОСОБА_1 (позичкодавець) та ФОП ОСОБА_5 (користувач), за умовами якого позичкодавець передає у виключне строкове та безоплатне користування користувачу частину нежитлового приміщення площею 24,5 кв.м. в приміщенні, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26а/1, та акт прийому-передачі приміщень до договору позички частини нежилого приміщення №1 від 28.12.2016 (а.с.13, 27).

Проте, суд не може погодитися із такими покликаннями позивача виходячи із наступного.

За визначенням Національного стандарту України (ДСТУ 4303:2004) «Торгівля роздрібна та оптова. Терміни та визначення понять»:

- торгівельна діяльність ініціативна, систематична, виконувана на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних і фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам або посередницькі операції, або діяльність із надавання агентських, представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача (п.4.2);

- роздрібне торговельне підприємство майновий комплекс, який є господарською статутною ланкою в роздрібній торгівлі з правами юридичної особи, що здійснює закупівлю товарів для їх продажу кінцевому споживачеві та надає йому послуги (п. 5.2);

- оптове торговельне підприємство майновий комплекс, який є господарською статутною ланкою в оптовій торгівлі з правами юридичної особи, яка закуповує і продає за договорами поставки (контрактації тощо) товари партіями тим, хто купує їх для подальшого перепродажу або виробничого споживання та надає їм повязані з цим торговельні послуги (п. 5.3).

Пунктом 6 Національного стандарту України (ДСТУ 4303:2004) «Торгівля роздрібна та оптова. Терміни та визначення понять» до торговельної інфраструктури віднесено у числі інших магазин, універмаг, мінімаркет та ін.

За визначенням Національного стандарту України (ДСТУ 4303:2004) «Торгівля роздрібна та оптова. Терміни та визначення понять», торговельна площа (крамниці) (магазину) сума площ торговельних залів, приміщень приймання та видавання замовлень, зали кафетерія, площ для торговельних послуг покупцям, а торговельна площа магазину (крамниці) це сума площ торговельних залів, приміщень приймання та видавання замовлень, зали кафетерію, площ для торговельних послуг покупцям (додаткового обслуговування покупців, крім приміщень для приймання скляної тари) і проходів, у тому числі основних евакуаційних проходів, відповідно.

Судом досліджено матеріали перевірки та наявні у справі фотознімки нежилого приміщення, яке належить на праві власності позивачу та в якому вона здійснює свою господарську діяльність, за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26а/1, з яких встановлено, що фактично зазначене приміщення є магазином, про що й зазначено в Акті перевірки.

З урахуванням вищенаведених визначень термінів та приписів пункту другого Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» від обов'язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) звільняються підприємства торгівлі з торговельною площею, тобто сумою площ торговельних залів, приміщень приймання та видавання замовлень, залів кафетерію, площ для торговельних послуг покупцям (додаткового обслуговування покупців, крім приміщень для приймання скляної тари) і проходів, у тому числі основних евакуаційних проходів, відповідно, до 20 кв. метрів.

Згідно з Національним стандартом України (ДСТУ 4303:2004) «Торгівля роздрібна та оптова. Терміни та визначення понять», торговельна зала (крамниці) (магазину) торговельне приміщення крамниці для показування, вибирання товарів та обслуговування покупців, яке охоплює площу для розміщування торговельно-технологічного устаткування, вузлів розрахунку, робочих місць продавців та площу для покупців, а торговельна зала магазину (крамниці) торговельне приміщення магазину (крамниці) для показу, вибирання товарів та обслуговування покупців (крім приміщень для приймання скляної тари), яке охоплює площу для розміщення торговельно-технологічного обладнання, вузлів розрахунку, робочих місць продавців та площу для покупців, а також площу проходів, у тому числі основних евакуаційних проходів, відповідно.

Як стверджує позивач, вона використовує у своїй господарській діяльності лише 20 кв.м. вищевказаного нежилого приміщення магазину, а іншу частину, тобто 24,5 кв.м., в цьому приміщенні передано ФОП ОСОБА_5 у строкове та безоплатне користування на підставі договору позички частини нежилого приміщення №1 від 28.12.2016.

Отже, нежиле приміщення, яке належить на праві власності позивачу, за адресою: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 26а/1, має загальну торговельну площу 44,5 кв.м., з яких 20 кв.м. використовуються позивачем, а 24,5 кв.м. ФОП ОСОБА_5

Суд зазначає, що пункт другий Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» звільняє від обов'язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) підприємства торгівлі не за кількістю використовуваних у власній господарській діяльності квадратних метрів торгівельної площі, а за принципом загального обсягу квадратних метрів торговельної площі такого підприємства до 20 кв.м.

Тобто, використання позивачем у власній господарській діяльності лише частини вищевказаного нежилого приміщення у розмірі 20 кв.м. не спростовує факту того, що загальна торговельна площа такого приміщення складає 44,5 кв.м.

Окрім того, суд вважає за необхідне детально проаналізувати приписи пункту другого Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № 878 «Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів», за якими, гранична межа торговельної площі складає 20 кв.м. Тобто, суд зазначає, що лексичне значення прийменника «до», що уживається із числівником на означення кількісних відношень, в тексті згаданої норми, слід розуміти як таке, що позначає приблизну межу, міру. Отже, використання прийменникової конструкції «підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів» належить тлумачити як «підприємства торгівлі, торговельна площа яких менша за 20 кв. метрів», адже в тексті названої норми відсутнє уточнення верхньої межі кількісного показника словом «включно».

Отже, позивач використовує у власній господарській діяльності нежиле приміщення, яке не звільнено від обов'язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), а тому в силу приписів ч. 2 ст. 17 Закону №1023-ХІІ, був зобовязаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), проте як свідчать матеріали справи, та не спростовується представником позивача, вищезазначене приміщення такою можливістю не забезпечено.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-ХІІ, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за обмеження або відмову в реалізації прав споживачів, установлених частиною другою статті 17 цього Закону, - у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до пункту пятого підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Оскаржуваною постановою про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №000010 від 20.04.2017 до позивача застосовано штраф у розмірі 8 500 грн. (500 х 17 = 8500).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, у звязку з чим підстави для його скасування відсутні, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність факту порушення нею прав будь-якого споживача, через те, що перевірку було проведено без присутності будь-якого споживача та зазначає наступне.

За змістом ст.26 Закону №1023-ХІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право, зокрема,

2) перевіряти додержання субєктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог нормативно-правових актів щодо безпеки продукції, а також правил торгівлі та надання послуг шляхом безперешкодного відвідування та обстеження відповідно до законодавства будь-яких виробничих, торговельних та складських приміщень таких субєктів;

13) накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, оформлюються відповідними актами.

Указом Президента України від 13.04.2011 № 465/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, яким визначено, що Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 № 442 утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоровя населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу, охорони прав на сорти рослин), державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Згідно з Положенням про ОСОБА_4 управління Держпродспоживслужби в області, в місті Києві, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.02.2016 № 45, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2016 за № 365/28495, ОСОБА_4 управління Держпродспоживслужби в області, в місті Києві є територіальним органом Держпродспоживслужби вищого рівня та їй підпорядковане.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду контролю у сфері господарської діяльності».

Частиною 4 статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

За змістом ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, за виключенням відносин, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Також, з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством, здійснюються заходи державного нагляду (контролю) за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, заходів, які здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Отже, заходи державного нагляду (контролю) здійснюються органами Держпродспоживслужби на підставі норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Положення ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначають заходи державного нагляду (контролю) як планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виключно законами встановлюються, крім іншого, спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є: обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення субєктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для проведення позапланової перевірки позивача стало звернення фізичної особи щодо порушення її прав у звязку обмеженням при розрахунку за придбаний товар використання банківської картки, що спростовує твердження позивача про відсутність факту порушення нею прав будь-якого споживача.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

За приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Стрельнікова