Ухвала суду № 69328909, 13.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 липня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність предмета іпотеки,

в с т а н о в и л а:

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 5 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року, відмовив у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 травня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилив, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року залишив без змін.

15 серпня 2017 року до Верховного Суду України звернувся ПАТ «Дельта Банк» із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 16, 328, 335, 376 та 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 33, 36, 37 та 39 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «Дельта Банк» надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 та 16 листопада 2016 року, 22 лютого, 15 та 22 березня 2017 року та постанови Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року та 14 вересня 2016 року.

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, відмовляючи в задоволенні позову банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що банк за своїм вибором може звернути стягнення на предмет іпотеки одним зі способів, передбачених в укладеному між сторонами договорі. При цьому суди встановили, що застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності стосується позасудового способу врегулювання спору, та дійшли висновку, що позивач не позбавлений можливості на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування інших встановлених Законом способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

У наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що:

- у разі, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 37 Закону), то він має право звернутися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно (2 листопада 2016 року);

- оскільки сторони визначили виключно позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, то неможливість врегулювання такого спору в позасудовому порядку порушує права кредитора щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою (16 листопада 2016 року);

- суди попередніх інстанцій не притягнули до участі у справі другого співвласника спірного майна, не перевірили доводи сторін та не надали оцінку всім пунктам договору іпотеки (22 лютого 2017 року);

- правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на передмет іпотеки в рахунок виконання свого зобов'язання (15 березня 2017 року);

- суди вирішили питання щодо звернення стягнення на майно, власником якого є особа, яка не була залучена до участі у справі у якості відповідача, що може вплинути на її права та інтереси (22 березня 2017 року).

Порівняння зазначених судових рішень, з судовими рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду України містяться висновки про те, що:

- аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту - на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі, реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (14 вересня 2016 року № 6-1219цс16);

- виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (11 грудня 2013 року № 6-124цс13).

Порівняння змісту наданих постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Дельта Банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність предмета іпотеки за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 липня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко