Ухвала суду № 69319887, 27.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/8648/15-ц Головуючий у І інстанції Карабаза Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/3357/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 27.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

27 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,

за участю секретаря: Волошина В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Автогаражного кооперативу «Кермо», ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності на майно набуте під час проживання однією сімєю,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з січня 2002 року по травень 2009 року вона проживала однією сімєю та вела спільне господарство з ОСОБА_6 В серпні 2005 року за її власні кошти ними було придбано гаражний бокс №70 в автогаражному кооперативі «Кермо», який знаходиться за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Заводська, 1Б. ОСОБА_6 було подано заяву до АК «Кермо» на зарахування його у члени кооперативу. Гаражний бокс № 70 в автогаражному кооперативі «Кермо» є майном, набутим під час проживання однією сімєю між нею на ОСОБА_6 З моменту придбання гаражу і по 2009 рік вони користувалися гаражним боксом спільно, а з 2009 року після припинення фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_6, вона користувалась гаражним боксом одноосібно, сплачувала членські внески до АК «Кермо» та несла інші витрати. ОСОБА_6 завжди визнавав, що гаражний бокс було придбано за її кошти та обіцяв написати в АК «Кермо» заяву на переоформлення членства в кооперативі на неї. 30 січня 2015 року ОСОБА_6 помер. 02 лютого 2015 року вона звернулась до АК «Кермо» із заявою про вступ у члени кооперативу. Однак, надійшла заява про вступ у члени кооперативу від ОСОБА_3 сина померлого ОСОБА_6.

Просила суд визнати гаражний бокс №70 в автогаражному кооперативі «Кермо», майном набутим під час проживання однією сімєю її з ОСОБА_6, визнати за нею першочергове право на вступ до автогаражного кооперативу, визнати за нею право власності на пай в автогаражному кооперативі та право власності на гаражний бокс №70 в автогаражному кооперативі «Кермо», що знаходиться за адресою Київська область, м. Буча, вул. Заводська, 1Б та стягнути судові витрати з відповідачів. Під час розгляду справи збільшила позовні вимоги та просила також встановити факт проживання однією сімєю, в період з 04 січня 2002 року по 06 травня 2009 року її та ОСОБА_6.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 грудня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 з 04 січня 2005 року був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_2 з 29.01.2002 року в смт. Буча вул. Кірова буд. 203 «Б» кв. 7.

Згідно квитанцій до прибуткового касового ордера №333 за вересень 2008 року, №397 від 30.11.2011 року, №63 від 11 лютого 2013 року, №276 від 04.07.2014 року, №369 від 04.10.2008 року ОСОБА_6 було сплачено в АК «Кермо» членські внески та за установку ТП.

Згідно п.4.5 (в) витягу із статуту АК «Кермо» членство в кооперативі припиняється в разі смерті члена кооперативу фізичної особи, п.7.6 визначено, що у разі смерті члена кооперативу гараж передається його спадкоємцям. Відповідно до п.7.6.1 спадкоємець протягом строку передбаченого чинним законодавством подає заяву на імя голови правління про вступ до кооперативу.

04 серпня 2005 року ОСОБА_6 звернувся до правління АК «Кермо» з заявою щодо переоформлення гаражу №70 на нього в звязку з купівлею гаража і зарахувати членом автогаражного кооперативу.

Згідно відповіді голови правління АК «Кермо» на адвокатський запит, ОСОБА_6 став членом АК «Кермо» внаслідок переуступки пайового внеску та сплати вступного внеску, а також щорічної сплати членського внеску з 04 серпня 2005 року.

15 лютого 2010 року ОСОБА_2 звернулась до голови правління АК «Кермо» з заявою, в якій просила без її дозволу не продавати гараж №70, який належить її чоловіку ОСОБА_6 з яким вона перебуває в громадянському шлюбі 8 років і цей гараж було придбано за її кошти в період подружнього життя.

24.03.2015 року ОСОБА_3 звертався з заявою до правління АК «Кермо» з проханням прийняти його в члени кооперативу та перевести на нього пай і права його батька, як члена кооперативу на гараж № 70 після смерті батька, оскільки він є спадкоємцем першої черги.

02 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулась з заявою до голови правління АК «Кермо» щодо прийняття її в члени кооперативу в звязку зі смертю ОСОБА_6 та перевести на неї пай і права на гараж №70, так як цей гараж придбаний за її кошти.

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що з 2002 року по 2007 рік працювала в МП «Рада» на посаді майстра по заготівлі вторсировини.

Згідно довідки від 05.05.2003 року ОСОБА_6 був зареєстрований як безробітний в Шепетілівській МРЦЗ з 03.01.2003 року та його дохід становив 552,72 грн.

Згідно повідомлення Шепетілівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області від 13.05.2016 року, щодо отриманого ОСОБА_6 за період з 2002 по 2009 рік доходу, номер закритий в звязку зі смертю.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:

Згідно з ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не ґрунтується на припущеннях. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно дост. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу.

Відповідно дост. 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майнадружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістюміж ними або шлюбним договором.

Відповідно до правової позиції висловленої Верховним судом України при розгляді справи № 6-2641цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи нормустатті 60 СК Українита визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Нормастатті 60 СК Українивважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 проживали однією сім»єю без реєстрації шлюбу та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, зареєстрованими вони були за різними адресами. Встановлення факту проживання однією родиною як чоловіка та жінки без шлюбу суд визнав неможливим.

Відмовляючи в частині визнання права влансості на гараж, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що право власності на гараж належним чином не зареєстроване, правовстановлюючі документи на гараж відсутні, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Доказів, які б безспірно свідчили про спільне проживання сторін в з січня 2002 року по травень 2009 року позивачем не надано.

Суд першої інстанції, вірно визначив, що із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається спільного придбання або створення спірного майна. Факт безперешкодного користування гаражним боксом , що є предметом позову з моменту його придбання не свідчать про набуття права власності відповідно до вимог ст. ст. 74 СК України.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: