Ухвала суду № 69314793, 03.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/756/17 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВЕТПРОМПОСТАЧ" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від 21 жовтня 2016 року № 0004271401 та №0004281401.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» (ідентифікаційний номер: 31033523) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4988 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити розгляд за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу №518 від 15 вересня 2016 року, згідно з п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.20,82 ПК України у період з 16 вересня 2016 року по 29 вересня 2016 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з рядом контрагентів, зокрема з ТОВ «Маджестик Лайн» за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 29 вересня 2016 року № 258/10-06-22-01/31033523, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження суми сплаченого податку по декларації податку на прибуток за 2014 р., всього на суму 126 000 грн.; п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на суму 140 000 грн. за вересень 2014 року.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21 жовтня 2016 року № 0004281401 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 157 500 грн., у тому числі 126 000 грн. за основним платежем та 31 500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0004271401 про визнання податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 175000 грн., у тому числі 140 000 грн. за основним платежем та 35 000 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Київській області рішенням від 30 грудня 2016 року податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення. Рішенням ДФС України від 23 лютого 2017 року №2005/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Маджестик Лайн».

Позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Маджестик Лайн», а також сформувано валові витрати за рахунок коштів, сплачених вказаним контрагенту в оплату за надані послуги та товари.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Так, між ТОВ «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» (покупець) та ТОВ «Маджестік Лайн» (постачальник) 15 вересня 2014 року укладено договір поставки №09/15-2. Відповідно до умов зазначеного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця термоконтейнери, а покупець зобов'язується приймати й здійснювати оплату за продукцію. До договору укладено специфікацію №1 від 29 вересня 2014 року.

В підтвердження виконання умов даного договору ТОВ «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» надано копії видаткових та податкових накладних, прибуткових накладних, товарно-транспортних накладних, калькуляції, накладні на переміщення та платіжне доручення. Крім того, на підтвердження реєстрації податкових накладних позивачем надано витяг з ЄРПН.

Також, між ТОВ «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» (поклажодавець) та ТОВ «Маджестік Лайн» (зберігач) 30 вересня 2014 року укладено договір відповідного зберігання №09/30. Предметом договору є те що зберігач зобов'язується зберігати термоконтейнери в кількості, що зазначена в акті приймання-передачі згідно даного договору, в подальшому іменована - продукція, передану йому поклажодавцем, і повернути цю продукцію в цілісності на умовах, визначених даним договором.

На підтвердження виконання договору зберігання сторонами укладено акти приймання-передачі.

Тобто, наведеними документами підтверджується придбання товарів, які необхідні для виконання власної господарської діяльності позивача, зокрема, у виробництві вакцини.

Так, наведене підтверджується калькуляціями витрат на виготовлення препарату, довідками-розрахунками, накладними на переміщення, реєстрами виданих накладних реалізованої вакцини антирабічної «Рабістар», виготовленої згідно довідок-розрахунків, видатковими накладними та довіреностями на отримання вказаних партій вакцини.

Натомість, апелянт не просто наведених висновків суду не спростував, а й не навів будь-яких підстав та доказів, що дають змогу вважати зазначені договори фіктивними, лише констатував факт укладення правочинів. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що посадові особи податкового органу факти надання позивачу контрагентом послуг та товарів у дійсності не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагента позивача. Тому колегія суддів вважає позицію відповідача нічим не обґрунтованою та не доведеною.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Натомість, під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відтак, вищевказані обставини доводять факт реальності господарських операцій, здійснених позивачем за участю ТОВ «Маджестік Лайн».

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції, які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку по господарським операціям з наведеними вище контрагентами.

Будь-яких інших доводів, відмінних від наведених в суді першої інстанції, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено, доводів, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовано, порушення суд норм права не доведено.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Також слід зазначити, що судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.