Постанова № 69314494, 03.10.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р.Справа № 916/5060/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ярош А.І., Діброви Г.І.

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю повноважних представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача - Мосунова Ю.І., за довіреністю;

від третьої особи - Дубчак Д.В., за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А 2756

на рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2017 року

по справі № 916/5060/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Військова частина А 2756

за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство оборони України

про стягнення 220 045, 33 грн.

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини А 2756, в якій просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 99 897 грн., у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого товару за договором поставки від 01.11.2012р. № 78 укладеного між сторонами.

У травні 2016 року позивач подала до місцевого господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача 195 047, 68 грн. заборгованості, з яких: 99 574, 20 грн. - основний борг, 88 421, 89 грн. інфляційні втрати та 7 051, 59 грн. відсотки за користування коштами.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. (суддя Волков Р.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Військової частини А-2756 на користь ФОП ОСОБА_4 99 574, 20 грн. основного боргу, 87 623, 81 грн. інфляційних втрат, 7 045, 58 грн. - 3% річних та 2 913, 66 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р. (головуючий суддя: Мишкіна М.А., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В.) апеляційну скаргу задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. скасоване, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Військової частини А 2756 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 205, 03 грн..

Постановою Вищого господарського суду від 14.12.2016р. касаційну скаргу задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р. та рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. скасовано та справу № 916/5060/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

На підставі повторного автоматичного розподілу, справу № 916/5060/15 було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 916/5060/15 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

В процесі розгляду справи у місцевому господарському суді позивач декілька раз звертався із заявами про збільшення позовних вимог та відповідно до останньої просив суд стягнути з відповідача борг в сумі 99 574, 20 грн., інфляційні витрати в сумі 110 527, 36 грн. та 3% річних в сумі 9 943, 77 грн. (Том ІІ, а.с. 65-67).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15 червня 2017 року по справі № 916/5060/15 (суддя Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Військової частини А 2756 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 основний борг в сумі 99 574, 20 грн., інфляційні втрати в сумі 110 425, 08 грн., 3% річних в сумі 9 943, 77 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 3 299, 02 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду в частині задоволених вимог мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за товар з боку відповідача та обґрунтованістю вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст.ст. 525, 526, 610, 629, 625, 692, 712 ЦК України. Однак суд задовольнив частково суму інфляційних втрат посилаючись на власний розрахунок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Військова частина А 2756 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з позивача судовий збір за подачу апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню з наступних підстав:

- в матеріалах справи відсутні докази щодо правонаступництва відповідача, прав та обов'язків розформованої Військової частини А 2760 саме за договором поставки № 78 від 01.11.2012р. У зв'язку з чим, на думку апелянта, відсутні підстави для виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати поставки товарів за спірним договором;

- сторони за договором поставки № 78 від 01.11.2012р. домовилися, що платіжні зобов'язання Замовника виникають за умови наявності бюджетного призначення і тільки при фактичному надходженні коштів на казначейський рахунок Замовника. Апелянт наполягає на тому, що позивачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів фактичного надходження коштів на казначейський рахунок Замовника для оплати товару, отриманого за спірним договором.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03 серпня 2017 року колегією суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів Ярош А.І., Діброви Г.І., апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Постачальник) та Військовою частиною А 2760 (Замовник) був укладений договір поставки № 78, за умовами якого Постачальник взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність Замовника вироблене в Україні речове майно (Товар), а Замовник взяв на себе зобов'язання забезпечити оплату та вчасне приймання товару на умовах даного договору у кількості, у строк і за цінами згідно зі специфікацією (п. 1.1 Договору).

Пунктами 2.3, 2.4, 3.6. Договору сторони визначили, що товар постачається Замовнику на адресу: м. Симферополь, вул. Льдозаводська, 1. Відвантаження товару Замовнику здійснюється Постачальником одноразово у кількостях, зазначених у специфікації згідно пункту 1.1 даного договору.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється з відтермінуванням платежу на 10 календарних днів з дня фактичного отримання Замовником товару та належним чином оформлених документів Постачальника: видаткова накладна, рахунок-фактура.

Підпунктом «А» пункту 5.1. Договору встановлено, що Постачальник зобов'язаний здійснити поставку у термін та на умовах даного Договору; Замовник зобов'язаний сплатити вартість товару у порядку, передбаченому цим Договором (п.п. «Б» п. 5.2 Договору).

Пунктами 9.1. та 9.3. Договору визначено, що він вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами сторін та діє до 31.12.2012р.

На виконання умов Договору Замовнику Постачальником передано товар, згідно з Актом приймання речового майна № 1240/430 та видаткової накладної № 19 від 11.12.2012р.

Враховуючи дату видачі Видаткової накладної № 19 від 11.12.2012р. строк оплати поставленого Позивачем товару закінчився 21.12.2012р.. Проте, оплату товару ВЧ А 2760 у встановлені Договором строки здійснено не було.

З матеріалів справи вбачається, що 15.07.2015р. ФОП ОСОБА_4 звернулась до Міністерства оборони України з листом, в якому просила повідомити про місце розташування ВЧ А 2760, у зв'язку з її розташуванням на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим. В листі також містилось прохання ФОП ОСОБА_4 підтвердити наявну перед нею заборгованість ВЧ А 2760.

Листом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Тилу Збройних Сил України від 17.08.2015р. за № 341/11/6758 ФОП ОСОБА_4 повідомлено, що через відсутність в органах Державної казначейської служби України лімітів на здійснення безготівкових розрахунків у кінці 2012 року ВЧ А-2760 не здійснила оплату за отримане майно. Для погашення кредиторської заборгованості у 2013, 2014 роках виділялися бюджетні асигнування, платіжні документи були надані до органів Державної казначейської служби України, однак оплата не була здійснена. Спільною директивою Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України від 13.10.2014р. № 322/1/36дск правонаступником ВЧ А 2760 визначено ВЧ А 2756. Для здійснення розрахунків військовим частинам або правонаступникам, які мають заборгованість, необхідно оформити платіжні документи відповідно до вимог чинного законодавства України та надати їх до органів Казначейської служби України. У разі відсутності первинних документів, погашення заборгованості можливе тільки за рішенням суду.

Предметом даного судового розгляду є вимоги Постачальника до правонаступника замовника про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

За змістом ст. 712 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 265 ГК України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених у договорі умовах, що підтверджується видатковою накладною, актом приймання речового майна № 1240/430 рахунками, а відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поставки.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів сплати за отриманий товар відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 99 574, 20 грн. за неналежне виконання останнім договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних зроблений судом першої інстанції колегія суддів встановила його відповідність вимогам чинного законодавства, за яким сума складає 9 943, 78 грн. Проте, позивачем заявлена до стягнення з відповідача 3% річних в меншому розмірі, у зв'язку з чим апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення суми заявленою позивачем, а саме в сумі 9 943, 77 грн.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок інфляційних витрат зроблений судом першої інстанції як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат є правомірною, однак підлягає частковому задоволенню у зв'язку з арифметичною помилкою в її нарахуванні.

Таким чином, за вказаним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 110 425, 08 грн.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи, що наведені скаржником в апеляційній скарзі, які фактично повторюють його доводи викладені у запереченнях на позов і яким місцевий суд дав належну оцінку, на переконання колегії суддів не доводять помилковість прийнятого місцевим господарським судом рішення, а тому не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись cm.cm. 99, 101, 103 п. 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини А 2756 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2017 року по справі № 916/5060/15 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 04.10.2017р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя А.І. Ярош

Суддя Г.І. Діброва