Постанова № 69314394, 02.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"02" жовтня 2017 р. Справа № 918/507/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 01.08.2017 р. у справі №918/507/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси"

до приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення заборгованості в сумі 12210,84 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Поетової А.С.,

відповідача - Філоніка Я.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01 серпня 2017 року у справі №918/507/17 (суддя Марач В.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси" задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси" 11 083 грн. 59 коп. заборгованості, 1011 грн. 56 коп. пені, 115 грн. 69 коп. 3% річних та 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування рішення, суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 265 ГК України, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р. суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ПрАТ "Рівнеазот" 11 083 грн. 59 коп. заборгованості є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, з посиланням на ст.ст. 546, 549, 550, 552, 610, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 230, 231 ГК України, ст. ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" місцевий господарський суд перевіривши розрахунки надані позивачем, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача крім 11 083 грн. 59 коп. заборгованості, 1 011 грн. 56 коп. пені та 115 грн. 69 коп. 3% річних.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені до 10 грн., 3% річних - до 10 грн. та відстрочити виконання рішення господарського суду Рівненської області від 01.08.2017р. на 6 місяців.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, з посиланням ст.ст. 83, 232, 233 ГПК України, ст.ст. 3, 509, 549, 551, 611 ЦК України, п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 вказує на важкий фінансовий стан підприємства та про наявність об'єктивних обставин, які підтверджують ненавмисний характер несвоєчасного виконання своїх зобов'язань, а тому зауважує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 611 ЦК України та просить зменшити розмір пені та 3% річних до 10 грн.. Разом з тим, відповідач вказує на порушення судом процесуального права, а саме ст.ст. 4, 42, 43 ГПК України. Також, в порядку передбаченому ст. 121 ГПК України просить відстрочити виконання рішення суду.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому є законним та обґрунтованим, в результаті чого підлягає залишенню без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31 грудня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Міжрегіональні ресурси" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" (покупець) було укладено договір поставки № 1413, відповідно до п.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю напої в асортименті, бакалію, смакові, рибні, жирові групи товару (в подальшому товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснювати розрахунки відповідно до умов даного договору.

Згідно із п.п. 2.1.,2.2. договору, найменування, кількість та ціна товару визначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору. Сторони, підписуючи цей договір, згідні з тим, що накладна виконує за умовами цього договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна та загальна сума партії, що постачається. Ціна на кожну партію товару може змінюватися в залежності від кон'юнктури ринку, сезонних коливань цін на товар, тощо.

Загальна сума даного договору, орієнтовно становить 350 000,00 грн. (триста п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ - 58 333,33 грн. (п. 3.1. договору).

У п. 4.1. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 14 банківських днів з моменту поставки товару.

П. 5.4. договору встановлено, що строк поставки товару 5 (п'ять) календарних днів з моменту отримання замовлення покупця.

Передача товару здійснюється на умовах СРТ - Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс 2000, за адресою: м. Рівне-17, ПАТ "РІВНЕАЗОТ" УГХ. Передача товару продавцем покупцю по асортименту і кількості проводиться згідно документів: видаткова накладна; документи, що засвідчують якість товару. Датою отримання товару є дата, що зазначена в кожній окремій видатковій накладній на приймання - передачу товару відповідного асортименту, кількості та цін (п. п.5.5., 5.6. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 9.4. договору у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів за фактично поставлений товар покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань, передбачених даним договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання є наслідком форс - мажорних обставин (обставин нездоланної сили), що виникли після укладення договору (п. 10.1 договору).

На виконання договору позивач передав, а відповідач отримав товар згідно із видатковою накладною №МР 00011419 від 14.02.2017 р., загальною вартістю 11 083 грн. 59 коп. (а.с. 9).

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, у строк передбачений п. 4.1., не розрахувався за отриманий товар, що ним не заперечується.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом установлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки від 31.12.2015р. №1413.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 банківських днів з моменту поставки товару.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки, на підтвердження поставки товару позивачем було надано видаткову накладну №МР 00011419 від 14.02.2017р. на суму 11083,59 грн., яка відповідачем не оплачена, наведене свідчить про порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару, на суму 11083,59 грн..

В судовому засіданні, в суді апеляційної інстанції представником відповідача вказано, що основний борг у сумі 11083,59 грн. погашено повністю, що не заперечується представником позивача.

При цьому на момент винесення оскаржуваного рішення заборгованість за поставку товару в сумі 11083,59 грн. відповідачем оплачена не була. Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 11083,59 грн.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 9.4. договору у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів за фактично поставлений товар покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судова колегія, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, вважає його правильним та погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 1011,56 грн. пені.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Таким чином, вирішуючи питання про можливість зменшення неустойки (пені), враховуючи приписи ст. 233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України, суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінювати співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховувати інтереси обох сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, як випливає із вищезазначених норм чинного законодавства суд може зменшити лише розмір пені та штрафу, при цьому вирішуючи дане питання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про наявність скрутного фінансового стану відповідача, який є підставою для зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Одним із принципів господарської діяльності відповідно до ст. 44 ГК України є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик. Отже, тягар несприятливих наслідків підприємницької діяльності покладається безпосередньо на суб'єкта господарювання.

Як вбачається із матеріалів поданої апеляційної скарги, скаржником не надано доказів, з яких би вбачалася відсутність грошових коштів на рахунках відповідача та не здійснення підприємством господарської діяльності, а докази надані відповідачем (наказ від 10.04.2017р. №293 "Щодо простою структурних підрозділів підприємства", довідки від 23.08.2017р. №1780 щодо заборгованості по заробітній платі, податкових декларацій за 1-й квартал 2017 року, за 2016 рік, довідки від 31.08.2017р. №619-юв щодо заборгованості за послуги по очистці стічних вод, довідки від 04.08.2017р. №480-юв про дебіторську заборгованість та довідки від 04.08.2017р. №469-юв про кредиторську заборгованість) не є належними доказами, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б могли свідчити про наявність скрутного фінансового становища відповідача.

Про відсутність скрутного фінансового становища відповідача свідчить і той факт, що заборгованість за поставлений товар в сумі 11083,59 грн. була оплачена відповідачем після прийняття рішення у даній справі.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційним судом встановлено, що розмір нарахованої позивачем пені порівняно із сумою боргу є незначним, що відповідає принципу співмірності розміру заявленої санкції розміру збитків позивача, а також з огляду на те, що стягнення пені у відповідній сумі стимулює господарську дисципліну відповідача, враховуючи інтереси обох сторін, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 12.12.2011р. в справі №07/238-10).

Перевіривши заявлений позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке нарахування є правомірним та обґрунтованим, а тому заявлена сума 3% річних у розмірі 115,69 грн. підлягає до стягнення в повному обсязі.

Проте, як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідач не погоджується із нарахуванням 3% річних та просить зменшити їх розмір до 10 грн. Оскільки чинним законодавством право на зменшення 3% річних суду не надано, то колегія суддів не вбачає правових підстав для зменшення розміру 3% річних на вимогу відповідача.

Щодо клопотання про відстрочку виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України, судова колегія зауважує таке.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до підп. 7.1.1. п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 121 ГПК, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до прийняття постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання відповідної постанови має міститися в її резолютивній частині (абз. 1 п. 7.8. постанови Пленуму 17.10.2012р. № 9).

Згідно із п. 7.2. вказаної вище постанови Пленуму 17.10.2012р. № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, встановити наявність обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду; враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення. Разом з тим, обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Додані відповідачем до апеляційної скарги копії: наказу від 10.04.2017р. №293 "Щодо простою структурних підрозділів підприємства", довідки від 23.08.2017р. №1780 щодо заборгованості по заробітній платі, податкових декларацій за 1-й квартал 2017 року, за 2016 рік, довідки від 31.08.2017р. №619-юв щодо заборгованості за послуги по очистці стічних вод, довідки від 04.08.2017р. №480 - юв про дебіторську заборгованість та довідки від 04.08.2017р. №469-юв про кредиторську заборгованість не свідчать про відсутність коштів на рахунках та не доводять загрозу неплатоспроможності підприємства у разі виконання рішення суду, інших обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення, необгрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції, а також повна сплата заборгованості після винесення рішення місцевим господарським судом, тому відсутні підстави для відстрочки виконання рішення суду в порядку ст. 121 ГПК України.

Враховуючи викладене, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в сумі 12210,84 грн., з яких 11083,59 грн. - основний борг, 115,69 грн. - 3% річних та 1011,56 грн. - пені.

Відповідно до вимог статей 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясувавши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права прийняв законне та обґрунтоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду господарського суду Рівненської області від 01.08.2017р. у справі №918/507/17 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №918/507/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.