Постанова № 69314366, 19.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/7388/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 19.06.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року

по справі № 910/7388/17 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТЛІФТ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ»

про стягнення 69 826,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року у справі № 910/7388/17 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» на користь ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» 53 898,60 грн. - суми основного боргу за договором, 7 854,47 грн. - пені, 1 066,14 грн. - 3% річних, 7 006,82 грн. - інфляційних втрат, 1 600 грн. 00 грн. - судового збору, 5 000 грн. - витрат на послуги адвокатського об'єднання.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач - ТОВ «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження у справі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що заборгованість відповідача перед позивачем є припиненою на підставі ст.601 Цивільного кодексу України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі направленої позивачу заяви № 0707/17 від 07.07.2017 року. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А. відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу № 910/7388/17 призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та припинити провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем є припиненою шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Представник ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Представник позивача звернув увагу суду на те, що ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» не отримувало від відповідача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та взагалі подані відповідачем додаткові документи не можуть бути належними доказами у даній справі під час розгляду у суді апеляційної інстанції, оскільки датовані 07.07.2017 року тоді, як оскаржуване рішення суду було прийняте господарським судом м. Києва 07.06.2017 року, тобто з проміжком часу після ухвалення рішення - один місяць.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 03.02.2016 року між ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» (далі по тексту - підрядник) та ТОВ «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» (далі по тексту - замовник) укладено договір №702/16 (далі по тексту - договір), за умовою якого (п. 1.1 договору) підрядник зобов'язується своїми силами і засобами виконати комплекс робіт з монтажу, пусконалагодженню 1 (одного) пасажирського ліфта в/п 1000 кг на 5 зупинок зі швидкістю 1,0м/с, 1 (одного) пасажирського ліфта в/п 400 кг на 6 зупинок зі швидкістю 1,0м/с за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Садова, 1-Г з подальшою їх реєстрацією і передачею на обслуговування (надалі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна договору, визначена на день його укладання, за домовленістю сторін складає 76 998,00 грн. (з ПДВ).

Замовник сплачує підряднику 30% від вартості монтажно-налагоджувальних робіт наперед суму авансу у розмірі 23 099,40 грн. (двадцять три тисячі дев'яносто дев'ять грн. 40 коп.), у тому числі ПДВ (20%) - 3 849,90 грн. (три тисячі вісімсот сорок дев'ять грн. 90 кой.) за 5 (п'ять) банківських днів до їх початку виконання (п. 2.1 договору).

Так, 19.04.2016 року на виконання умов договору позивачем здійснено авансовий платіж в розмірі 23 099,40 грн., що підтверджується випискою АТ «Укрсиббанк» з рахунку позивача.

Актами приймання виконання будівельних робіт №1 за липень 2016 року та №2 за липень 2016 року підписаними сторонами, підтверджується, виконання позивачем робіт та прийняття їх відповідачем на суму 76 998,00 грн. (з ПДВ).

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, на виконання умов договору відповідачем було частково перераховано позивачу аванс на загальну суму 23 099,40 грн. В свою чергу, позивачем було виконано роботи на загальну суму 76 998 грн., що підтверджується актами приймання виконання будівельних робіт №1 за липень 2016 року та №2 за липень 2016 року підписаними сторонами без зауважень.

Однак, відповідач за виконані роботи з позивачем не розрахувався в наслідок чого у останнього виникла заборгованость у розмірі 53 898,60 грн. (вартість робіт за договором 76 998,00 грн. - авансовий платіж 23 099,40 грн. = 53 898,60 грн.).

Таким чином, оскільки, позивачем були виконані взяті на себе зобов'язання, роботи по спірному договору виконані та прийняті відповідачем без зауважень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 53 898,60 грн. суми основного боргу.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача 7 854,47 грн. пені.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що за порушення термінів оплати договору, згідно з розділом 2 цього договору, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від вартості договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, що нарахована позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 7 854,47 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 1 066,14 грн. 3% річних та 7 006,82 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р») зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Таким чином здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 066,14 грн. 3% річних та 7 006,82 грн. інфляційних втрат є правомірними, а тому вірно задоволені місцевим господарським судуом. Крім того, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача 5 000 грн. витрати на послуги адвокатського об'єднання. Колегія суддів вважає, що вказані витрати є співрозмірними заявленим позовним вимогам.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки судом було розглянуто справу у першому судовому засіданні та без представника відповідача, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, на підтвердження чого у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду першої інстанції відповідачем подано не було.

Судова колегія звертає увагу на те, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи скаржника про зарахування між сторонами зустрічних однорідних вимог на підставі ст.601 Цивільного кодексу України та необхідність припинення провадження у даній справі з урахуванням п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки, як вбачається з наданої суду заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, остання датована 07.07.2017 року, тоді, як оскаржуване рішення суду першої інстанції було прийняте судом 07.06.2017 року, тобто з проміжком часу в один місяць після прийняття судом рішення.

У відповідності до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що скаржником не подано доказів того, що строк виконання зобов'язання ТОВ «ЕЛІТЛІФТ» перед ТОВ «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» по договору від 04.01.2016 року № 110316 настав та між сторонами договору відсутній спір відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов, терміну та розміру виконання. Тобто, строк виконання договору на який посилається скаржник, як на підставу зарахування однорідних вимог.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ» на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року у справі № 910/7388/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2017 року у справі № 910/7388/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7388/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко