Постанова № 69314328, 28.09.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2017 року Справа № 904/4666/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Дармін М.О. (доповідач)

судді: Березкіна О.В., Іванов О.Г.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: Іщенко Ю.С., представник, довіреність №1.1-20-104 від 13.12.2016 р.;

від відповідача: Котенко Г.В., довіреність №2266 від 03.03.2017 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі № 904/4666/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", м. Дніпро Дніпропетровської області

до Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради, м. Дніпро Дніпропетровської області

про стягнення 39 893,76 грн. компенсації за пільговий проїзд у 2016 році

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі № 904/4666/17 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради на користь Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" компенсацію за пільговий проїзд повітряним транспортом громадян - мешканців Самарського району міста Дніпро за 2016 рік у розмірі 39 893,76 грн. та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Підстави з яких порушено питання про перегляд рішення:

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування всіх обставин, які мають значення для розгляду справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апелянт посилається на Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» яким не передбачені видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян. На рахунки апелянта у 2016 році кошти для здійснення відповідних видатків не надходили. Тому, посилаючись на ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України скаржник вважає, що бюджетні зобов'язання у нього не виникли. Відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АР Крим та інших територіальних громад. Таким чином Управління вважає, що не порушувало вимог чинного законодавства та як наслідок і права позивача, тому і відповідальність у нього відсутня. Зазначає, що позивач в 2016 році не укладав з відповідачем Договір на відшкодування перевезень пільгової категорії громадян, тому відсутні правові підстави для відшкодування позивачу таких витрат (Постанова ВГС України від 25.08.2016р. у справі № 908/3973/13). Крім того, позивач всупереч п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого Постановою КМ України № 117 від 29.01.2003р. надав відповідачу лише в березні 2017 року розрахунки за період січень-грудень 2016 року, що навіть теоретично не дає можливості здійснювати своєчасно розрахунки за надані послуги.

Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу:

У відзиві на апеляційну скаргу позивач (а.с. 174-184) не визнає апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Позивач наголошує, що відсутність у Законі України «Про державний бюджет України на 2016 рік» передбачених видатків на компенсацію за пільговий проїзд громадян жодним чином не впливає на зобов'язання суб'єктів правовідносин у сфері надання пільг. Обслуговуючи пільгову категорію громадян України Авіакомпанія не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування та не повинна нести ризик за відсутність фінансових ресурсів державного або місцевого бюджетів під час надання передбачених законодавством пільг. Відтак позивач як перевізник, який здійснив пільгові авіаперевезення, набув право на отримання компенсаційних виплат за такий пільговий проїзд.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. апеляційну скаргу прийнято та призначено до розгляду на 08.08.2017р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді Березкіна О.В., Орєшкіна Е.В.

Розпорядженням керівника апарату суду від 07.08.2017р. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Орєшкіної Е.В.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.08.2017р. визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Березкіна О.В., Іванов О.Г.

У судових засіданнях оголошувались перерви до 05.09.2017р. та до 28.09.2017р.

У судовому засіданні 28.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи встановлені апеляційною інстанцією:

На виконання вимог чинного законодавства України, протягом 2016 року ПАТ "АК "Дніпроавіа" здійснило перевезення повітряним транспортом за маршрутом Дніпро-Київ-Дніпро, Дніпро-Львів, Львів-Дніпро громадян зазначеної пільгової категорії - мешканців Самарського району м. Дніпра, загальною вартістю 39 893,76 грн.

Вартість квитків, використання названими вище пасажирами талонів на знижку засвідчуються доданими до позовної заяви копіями іменних пасажирських авіаквитків (а.с. 10-20; 71-97; 210-219).

Мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив:

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з Управління Самарської районної у місті Дніпрі ради заборгованість у вигляді компенсації за пільговий проїзд повітряним транспортом громадян-мешканців Самарського району міста Дніпра за 2016 рік у розмірі 39 893,76 грн.

Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено правовий статус ветеранів війни та належні їм пільги, переваги і соціальні гарантії.

Згідно зі ст. 4 цього Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Серед низки пільг Закон передбачає право ветеранів війни - учасників бойових дій на безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, незалежно від наявності залізничного сполучення, або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою; та інвалідів І і ІІ груп право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту. Інвалідам III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду (п. 17 ч. 1 ст. 12, п. 21 ч. 1 ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, яка діяла на час здійснення перевезень).

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати, зокрема, права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Згідно п. 4 с. 1 ст. 127 Повітряного кодексу України за правопорушення в галузі цивільної авіації до юридичних осіб - суб'єктів авіаційної діяльності передбачено застосування фінансових санкції у вигляді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі ненадання перевізником пільг пасажиру, встановлених законом.

Своїм листом від 30.06.2011р. № 31-07310-10-24/16584, Міністерство фінансів України роз'яснило, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично надані послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів). До складу таких витрат віднесено, серед іншого і виплата компенсації за пільгових проїзд один раз на рік (раз на два роки).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з позицією ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа»» що, обслуговуючи пільгову категорію громадян України, Позивач не має права відмовити їм за умови належного підтвердження права на отримання такої пільги.

На виконання вимог чинного законодавства України, протягом 2016 року ПАТ "АК "Дніпроавіа" здійснило перевезення повітряним транспортом за маршрутом Дніпро-Київ-Дніпро, Дніпро-Львів, Львів-Дніпро громадян зазначеної пільгової категорії - мешканців Самарського району м. Дніпра, загальною вартістю 39 893,76 грн.

Факти здійснення позивачем зазначених авіаперевезень, вартість квитків, використання названими вище пасажирами талонів на знижку засвідчуються доданими до позовної заяви копіями іменних пасажирських авіаквитків (а.с. 10-20; 71-97; 210-219).

Факт правомірності отримання пільг з перевезення громадянами пільгової категорії - мешканців Самарського району м. Дніпра Відповідачем не оспорюється і колегією судів при перевірці документів, які слугували підставою для отримання даних пільг не встановлено фактів безпідставного їх отримання.

Вирішуючи питання про правомірність звернення ПАТ «Авіаційна компанія «Дніпроавіа»» саме до Управління Самарської районної у місті Дніпрі, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 «Про по рядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.01.1995 р. № 1 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302» було визначено, що пільгові квитки і придбаваються в обмін на талони за пред'явленням листа талонів і посвідчення про право на пільги.

Отже, підставою для отримання особою пільг є набуття нею відповідного статусу, який надає право користуватися певними пільгами та перевагами. Набуття особою такого статусу відбувається в передбаченому законодавством порядку та засвідчується посвідченням. Отримання особою пільг не ставиться в залежність від внесення її до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Даний висновок є підставою для відхилення доводів апеляційної скарги щодо відсутності даних у Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільг про громадян пільгової категорії - мешканців Самарського району м. Дніпра, яким були надані послуги з перевезення, як однієї з підстав для відмови в задоволенні позову.

Пунктом 7 і тієї ж Постанови встановлено, що листи талонів на право одержання ветеранами війни і особами, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проїзних документів (квитків) безоплатно і з 50-відсотковою знижкою їх вартості видають:

учасникам бойових дій - Мін'юст, органи Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, ДПС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, а також Держспецтрансслужба за місцем реєстрації ветерана;

інвалідам війни, учасникам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно п. 1 цієї ж Постанови - це Положення регулює лише правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни.

Отже, Положення не регулює питання виплати компенсації надавачам послуг.

В той же час, за приписами ч. 2 ст. 7 закону України «Про транспорт» відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року N 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (в редакції на момент надання пільгових послуг) (далі - Постанова № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг) визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Приписами Постанови № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (п.3).

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад, які, в свою чергу, на підставі зазначених актів звіряння, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 5 Постанови № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг).

У разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця зазначеним органам уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми, на підставі якої готуються та подаються у встановленому порядку уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум (п. 6 Постанови № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні у місті ради. Районні у місті ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Згідно ч. 1 ст. 54 того ж Закону, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структур і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Частиною 4 тієї ж статті встановлено, що положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Так, Рішенням Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 06.02.2016 р. № 6/4 було затверджено «Положення про Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпропетровську ради».

Відповідно до Положення:

- основними завданнями Управління є серед іншого, забезпечення реалізації державної соціальної політики на території району у сфері соціального захисту населення (п.. З.1.); забезпечення надання усіх видів державної допомоги, інших соціальних та компенсаційних виплат, пільг та адресних грошових допомог (п. З.6.); забезпечення в межах своїх повноважень контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, передбачених на соціальний захист населення (п. З.8.);

- Управляння проводить розрахунки з відповідними підприємствами, організаціями та установами за призначені допомоги, субсидії, надані пільги та компенсації згідно з укладеними договорами (п. 4.8.);

- Управління здійснює роботу по призначенню та наданню усіх видів державної допомоги, інших соціальних та компенсаційних виплат...(п. 4.25);

- Управління здійснює контроль за цільовим використанням коштів державного бюджету, спрямованих на виплату різних видів державної соціальної допомоги, інших соціальних та компенсаційних виплат (п. 4.36.).

Рішенням Самарської районної у місті Дніпрі ради від 18.02.2017 р. № 12/11 було затверджено «Положення про Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради».

Чинним законодавством не передбачений обов'язок відшкодовувати перевізнику витрати на здійснення пільгових перевезень саме тим органом, який видав талони пільговику. В той же час, Кабінетом міністрів України закріплено єдиний механізм відшкодування перевізнику витрат на здійснення пільгових перевезень та визначено головних розпорядників коштів місцевих бюджетів на реалізацію державних програм соціального захисту населення.

З урахуванням вищевикладеного Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради, як виконавчий орган Самарської районної у місті Дніпрі ради, до повноважень якого в установленому порядку віднесено здійснення соціальних програм із забезпечення громадян передбаченими законодавством пільгами і проведення компенсаційних виплат громадян зазначеної пільгової категорії - мешканців Самарського району м. Дніпра є належним відповідачем у даній справі.

При цьому доводи апеляційної скарги щодо того, що пп.а) п. 5-1 Постанови № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг, встановлено, що підприємствам транспорту відшкодовуються за рахунок субвенцій з державного бюджету втрати їх доходів від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, та інші видатки (враховуючи, що фінансове забезпечення таких перевезень здійснюється за рахунок інших бюджетних програм головних розпорядників коштів державного бюджету, власних надходжень транспортних підприємств та інших джерел відповідно до законодавства), а саме стосовно окремих категорій громадян, до яких віднесено серед іншого, громадян, які мають право на безоплатний проїзд відповідно до законодавства, з відшкодуванням втрат доходів транспортних підприємств за рахунок інших джерел відхиляються з огляду на наступне:

Вищезазначена норма не містить вказівку Закону: яка саме пільгова категорія громадян мається на увазі, джерело відшкодуванням втрат доходів транспортних підприємств, в той час , як зазначалося вище, пунктом 6 Постанови Кабінету міністрів України Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 16.02.1994 р. N 94, визначено пільги, передбачені зазначеним Законом, надаються організаціями за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх з бюджету за встановленими нормами у погоджені з фінансовими органами терміни. Відшкодування організаціям витрат, пов'язаних з наданням пільг, фінансові органи провадять за рахунок коштів місцевих бюджетів на підставі перевірених ними розрахунків, поданих організаціями.

Частиною 1 статті 17 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ст. 5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на державні програми соціального захисту: пільги окремим категоріям громадян, що надаються: ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (серед іншого).

Відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007р. наголошено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Закон України «Про Державний бюджет України» як правовий акт чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема, і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Частиною. 2 ст. 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 ГК України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного суду України від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12, постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 22.03.2017 р. у справі № 3-77гс17, які є обов'язковими для суду згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 р. № 01-06/374/2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності укладеного між Позивачем та Відповідачем договору, як підстави для відмови в позові, відхиляються з огляду на те, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки господарські зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із ч. 6 ст. 48 ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України, статтею 19 Закону України Законів України "Про державні соціальні стандарти та про державні соціальні гарантії", "Про транспорт", " п. 17 ч. 1 ст. 12, п. 21 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.2 Постанови № 256 в редакції на момент надання пільгових послуг, п. 2.10 Наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309 Порядку № 309 "Про порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 02.03.2012 р, пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України , ч. 1 ст. 12 Закону України "Про транспорт" від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР, п. 6 Постанови Кабінету міністрів України "Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 16.02.1994 р. N 94.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, який відхилив заперечення відповідача, щодо того, що в місцевих бюджетах не передбачено коштів на такі витрати, оскільки, як встановлено в ході судового засідання, позивач дійсно забезпечив надання пільг відповідним категоріям громадян, та поніс при цьому документально підтверджені витрати, а реалізація встановлених законодавством пільг окремим громадянам не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування та забезпечуватись за рахунок юридичних осіб.

Інші доводи Скаржника зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують висновків до яких дійшов суд апеляційної інстанції переглядаючи справу у відповідності до вимог частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскільки, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції у відповідності до п.1 ч. 1 ст.103 ГПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга, відповідно без задоволення.

Розподіл судових витрат у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у місті Дніпрі ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі № 904/4666/17- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2017р. у справі № 904/4666/17 - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови складено 04.10.2017р.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В.Березкіна

Суддя О.Г.Іванов