Рішення № 69313812, 04.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2017Справа №910/15537/17

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», м. Київ

про стягнення 41 246,28 грн.

За участю представників:

від позивача: Білоконь І.В. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (відповідач) про стягнення матеріальних витрат в сумі 39 141,24 грн., 3% річних в сумі 517,95 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 587,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.12.016 у місті Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes Benz GL 350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Позивач вказує, що ним, як страховиком транспортного засобу засобу «Mercedes Benz GL 350» виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 39 641,24 грн., внаслідок чого до позивача на підставі ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_3, якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, за твердженнями позивача, відповідачем не було добровільно відшкодовано понесені позивачем витрати, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 04.10.2017.

26.09.2017 Господарським судом міста Києва отримано інформацію з Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АК/2146520, виданого Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон».

У судове засідання представник позивача з'явилась, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. При цьому, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон» було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103043241277.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні складено протокол, який долучений до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2016 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «ЮКОН» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №28121а6аа (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mercedes Benz GL 350», державний реєстраційний номер НОМЕР_3.

Строк дії Договору встановлено з 30.04.2016 по 29.04.2017 (п. 19.1 Договору).

06.12.2016 у місті Львові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes Benz GL 350», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3016343513378527.

При цьому, судом встановлено, що транспортний засіб «Mercedes Benz GL 350», державний реєстраційний номер якого НОМЕР_1, є транспортним засобом, застрахованим позивачем, за державним реєстраційним номером НОМЕР_3, приймаючи до уваги, що номер кузову автомобіля, зазначений в Договорі, співпадає з номером кузову пошкодженого транспортного засобу, зазначеного у довідці про дорожньо-транспортну пригоду від 06.12.2016.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.02.2017 у справі №450/149/17 (провадження №3/450/170/17) водія ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

20.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» виставлено страховику, Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридичне агентство «ЮКОН» рахунок-фактуру №ДМ00009136 на суму 39 641,24 грн. згідно з ремонтною калькуляцією №1.003.16.0 від 21.12.2016, копію якої долучено до матеріалів справи.

Страховим актом №АХА2183130 від 23.12.2016 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 06.12.2016, страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за Договором у розмірі 39 641,24 грн.

26.12.016 позивачем сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Діамант» грошові кошти в сумі 39 641,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №293799 від 26.12.2016.

Одночасно з цим, судом встановлено, що між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АК/2146520) (далі - Поліс), а саме транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 100 000 грн. та розміром франшизи 500 грн. Поліс діяв станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди 06.12.2016, а саме з 06.12.2016 по 05.12.2017.

21.03.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ЕЛ_2271 від 21.03.2017 щодо відшкодування витрат Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на суму 39 641,24 грн.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0305608612942 відповідач отримав вказану претензію 24.03.2017, проте доказів надання на неї відповіді матеріали справи не містять.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат в сумі 39 141,24 грн. з урахуванням франшизи, а також 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Еталон», то в даному випадку особою, відповідальною за завдані збитки, відповідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22.03.2017 у справах №3-1344гс16, 3-1304гс16.

Матеріали справи містять копію звіту №2843/16 від 30.12.2016 про оцінку транспортного засобу засіб «Mercedes Benz GL 350», державний реєстраційний номер якого НОМЕР_1, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №1047/16 від 27.12.2016), за змістом якого коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу становить 0.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (100 000 грн.) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (0), та за мінусом франшизи (500 грн.).

Таким чином, сума відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 39 141,24 грн. (39 641,24 грн. - 500 грн. = 39 141,24 грн.), а відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 517,95 грн. 3% річних та 1 587,09 грн. інфляційних втрат за прострочення відшкодування понесених позивачем витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відтак, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням. А правовідношення з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що претензію позивача вих.№ЕЛ_2271 від 21.03.2017 було отримано відповідачем 24.03.2017. При цьому, як вбачається зі змісту вказаної претензії, позивачем було заявлено відповідачу вимогу сплатити грошові кошти в сумі 39 641,24 грн. у 30-денний строк, починаючи з дня одержання вимоги.

Тобто, позивачем було встановлено пільговий строк виконання відповідачем грошового зобов'язання, який становить 30 днів з дня отримання вимоги.

З огляду на зміст заявленої позивачем вимоги, останнім днем належного виконання відповідачем грошового зобов'язання було 24.04.2017, а першим днем прострочення - 25.04.2017.

При цьому судом прийнято до уваги, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

За перерахунком суду, сума 3% річних за прострочення сплати 39 141,24 грн. за період з 25.04.2017 по 08.09.2017 складає 440,74 грн., а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При здійсненні перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних втрат за період з травня по серпень 2017 року, яка підлягає стягненню з відповідача та користь позивача, становить 1 183,44 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» матеріальних витрат в сумі 39 141,24 грн., 3% річних в сумі 440,74 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 183,44 грн.

Інша частина вимог (3% річних в сумі 77,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 403,65 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 33-Б, 2 під'їзд; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 20474912) матеріальні витрати в сумі 39 141 (тридцять дев'ять тисяч сто сорок одна) грн. 24 грн., 3% річних в сумі 440 (чотириста сорок) грн. 74 коп., інфляційні втрати в сумі 1 183 (одна тисяча сто вісімдесят три) грн. 44 коп. та судовий збір в розмірі 1 581 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят одна) грн. 35 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.10.2017.

Суддя В.В. Князьков