Рішення № 69313806, 02.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2017Справа №910/9362/17За позовом Дочірнього підприємства "Нафком-Агро"

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та

Гарантія"

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачів

Державне підприємство "Зарубинський спиртовий завод"

про визнання недійсним правочину

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін:

від позивача Лінніченко І.В. (за дов.)

від відповідача 1 не з'явились

від відповідача 2 Томчишин А.І., Запісочний С.С. (за дов.)

від третьої особи не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.10.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Дочірнє підприємство "Нафком-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів державне підприємство "Зарубинський спиртовий завод" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 212/ФК-15 від 28.10.2015.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що спірний договір відступлення права вимоги є договором факторингу, а тому відповідач-2 не мав права укладати договір факторингу, оскільки, він не є фінансовою установою, яка має право надавати послуги факторингу, не включений до Переліку фінансових установ, внесених до державного реєстру фінансових установ. Крім того, позивач зазначив, що договір уступки права вимоги від 22.10.2015 № 63/1-20/21, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" є договором факторингу і не містить застережень, про можливість подальшого відступлення права вимоги третім особам, а тому відповідач 1 не мав права відступати відповідачу 2 право вимоги, оскільки це право не передбачено договором від 22.10.2015 № 63/1-20/21.

Ухвалою суду від 14.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9362/17, розгляд останньої призначено на 03.07.2017.

Ухвалою суду від 03.07.2017 розгляд справи відкладено на 21.08.2017.

Через загальний відділ діловодства суду від третьої особи 18.08.2017 надійшли письмові пояснення, в яких зазначив, що повідомлення про відступлення права вимоги Публічним акціонерним товариством "КБ "Хрещатик" Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" було отримано та зареєстровано боржником 02.11.2015, повідомлення про відступлення права вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" Товариству з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи" було отримано боржником та зареєстровано 06.11.2015. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 № 11/Б-1203, яка набрала законної сили, замінено кредитора ПАТ "КБ "Хрещатик" на ТОВ "Українські енергетичні системи".

Судове засідання 21.08.2017 не відбулось, в зв'язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.

14.09.2017 від відповідача 2 надійшов відзив на позов з додатками, в якому відповідач проти позову заперечував, оскільки, зміна кредитора у справі про банкрутство може відбуватись на будь-якій стадії і це не порушує права позивача, крім того, договори про відступлення права вимоги виконані їх сторонами.

14.09.2017 в судовому засіданні представником позивача подано клопотання про долучення документів з додатками.

Відповідач 1 та третя особа в судове засідання не з'явились, явку уповноважених представників не забезпечили, відповідач 1 вимог ухвали суду про призначення справи до розгляду не виконав.

Ухвалою суду від 14.09.2017 розгляд справи відкладено на 02.10.2017.

Через загальний відділ діловодства суду 29.09.2017 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

В судове засідання 02.10.2017 представник відповідача 1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судове засідання 02.10.2017 представник третьої особи не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача 2 проти позову заперечував, просив у позові відмовити повністю.

Представник відповідача 1 в судові засідання не з'являвся, копії ухвал суду ним отримувались, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідач 1 не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2015 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 63/1-20/21. Оскільки між первісним кредитором та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" укладено договір № 14-161-КД про овердрафтне кредитування від 05.04.2007 відповідно до умов якого первісний кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 385000,00 грн терміном сплати до 04.04.2008 та кредитним договір № 14-178-КЛ від 29.09.2006 відповідно до умов якого первісний кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 800000,00 грн терміном сплати до 20.02.2008. Первісний кредитор повністю виконав усі свої зобов'язання з надання кредиту за кредитними договорами. Первісний кредитор вправі відступити вправі відступити свої права за кредитними договорами в обсязі, визначеному цим договором. Новий кредитор згоден сплатити первісному кредитору ціну відступлення, визначену цим договором у якості плати за відступлення права вимоги за кредитними договорами.

В порядку і на умовах, передбачених цим договором первісний кредитор зобов'язується відступити на користь нового кредитора права вимоги, які має первісний кредитор до позичальника на підставі кредитних договорів, в тому числі: - право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до кредитних договорів у сумі 746858,26 грн, з яких 384946,35 грн - за договором № 14-161-КД про овердрафтне кредитування від 05.04.2007 та 361911,91 грн за кредитним договором № 14-178-КЛ від 29.09.2006; - право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому кредитними договорами нарахованих та не сплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 110892,23 грн, з яких 58614,65 грн за договором № 14-161-КД про овердрафтне кредитування від 05.04.2007 та 52277,58 грн за кредитним договором № 14-178-КЛ від 29.09.2006, а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому. Первісний кредитор повідомив нового кредитора, що загальний розмір заборгованості за кредитними договорами станом на 22.10.2015 складає 993674,81 грн, з яких 746858,26 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 201907,35 грн - заборгованість за відсотками; 44909,20 грн - заборгованість за штрафними санкціями. Новий кредитор згоден на відступлення та передачу йому прав вимоги до позичальника саме в такому об'ємі та розмірі, який визначений п. 1.1 цього договору. Права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора в дату проведення повної оплати ціни відступлення, визначеної у п. 3.1 цього договору (п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.5 договору).

Згідно п.3.1. договору первісний кредитор відступає новому кредитору Права вимоги за кредитними договорами за умови перерахування новим кредитором грошових коштів на рахунок ПАТ "КБ "Хрещатик" в сумі 857750,49 грн. Новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору Ціну відступлення не пізніше 30.10.2015.

Відповідно до п.3.5. договору № 63/1-20/21 від 22.10.2015р. на підтвердження відступлення права вимоги та здійснення оплати Ціни відступлення сторони складають Акт приймання-передачі прав вимоги.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області № 11/Б-1203 від 18.10.2016, яка набрала законної сили, у справі за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігюнса" до боржника Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" про визнання банкрутом встановлено наступні обставини: платіжним дорученням № 2897 від 28.10.2015р. ТОВ "Фінансова Компанія "Довіра та гарантія" перерахувало на рахунок ПАТ "КБ "Хрещатик" 857 750,49 грн. за відступлення права вимоги згідно договору відступлення № 63/1-20/21 від 22.10.2015. Факт виконання сторонами за укладеним договором п.3.5. підтверджується Актом приймання-передачі прав вимоги за договором відступлення права вимоги № 63/1-20/21 від 22.10.2015р.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже обставини, щодо виконання контрагентами договору про відступлення права вимоги від 22.10.2015 № 63/1-20/21 не доводяться знову при розгляді даної справи.

28.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та гарантія" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи" (новий кредитор) було укладено договір № 212/ФК-15, відповідно до умов якого первісний кредитор зобов'язується відступити на користь нового кредитора право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до кредитних договорів в сумі 746 858,26 грн., з яких 384946, 35 грн. - за договором № 14-161-КД про овердрафтне кредитування від 05.04.2007р. та 361911,91 грн. за кредитним договором № 14-178-КЛ від 29.09.2006р.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому кредитними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 110892,23 грн., з яких: 58614,65 грн. - за договором № 14-161-КД про овердрафтне кредитування від 05.04.2007р. та 52277,58 грн. за кредитним договором № 14-178-КЛ від 29.09.2006р., а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому.

Відповідно до п.1.2. первісний кредитор повідомив нового кредитора, що загальний розмір заборгованості за кредитними договорами станом на 22.10.2015 складає 993674,81 грн.

Згідно п.3.1, 3.3. договору первісний кредитор відступає новому кредитору Права вимоги за кредитними договорами за умови перерахування новим кредитором грошових коштів в сумі 862750,49 грн. Новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору Ціну відступлення в день укладання договору.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області № 11/Б-1203 від 18.10.2016, яка набрала законної сили, встановлено що, платіжним дорученням № 227 від 28.10.2015 ТОВ "Українські енергетичні системи" перерахувало на рахунок ТОВ "Фінансова Компанія "Довіра та гарантія" 862750,49 грн. за відступлення права вимоги згідно договору відступлення № 212/ФК-15 від 28.10.2015. Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Довіра та гарантія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи" 28.10.2015 складений Акт приймання передачі документів на виконання умов договору відступлення права вимоги № 212/ФК-15.

Згідно п. 2.2 договору № 212/ФК-15 від 28.10.2015 у строк не пізніше 3 робочих днів після дати переходу права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язується направити позичальнику відповідне повідомлення про відступлення права вимоги.

До матеріалів справи додано третьою особою Повідомлення про відступлення права грошової вимоги від 29.10.2015 № 63/1-14/149, яким ПАТ "КБ "Хрещатик" повідомив ДП "Зарубинський спиртовий завод" про відступлення права грошової вимоги до нього ТОВ "ФК "Довіра та гарантія".

Також до матеріалів справи долучено повідомлення про відступлення права вимоги (зміна кредитора та іпотекодержателя) від 28.10.2015, яким ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" повідомило ДП "Зарубинський спиртовий завод" про відступлення права грошової вимоги до нього ТОВ "Українські енергетичні системи".

Зазначені повідомлення долучені до матеріалів справи ДП "Зарубинський спиртовий завод", а отже боржник був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги до нього.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області № 11/Б-1203 від 09.03.2010, яка набрала законної сили, затверджено реєстр вимог кредиторів по справі № 11/Б-1203 відносно державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод", визнано грошові вимоги наступних кредиторів: ДП "Нафком-Агро" (ідентифікаційний код 32249454) в сумі 2747836,23 грн; черговість задоволення грошових вимог кредитора на суму 813161,44 грн четверта, на суму 1934674,79 грн - шоста; ВАТ "КБ "Хрещатик" (ідентифікаційний код 19364259) в сумі 993674,81 грн; черговість задоволення грошових вимог кредитора на суму 857750,49 - перша, на суму 135924,32 грн - шоста.

Тобто позивач включений до реєстру кредиторів третьої особи, з задоволенням його вимог у четверту та шосту черги.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області № 11/Б-1203 від 18.10.2016, яка набрала законної сили, замінено кредитора Публічне Акціонерне Товариство Комерційний банк "Хрещатик", м. Київ, вул. Хрещатик, 8-А в особі Тернопільської філії ПАТ КБ "Хрещатик", вул. І.Франка,23, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 19364259 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи", м.Тернопіль, вул.. Крушельницької, буд.18, оф 908/1, ідентифікаційний код 39389715 в загальній сумі 857750 грн. 49 коп. Черговість задоволення вимог кредитора перша; зобов'язано арбітражного керуючого /розпорядника майна/ Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" - Стрельнікова Валерія Вікторовича внести відповідні зміни до Реєстру вимог кредиторів, зменшивши суму грошових вимог Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "Хрещатик", м.Київ, вул..Хрещатик, 8-А в особі Тернопільської філії ПАТ КБ "Хрещатик", вул.І.Франка,23, м.Тернопіль та включивши до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські енергетичні системи", м.Тернопіль, вул.. Крушельницької, буд.18, оф. 908/1 на загальну суму 857750 грн. 49 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Таким чином, якщо інше не встановлено договором або законом, відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. У цьому випадку боржник - не є стороною у цьому правочині, а лише наділений правом не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України) та правом висувати проти вимоги кредитора заперечення (ст. 518 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків. Судом встановлено, що в зв'язку зі зміною кредитора на підставі спірного договору черговість задоволення вимог позивача та їх обсяг не змінились, тобто доказів того, що права чи охоронювані законом інтереси позивача порушені спірним договором позивач не надав.

Щодо твердження позивача, що спірний правочин являється договором факторингу та укладений відповідачем 2 за відсутності права надавати фінансові послуги.

До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії (відступлення права вимоги), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Суть договору факторингу в першу чергу полягає в наданні фінансових послуг, а не в переході права грошової вимоги. Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова послуга - це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. У частині 1 статті 4 цього Закону міститься перелік фінансових послуг, серед яких у пункті 11 зазначається і факторинг. З урахуванням положень статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" факторинг визначається як кредитна операція.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (УНіДРУА) "Про міжнародний факторинг" (Оттава, 28 травня 1988 року) для цілей цієї Конвенції "договір факторингу" означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого: (a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання; (b) фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій: - фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів; - ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості; - пред'явлення до сплати грошових вимог; - захист від несплат боржників.

Отже згідно Конвенції взяття на себе фактором виконання двох із наведених функцій є обов'язковою умовою договору факторингу.

Згідно позиції колегії суддів ВГСУ у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 910/17428/15: "між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги)". На цьому спільні риси цих договорів вичерпуються. Відмінності ж проявляються в тому, що договір купівлі-продажу права грошової вимоги вважається виконаним і припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор виплатив первісному кредитору кошти. Договір факторингу діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Судом встановлено, що спірний договір припиняється належним виконанням своїх зобов'язань сторонами (новим та первісним кредитором), строк його дії не ставиться в залежність від виконання грошового зобов'язання боржником новому кредитору.

Отже метою укладення договору факторингу є фінансування клієнта фактором шляхом передачі в його розпорядження коштів. Ця послуга надається фактором за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не вважається платою за надану фактором фінансову послугу. Отже спірний договір відступлення права вимоги не є договором факторингу.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд дійшов висновку про те, що договір № 212/ФК-15 від 28.10.2015 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним, на підставі того, що відповідач 2 не є фінансовою установою.

Судом встановлено відсутність підстав для визнання договору № 212/ФК-15 від 28.10.2015 недійсним.

Щодо доводів позивача про те, що договором від 22.10.2015 № 63/1-20/21, який розцінено позивачем як договір факторингу, не надано право подальшого відступлення права вимоги, в зв'язку з чим, відповідач 1 не мав права відступлення права вимоги відповідачу 2, суд зазначає наступне.

Як зазначалось самим позивачем та встановлено судом, договори відступлення прав вимоги від 22.10.2015 № 63/1-20/21 та № 212/ФК-15 від 28.10.2015 є аналогічними. Тобто договір від 22.10.2015 № 63/1-20/21 не є договором факторингу, а є договором відступлення права вимоги. А тому надання кредитору права на подальше відступлення права вимоги третім особам не є обов'язковою умовою договору від 22.10.2015 № 63/1-20/21, що може обмежити повноваження кредитора на укладання договору № 212/ФК-15 від 28.10.2015. Тобто відповідач 1 мав право відступити своє право вимоги, отримане за договором від 22.10.2015 № 63/1-20/21, відповідачу 2 за спірним договором № 212/ФК-15 від 28.10.2015. В зв'язку з вищевикладеним, зазначена позивачем обставина не є підставою для недійсності спірного правочину і не приймається судом до уваги.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.10.2017.

Суддя Усатенко І.В.