Постанова № 69312132, 02.10.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4041/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Андрухіва В.В.

за участю секретаря Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" звернулося до суду з даним адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, у якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0011041401 від 22.05.2017 року, яким Дочірньому підприємству Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 52751180 грн., що складається з основного платежу у розмірі 42200944 грн. та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 10550236 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 27.03.2017 року по 24.04.2017 року посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. За результатами перевірки було складено Акт №384/15-32-14-01/22516081 від 03.05.2017 року. В Акті перевірки відповідач дійшов висновку, що послуги з надання персоналу (послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном), які надавалися позивачем компаніям-нерезидентам, підлягають оподаткуванню ПДВ в Україні за ставкою 20% і кваліфікував це як порушення податкового законодавства з боку позивача. 22.05.2017 року позивач отримав податкове повідомлення-рішення відповідача №0011041401 від 22.05.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 52751180 грн. Позивач вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем з порушенням строків давності для визначення сум грошового зобов'язання за квітень 2014 року, встановлених п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України. Крім того, при проведенні перевірки та винесенні податкового повідомлення-рішення відповідач в порушення абз. 5 п. 58.1 ст. 58, п. 86.10 ст. 86 Податкового кодексу України не врахував суми завищення податкових зобов'язань. Також позивач зазначає, що в порушення вимог пп.14.1.183 п. 14.1 статті 14, п. 185.1 статті 185, п. 186.3, 186.4 статті 186 Податкового кодексу України відповідач помилково визначив послуги, що надаються позивачем, як такі, що оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20%. Незважаючи на те, що податковими органами було допущено неоднозначне (множинне) трактування одних і тих самих норм Податкового кодексу України, відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення порушив приписи п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, відповідно до яких у такій ситуації рішення повинно прийматися на користь платника податків. Позивач вказав, що в порушення вимог п. 53.1 статті 53 Податкового кодексу України відповідач неправомірно застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції, незважаючи на те, що позивач діяв (і продовжує діяти) відповідно до наданої у 2011 році ДПІ у Київському районі м. Одеси індивідуальної податкової консультації.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, надали до суду письмові заперечення, в яких, посилаючись на акт перевірки позивача, зазначили, що в періоді, який перевірявся, позивачем надавались на адресу суб'єктів господарювання-нерезидентів послуги з працевлаштування фізичних осіб (моряків) за кордоном на підставі зовнішньоекономічних контрактів. Фізичні особи (моряки), які працевлаштовувались ДП Корпорацією "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)" за кордоном, згідно наданих до перевірки документів, не являються працівниками позивача та не отримували від даного підприємства заробітну плату чи будь-яких інших виплат. Представники відповідача вважали, що послуги з працевлаштування фізичних осіб (моряків), які надавались позивачем нерезидентам, не можуть вважатися послугами з надання персоналу, та суттєво відрізняється від даного виду діяльності у зв'язку з тим, що вищевказані фізичні особи (моряки) не знаходились у трудових відносинах з позивачем.

Заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

На підставі направлень від 24.03.2017 року №845/14-01, №846/14-01, №847/14-01, №848/14-01, №849/14-01 та №850/14-01, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області, посадовими особами відповідача, згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова документальна виїзна перевірка Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)" (код ЄДРПОУ 22516081) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 03.05.2017 року №384/15-32-14-01/2251608 "Про результати планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)", код за ЄДРПОУ 2251608 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року" (а.с. 72-120, т. 1).

Відповідно до висновку акту, позивачем допущено порушення, зокрема, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 44297490 грн., у т.ч. по періодах: в січні 2014 року - 580527 грн.; в лютому 2014 року - 726695 грн.; в березні 2014 року - 789324 грн.; в квітні 2014 року - 829324 грн.; в травні 2014 року - 856403 грн.; в червні 2014 року - 859186 грн.; в липні 2014 року - 878534 грн.; в серпні 2014 року - 989091 грн.; в вересні 2014 року - 940626 грн.; в жовтні 2014 року - 941150 грн.; в листопаді 2014 року - 758038 грн.; в грудні 2014 року - 799611 грн.; в січні 2015 року - 818872 грн.; в лютому 2015 року - 1407368 грн.; в березні 2015 року - 1187580 грн.; в квітні 2015 року - 1065551 грн.; в травні 2015 року - 1064783 грн.; в червні 2015 року - 1063608 грн.; в липні 2015 року - 1088200 грн.; в серпні 2015 року - 1064030 грн.; в вересні 2015 року - 1079563 грн.; в жовтні 2015 року - 1605889 грн.; в листопаді 2015 року - 1637459 грн.; в грудні 2015 року - 1723567 грн.; в січні 2016 року - 1720797 грн.; в лютому 2016 року - 1808939 грн.; в березні 2016 року - 1798060 грн.; в квітні 2016 року - 1730288 грн.; в травні 2016 року - 1765435 грн.; в червні 2016 року - 1696864 грн.; в липні 2016 року - 1449394 грн.; в серпні 2016 року - 1508266 грн.; в вересні 2016 року - 1513381 грн.; в жовтні 2016 року - 1473880 грн.; в листопаді 2016 року - 1494879 грн.; в грудні 2016 року - 1582328 грн.

Вказані висновки акту перевірки мотивовані тим, що позивач не включив до складу рядку 1 Декларації «операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім імпорту товарів» суми ПДВ від реалізації послуг з працевлаштування громадян України на роботу за кордоном на підставі зовнішньоекономічних контрактів, перелічених у п.3.2.1.1. акту.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 03.05.2017 року №384/15-32-14-01/2251608, в частині вищевказаного порушення, 11.05.2017 року позивач звернувся до ГУ ДФС в Одеській області з запереченнями до акту про результати планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)", код за ЄДРПОУ 2251608 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, валютного законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року (а.с. 122-129, т. 1).

Листом від 18.05.2017 року №69/15-32-14-01/22516081 щодо заперечень до акту планової документальної виїзної перевірки від 03.05.2017 року №384/15-32-14-01/2251608, Головне управління ДФС в Одеській області повідомило позивача про те, що висновки вказаного акту перевірки в частині перевірки податку на додану вартість залишаються без змін, а перевіркою встановлено наступні порушення: п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 44297490 грн. (а.с. 130-136, т. 1).

На підставі висновків акту перевірки від 03.05.2017 року №384/15-32-14-01/2251608 та висновку за результатами розгляду заперечень від 18.05.2017 року, 22.05.2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0011041401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 52751180 грн., з яких 42200944 грн. за податковими зобов'язаннями та 10550236 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 137, т. 1).

31.05.2017 року позивач подав скаргу до ДФС України про скасування податкового повідомлення-рішення №0011041401від 22 травня 2017 року ГУ ДФС в Одеській області про збільшення суми грошового зобов'язання ДП Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)" з податку на додану вартість (а.с. 224-234, т. 1).

За результатами розгляду скарги ДП Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)" рішенням ДФС України від 28.07.2017 року №16340/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області за №001104140 від 22.05.2017 року залишено без змін, а скарга ДП Корпорації "В.ШІПС "В.ШІПС (Україна)" - без задоволення (а.с. 239-244, т. 1).

Судом встановлено, що протягом періоду з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, що був перевірений відповідачем, позивач проводив пошук та підбір моряків і надавав персонал суб'єктам господарювання-нерезидентам, на підставі наступних укладених договорів:

- Договір про надання посередницьких послуг з пошуку та підбору моряків від 01.04.2012 року №2012/1, укладений між ДП КОРПОРАЦІЇ "В.ШІПС" "В.ШІПС (УКРАЇНА)" (Агент) та компанією В.ШІПС Ю-КЕЙ ЛІМІТЕД ("V.SHIPS UK LIMITED") (Принципал). Предмет договору - Агент надає посередницькі послуги з пошуку та підбору моряків на судна, які знаходяться в управлінні Принципала, відповідно до заявок Принципала на умовах даного договору (а.с. 30-39, т. 1);

- Договір про укомплектування суден особовим складом (найом екіпажу) від 26.04.2010 року №04/2010, укладений між ДП КОРПОРАЦІЇ "В.ШІПС" "В.ШІПС (УКРАЇНА)" (Агент) та компанією "FAIRSKY SHIPPING AND TRADING S.A." (Судновласник/Менеджер). Предмет договору - Судновласники/Менеджери цим призначають Агентів, а Агенти цим дають свою згоду на виконання обов'язків агента з укомплектування суден особовим складом без ексклюзивних прав з метою постачання таких моряків командного і рядового складу на такі судна, як Судновласники/Менеджери можуть час від часу вирішувати, на період і на умовах, визначених цим договором (а.с. 40-56, т. 1);

- Договір про надання посередницьких послуг з пошуку та підбору моряків від 15.01.2013 року №2013/01-1, укладений між ДП КОРПОРАЦІЇ "В.ШІПС" "В.ШІПС (УКРАЇНА)" (Агент) та компанією "SIA DUNA MARINE SHIPMANAGEMENT" (Менеджер). Предмет договору - Менеджери цим призначають Агентів (без ексклюзивних прав), а Агенти цим погоджуються здійснювати посередництво у працевлаштуванні моряків командного і рядового складу на судна за заявками Менеджерів, період і на умовах, визначених цим договором (а.с. 57-68, т. 1).

За результатами виконання вказаних договорів у відповідні періоди сторонами договорів складалися акти прийому-передачі робіт, виконаних ДП "В.ШІПС (Україна)", що сторонами в судовому засіданні не оспорювалося та підтверджується актом перевірки.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пп. "г" п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України місцем постачання послуг з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Судом встановлено, що позивач здійснює свою господарську діяльність на підставі ліцензії Міністерства праці та соціальної політики України Серії АВ №547298 від 05.10.2010 року (а.с. 32-33, т. 2) та відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Закону України "Про зайнятість населення", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1060.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам.

Згідно п.9 Ліцензійних умов, ліцензіат зобов'язаний, зокрема, провадити господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном у межах укладеного між ліцензіатом та іноземним суб'єктом господарювання зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, який повинен відповідати вимогам законодавства, та за наявності укладеного між ліцензіатом і клієнтом (моряком) письмового договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що до послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

Статтею 38 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб'єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування з метою сприяння підписанню трудового договору (контракту найму). Обов'язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проект трудового договору, завірений іноземним роботодавцем.

Відповідно до п.п.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.

Суд бере до уваги доводи позивача стосовно того, що позивачем при здійсненні господарської діяльності за вищезгаданими договорами з нерезидентами були надані послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, які у розумінні пп.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України є послугами з надання персоналу, виходячи з наступного.

Позивач здійснював господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні моряків за кордоном у межах укладених з іноземними партнерами зовнішньоекономічних угод. Позивач надавав послуги нерезидентам, шляхом направлення фізичних осіб (моряків) у їх розпорядження для виконання визначених зовнішньоекономічними угодами функцій. Також позивач укладав з фізичними особами (моряками) цивільно-правові договори про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, які надавалися позивачем під час перевірки контролюючому органу та зразок якої наявний в матеріалах справи. (т.1 а.с.70-71). Фізичні особи (моряки) укладали трудові контракти з іноземними роботодавцями, що не оспорювалося відповідачем та підтверджено актом перевірки.

Позивач надавав послуги з надання персоналу іноземним партнерам (нерезидентам), отже місце постачання цих послуг у розумінні пп.186.3 ст.186 Податкового кодексу України визначається за місцем реєстрації отримувачів таких послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ліцензована діяльність позивача з посередництва у працевлаштуванні за кордоном цілком відповідає визначенню терміну "послуга з надання персоналу" у пп.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з доводами позивача, що поняття "послуга з надання персоналу" є тотожнім визначенню "послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном", оскільки по суті вони мають однаковий зміст та ознаки, що підтверджується нормами чинного законодавства та відповідними документами.

Отже, якщо платником ПДВ послуги з надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності особи, у розпорядження якої вони направлені, надаються нерезиденту, то така операція не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки місцем постачання таких послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання.

Доводи відповідача, викладені в акті перевірки та запереченнях на позов, стосовно того, що послуги з працевлаштування фізичних осіб (моряків) за кордон не можуть вважатися послугами з надання персоналу через відсутність трудових відносин мід моряками та позивачем - суд не бере до уваги, оскільки перелік вимог, яким повинні відповідати послуги з надання персоналу відповідно до пп.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню, і вказана норма Кодексу не містить такої вимоги як обов'язковість перебування фізичної особи у трудових відносинах з постачальником послуг.

Тому суд вважає, що відповідач припустився в акті перевірки вільного тлумачення пп.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України щодо визначення послуги з надання персоналу та вимог, яким така послуга має відповідати.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача в додаткових поясненнях на положення статті 39 Закону України "Про зайнятість населення" в обґрунтування обов'язковості укладання трудового договору позивачем як постачальником послуг з працевлаштування за кордоном з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про зайнятість населення", діяльність суб'єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суб'єкти господарювання - роботодавці, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, направляють працівників за умови, якщо це передбачено колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної профспілкової організації і зобов'язані: 1) укласти договір з роботодавцем про застосування праці працівника; 2) виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої ж роботи; 3) забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах, визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку; 4) нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на користь працівника; 5) не перешкоджати укладенню трудового договору між працівником та роботодавцем, у якого виконувалися ним роботи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що ст.39 Закону регулює діяльність суб'єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів. Тобто, вказана норма передбачає зовсім іншу послугу, яка є відмінною від послуги, що надає позивач. А діяльність позивача врегульована наведеною вище ст.38 Закону України "Про зайнятість населення" - діяльність суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Отже, стаття 39 Закону України "Про зайнятість населення" не поширюється на правовідносини щодо надання позивачем послуг з працевлаштування за кордоном фізичним особам (морякам).

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачем ПДВ на вартість послуг з працевлаштування громадян України на роботу за кордоном, що надавалися позивачем нерезидентам України на підставі зовнішньоекономічних контрактів, перелічених у п.3.2.1.1 Акту перевірки від 03.05.2017 року.

Також суд бере до уваги доводи позивача стосовно того, що листом ДПІ у Київському районі м. Одеси від 27.01.2011 р. № 2186/10/31-0 позивачу було надано індивідуальну податкову консультацію на запит про надання письмової податкової консультації щодо необхідності обкладення ПДВ послуг з укомплектування суден екіпажами, що надаються позивачем нерезидентам України (а.с.28, 29, т. 1).

Відповідно до наданої ДПІ у Київському районі м.Одеси податкової консультації з порушенного позивачем питання, контролюючий орган навів положення пп. "б" п. 185.1 ст. 185 та пп. "г" п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України та визначив послуги, що надаються позивачем та описані в запиті, саме як послуги з надання персоналу.

Таким чином, позивач при визначенні місця постачання зазначених вище послуг діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі контролюючим органом, що є підставою для застосування положень п.53.1 ст.53 Податкового кодексу України, відповідно до якої не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Посилання відповідача на лист ДФС від 29.06.2016 року № 14198/6/99-99-15-03-02-15 Розділ Консультації для юридичних осіб «Про розгляд звернення» суд до уваги не бере, оскільки дана консультація надавалася за зверненням іншого платника податків, та відповідно до п.52.2 податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Відомостей про те, що дана консультація є узагальнюючою, вона не містить.

Крім того, як зазначено вище, позивач керувався індивідуальною податковою консультацією, наданою контролюючим органом саме йому, яка не змінена та не скасована.

За період, що передував перевірці у 2017 році, правомірність застосування позивачем положень пп. "б" п. 185.1 ст. 185 та пп. "г" п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України до господарських операцій з надання послуг по укомплектуванню суден екіпажами була додатково підтверджена висновками податкового органу під час планової виїзної документальної перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси за період 2011-2012 роки (а.с. 48-61, т. 2).

Судом встановлено, що під час цієї перевірки податковим органом досліджувалися фінансово-господарські відносини у рамках контрактів від 26.04.2010 року № 04/2010 (контрагент FAIRSKY SHIPPING AND TRADING S.A.) та від 01.04.2012 року № 2012/1 (контрагент "V.SHIPS UK LIMITED") - тобто, ті ж самі контракти, на підставі перевірки операцій за якими було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. За результатами згаданої перевірки податковим органом не було встановлено жодних порушень Розділу V Податкового кодексу України щодо нарахування та сплати ПДВ, що підтверджується актом від 09.10.2012 року №1643/22-02/22516081. (а.с.48-78 т.2).

Оскільки правовідносини позивача з іноземними контрагентами і застосовані положення податкового законодавства не змінювались, то суперечливі та взаємовиключні висновки контролюючого органу (у наданій позивачу індивідуальній податковій консультації, в акті перевірки від 09.10.2012 року - з одного боку, та в акті перевірки від 03.05.2017 року - з іншого боку) свідчать про наявність конфлікту інтересів в умовах, коли податковими органами вже допущено множинне трактування прав та обов'язків платника податків на виконання одних і тих же норм податкового законодавства.

Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Пункт 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України встановлює, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, на підставі вищевказаних норм Кодексу за викладених обставин відповідач повинен був прийняти рішення на користь платника податків, однак цього не зробив, нарахувавши позивачу грошові зобов'язання оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Також суд бере до уваги доводи позивача стосовно порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення строків давності, передбачених Податковим кодексом України, з огляду на наступне.

До оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем було додано розрахунок податкових зобов'язань та штрафних санкцій, на підставі яких відповідачем було визначено суму грошового зобов'язання. Відповідно до зазначеного розрахунку, відповідач визначив суму податкового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на додану вартість у тому числі за квітень 2014 року (податкова декларація з ПДВ за квітень 2014 року № 9029102954 від 20.05.2014 року).

Разом з цим, відповідно до п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З урахуванням викладеного, обчислення граничних строків визначення грошових зобов'язань контролюючим органом здійснюється з урахуванням дати прийняття податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Граничний строк для подання податкової декларації та сплати ПДВ за квітень 2014 - 20.05.2014 року. Цією ж датою податкова декларація за квітень 2014 року булла фактично подана позивачем.

Таким чином, відповідач мав право самостійно визначити суму грошових зобов'язань позивача за квітень 2014 року не пізніше 19 травня 2017 року (1095-й день, починаючи з 21.05.2014 року).

Тому на дату винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.05.2017 року сплив строк давності, передбачений п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України у відношенні сум податку за квітень 2014 року, і позивач вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені).

Таким чином, відповідач протиправно нарахував позивачу грошове зобов'язання з ПДВ за квітень 2014 року із порушенням строку давності, передбаченого Податковим кодексом України.

Також є логічним довод позивача стосовно того, що відносячи послуги позивача до послуг, що оподатковуються ПДВ, при збільшенні податкового зобов'язання відносно таких послуг, відповідач мав би одночасно зменшити суму податкових зобов'язань з ПДВ на суму податку, не включеного позивачем до складу податкового кредиту відповідно до п.198.5 ст.198 та п.199.1 ст.199 ПК України за весь період перевірки з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року. Однак відповідач зазначає в акті перевірки про завищення податкових зобов'язань, які на його думку мали місце, лише за 2016 рік (а.с.94 т.1), а суми податку, нараховані позивачем відповідно до п.198.5 ст.198 та п.199.1 ст.199 ПК України у 2014-2015 роках відповідачем не враховані ані в акті перевірки, ані в оскаржуваному рішенні.

Разом з тим, даний довод позивача суд до уваги не бере, оскільки він ґрунтується на неправильному висновку контролюючого органу щодо оподаткування послуг з надання персоналу, що надавалися позивачем, податком на додану вартість.

Також суд враховує надані позивачем на підтвердження своєї правової позиції по справі наступні письмові докази:

- Висновок експертного дослідження №291/17 від 14.04.2017 року (а.с. 139-148, т. 1), який був проведений ТОВ "Одеський регіональний центр незалежних експертиз" (судовий експерт Новоселова В.В.). Згідно даного висновку, господарська операція з постачання позивачем послуг з посередництва у працевлаштуванні фізичних осіб (моряків) за кордоном (послуг з надання персоналу) юридичним особам - нерезидентам, згідно укладених зовнішньоекономічних договорів, не є об'єктом оподаткування ПДВ;

- Висновок експертного дослідження №2/2017 від 03.05.2017 року, складений судовим експертом Корсаковим В.П., щодо того, що господарські операції позивача з постачання послуг з посередництва у працевлаштуванні фізичних осіб (моряків) за кордоном (послуг з надання персоналу) юридичним особам - нерезидентам, згідно укладених зовнішньоекономічних договорів, за період з січня 2014 року по грудень 2016 року не є об'єктом оподаткування ПДВ; відображення в податковому обліку ДП "В.ШІПС (Україна)" операцій з надання персоналу (послуг з посередництва у працевлаштуванні моряків за кордоном) юридичним особам-нерезидентам як таких, що не є об'єктом оподаткування ПДВ за період з січня 2014 року по грудень 2016 року відповідає чинному законодавству України. (а.с. 152-182, т. 1);

- Висновок експертного дослідження №3/2017 від 22.05.2017 року, складений судовим експертом Корсаковим В.П., щодо непідтвердження документально висновків акту перевірки № 384/15-32-14-01/22516081 від 03.05.2017 року в частині встановлення порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України (а.с. 184-223, т. 1).

Згідно з положеннями ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з вимогами ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що Головним управлінням ДФС в Одеській області не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.05.2017 року №0011041401, натомість позивач довів суду протиправність вказаного рішення.

З огляду на викладене, позовні вимоги Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.94 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області № 0011041401 від 22.05.2017 року, яким Дочірньому підприємству Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 52 751 180 грн., що складається з основного платежу у розмірі 42 200 944 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 550 236 грн.

Стягнути сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 791 267,70 грн. (сімсот дев'яносто одна тисяча двісті шістдесят сім гривень 70 копійок) з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Дочірнього підприємства Корпорації "В.ШІПС" "В.ШІПС (Україна)" (код ЄДРПОУ 22516081).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2017 року.

Суддя В.В. Андрухів

.