Ухвала суду № 69311140, 02.10.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 674/95/17

Провадження № 22-ц/792/1626/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Ярмолюка О.І.,

суддів Пастощука М.М., Спірідонової Т.В.,

секретар Шевчук Ю.Г.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Комунальної установи Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Комунальної установи Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року,

встановила:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до Комунальної установи Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» (далі – Лікарня) про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_4 зазначила, що з 18 жовтня 1961 року вона працювала на посаді амбулаторного фельдшера Тиннянської лікарської амбулаторії Дунаєвецького району Хмельницької області. Наказом від 7 березня 2011 року № 35 позивача звільнено з роботи відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з скороченням штату працівників. При звільненні Лікарня не виплатила їй грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки. Після неодноразових звернень позивача у різні інстанції 27 вересня 2012 року Лікарня перерахувала цю виплату на картковий рахунок у банку, який не використовувався нею. Позивач довідалася про переказ коштів лише 3 листопада 2016 року, після чого з’ясувалося, що Лікарня помилково визначила кількість невикористаних нею днів щорічної відпустки та неправильно обчислила розмір грошової компенсації. Крім того, відповідач незаконно нарахував на цю компенсацію та вихідну допомогу єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що призвело до зменшення розміру виплати. Лікарня порушила строки розрахунку при звільненні та має виплатити позивачу її середній заробіток за час затримки цього розрахунку.

За таких обставин ОСОБА_4 просила суд стягнути з Лікарні на свою користь:

14 439 грн 46 коп. грошової компенсації за 238 днів невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки;

1 993 грн 08 коп. недоплаченої у вересні 2012 року грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки;

53 грн 30 коп. безпідставно утриманого єдиного соціального внеску з вихідної допомоги при звільненні;

28 941 грн 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 березня 2011 року до 26 вересня 2012 року та 12 276 грн цього середнього заробітку за період з 3 листопада 2016 року до 4 липня 2017 року, - з відрахуванням установлених законом обов’язкових платежів.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Лікарні на користь ОСОБА_4: компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки в розмірі 12 437 грн 35 коп., з якої необхідно провести відрахування обов’язкових платежів; недоплачені кошти по компенсації невикористаних 204 календарних днів щорічної основної відпустки в розмірі 1 993 грн 08 коп., з яких необхідно провести відрахування обов’язкових платежів; заборгованість по утриманні єдиного соціального внеску з компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні в сумі 53 грн 30 коп.; середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день розгляду справи у суді у розмірі 41 217 грн 60 коп., з якого необхідно провести відрахування обов’язкових платежів, - а всього 55 701 грн 53 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд виходив з того, що в день звільнення ОСОБА_4 з роботи Лікарня не виплатила їй грошову компенсацію за 205 дні невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки, неправильно обчислила грошову компенсацію за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки та безпідставно утримала з нарахованої позивачу вихідної допомоги єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внаслідок чого з відповідача на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню вказана заборгованість і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В апеляційній скарзі Лікарня просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що з 18 жовтня 1961 року ОСОБА_4 працювала на посаді санітарного фельдшера Тиннянської дільничної лікарні (в подальшому – Тиннянської лікарської амбулаторії).

Рішенням Тиннянської сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області від 14 грудня 2010 року № 4 Тиннянську лікарську амбулаторію передано з комунальної власності територіальної громади села в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району.

17 грудня 2010 року Дунаєвецька районна рада Хмельницької області прийняла рішення № 24-1/2010 «Про реорганізацію мережі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я Дунаєвецького району». Цим рішенням з 1 січня 2011 року Тиннянську лікарську амбулаторію реорганізовано у фельдшерсько-акушерський пункт, такі пункти визнано структурними підрозділами лікарських амбулаторій (амбулаторій загальної практики – сімейної медицини), дільничних лікарень та безпосередньо Лікарні, лікарські амбулаторії та дільничні лікарні підпорядковано Лікарні.

Дунаєвецька районна рада Хмельницької області своїм рішенням від 6 січня 2011 року № 14-2/2011 прийняла в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дунаєвецького району лікувально-профілактичні заклади, в тому числі Тиннянську лікарську амбулаторію, та передала майно лікувально-профілактичних закладів в оперативне управління Лікарні.

Наказом Лікарні від 6 січня 2011 року № 6-н з 1 січня 2011 року вищевказані лікувально-профілактичні заклади прийняті в оперативне управління Лікарні.

7 березня 2011 року наказом Лікарні № 35-к ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників із виплатою їй вихідної допомоги при звільненні в сумі 1 450 грн 80 коп.

У день звільнення позивача з роботи Лікарня не провела з нею розрахунок.

Лікарня нарахувала ОСОБА_4 1 450 грн 80 коп. вихідної допомоги, на яку було нараховано й утримано 53 грн 30 коп. єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Крім того, Лікарня нарахувала позивачу 10 383 грн 60 коп. грошової компенсації за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки. Відрахувавши 1 501 грн 47 коп. податку на доходи фізичних осіб та 373 грн 81 коп. єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, 25 вересня 2012 року Лікарня перерахувала 8 508 грн 32 коп. на картковий рахунок позивача у банку. 27 червня 2017 року відповідач повернув ОСОБА_4 373 грн 81 коп. утриманого з грошової компенсації за невикористану відпустку єдиного соціального внеску.

Лікарня не нарахувала та не виплатила ОСОБА_4 грошової компенсації за 205 дні невикористаної відпустки за 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роки.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

В силу п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із ч. 1 ст. 44 КЗпП України слідує, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ч. 1 ст. 83 КЗпП України /в редакції на час виникнення спірних правовідносин/).

Як передбачено ч. 1 ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмежень будь-яким строком.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені йому в день звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні цього обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що у 2011 році територіальна громада с. Тинна Дунаєвецького району Хмельницької області через сільську раду передала Тиннянську лікарську амбулаторію в спільну власність територіальних громад сіл, селищ міст Дунаєвецького району, після чого Дунаєвецька районна рада передала цей лікувальний заклад в оперативне управління Лікарні, а та, у свою чергу, прийняла його як реорганізований структурний підрозділ.

Указані дії органів місцевого самоврядування відповідають вимогам ст. 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за таких обставин відбулася зміна власника установи та її реорганізація, внаслідок чого Лікарня є стороною трудового договору з ОСОБА_4 і цей договір не був припинений.

Посилання Лікарні на те, що вона не може нести самостійної відповідальності за неповне проведення та затримку розрахунку з ОСОБА_4, не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Також суд правомірно керувався тим, що Лікарня нарахувала ОСОБА_4 грошову компенсацію за 204 дні невикористаної відпустки за 1990, 1998-2004, 2010-2011 роки з порушенням положень п.п. 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та нарахувала позивачу єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на вихідну допомогу при звільненні всупереч п. 4 розд. І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170.

У зв’язку з цим, висновок місцевого суду щодо стягнення з Лікарні на користь ОСОБА_4 1 993 грн 08 коп. (21537,09:(365-10)=60,67х204-10383,60) грошової компенсації невикористану відпустку та 53 грн 30 коп. вихідної допомоги є правильним.

Матеріали справи достовірно вказують на те, що у 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роках ОСОБА_4 не використала щорічну відпустку, тривалість якої становила 205 днів, тому їй має бути виплачена відповідна грошова компенсація у розмірі 12 437 грн 35 коп. (21537,09:(365-10)=60,67х205).

Врахувавши норми законодавства, які були чинними на час невикористання ОСОБА_4 щорічної відпустки, суд першої інстанції правильно обчислив тривалість цієї відпустки та розмір належної позивачеві компенсації.

Суд обґрунтовано виходив з того, що факт невикористання ОСОБА_4 щорічної відпустки у 1961-1969, 1976-1977, 1984, 1992, 1996 роках підтверджується довідками про її заробітку плату (а.с. 11, 22-23, 32-34), з яких слідує, що в указані роки роботодавець не здійснював оплату відпусток позивача. У свою чергу, особовий рахунок ОСОБА_4 (а.с. 28-29) не містить відомостей про надання їй відпусток у цей період, а відповідачем, на якого покладено ведення кадрової роботи в установі, не спростовані названі докази.

Твердження Лікарні щодо неналежної оцінки судом доказів не відповідають фактичним обставинам справи.

Як визнали сторони, у день звільнення ОСОБА_4 перебувала на роботі та одержала належно оформлену трудову книжку. При цьому розрахунок з нею не був проведений, а тому суд обґрунтовано керувався тим, що з вини відповідача мала місце затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_4 і є підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд правильно визначив період затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_4, за який останній має бути присуджений середній заробіток, і розмір цього відшкодування (41 217 грн 60 коп.).

Апеляційна скарга Лікарні не містить доводів щодо правильності нарахування та присудження з неї на користь ОСОБА_4 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому в силу ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Комунальної установи Дунаєвецької районної ради «Дунаєвецька центральна районна лікарня» відхилити.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

______________

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 55