Рішення № 69302855, 27.09.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/5784/16-ц

Провадження № 2/500/1210/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий - суддя Швець В.М.,

при секретарі Борчану О.М.,

за участю відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 18620грн. 84коп. Представник позивача в судове засідання надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив розглядати справу за його відсутності. Свої вимоги в позовній заяві позивач мотивував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 6 грудня 2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 1700грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки. Позивач посилається, що відповідач не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором порушив норми законодавства та умови договору, у зв'язку з чим за ним станом на 30 вересня 2016 року виникла заборгованість у сумі 18620грн. 84коп. яка складається з: 1134грн. 42коп. - заборгованість за кредитом, 13023грн. 52коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3100грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг 500грн. - штраф (фіксована частина); 862грн. 90коп. - штраф (процентна складова), тому позивач просить стягнути заборгованість на вказану вище суму, а також судові витрати. (а.с.2,3)

В судовому засіданні відповідач з позовними вимогами не погодився, просив в позові відмовити, вважає, що позивач пропустив строк позовної давнини, крім того, заперечує, що користувався карткою після закінчення строку її після квітня 2012 року, інша заборгованість, вказана в позові не доведена доказами, розрахунки надані позивачем суперечливі та не зрозумілі.

Враховуючи, що позивач по справі надав письмову заяву про розгляд справи за відсутності позивача, суд розглядає справу за відсутністю позивача по наявним доказам.

У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судовому засідання встановлено, що 6 грудня 2010 року між позивачем Банком та відповідачем було укладено договір б/н у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в Банку, згідно якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки.

Згідно ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно ст.1050 ЦК України - якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, а також відповідно до ст.550 ЦК України сплатити неустойку (штраф, пеню).

Тобто вищезазначеними нормами передбачений обовязок відповідача повернути кредит позивачу в строк та в повному обсязі, за невиконання чого передбачена відповідальність у вигляді сплати пені та штрафів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення вищевказаних норм позивач не надав жодного доказу належного та допустимого у відповідності до ст.ст.57,58 ЦПК України щодо підтвердження своїх вимог щодо розміру заборгованості. Так в матеріалах, що надані суду не міститься ні дати отримання відповідачем кредиту, ані належних доказів його отримання. Позивач не надав суду докази отримання відповідачем основної кредиторської заборгованості. Розрахунок заборгованості за договором, що надається до позовної заяви та виписка з основної карти, що додається до письмових пояснень до суду відрізняються у сумі заборгованості та в датах здійснення операцій. Розрахунки та виписки надані лише за період з квітня 2012 року, в той час, як картку відповідач отримав в грудні 2010 року. Крім того, з розрахунку вбачається, що кредитор неодноразово змінював процентну ставку за користування кредитом у сторону збільшення. Доказів погодження з позичальником зміни процентів за користування кредитом позивачем не надано. Доказів пере випуску картки та отримання відповідачем іншої картки суду не надано.

Позивачем не підтверджено доказами дотримання вимог чинного законодавства при застосуванні змін процентної ставки за користування кредитом, а також пені. Отже вимоги позивача по процентам та пені є нікчемними.

Позивач посилається на ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг та вказує, що відповідач ознайомився з цими умовами та правилами на інтернет-сайті чим підтверджує, що в письмовому вигляді відповідачу умови та правила кредитування для ознайомлення не надавалися. Крім того, надані позивачем ОСОБА_2 та правила надання банківських послуг не містять вказівок про зобов'язання конкретної особи.

Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача 3100грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 2,1,1,7,66 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг в розмірі 500грн. - штраф (фіксована частина) та 862грн. 90коп. - штраф (процентна складова). Тобто за одне й те саме порушення зобов'язання передбачена подвійна відповідальність одного виду.

Статтею 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, згідно ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» установлено граничний розмір пені: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Із розрахунку вбачається що банк застосовує 1 відсоток від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є більше, ніж передбачено законом.

Позивач зазначає, що кінцевий строк погашення кредиту є дата строку дії картки. Отже штрафи за прострочення кредиту мають наступати лише після спливу кінцевого прострочення кредиту. При цьому у договорі б/н від6 грудня 2010 року цей строк не зазначений. Зазначення про термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяці наступного за звітним не вносить ясності, який місяць для боржника визначено звітним.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір має бути розумним та справедливим. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Параграфом 1 регулюються відносини позики, де частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, законодавець зазначає необхідність підтвердження передачі коштів саме письмовим фінансовим документом, а також можливість такого підтвердження розпискою.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Але жодного документу з вищепереличених на підтвердження своїх вимог позивачем суду не надано.

Позивач посилається, на те, що кінцевим терміном повернення кредиту відповідає строку дії картки, та не надає докази кінцевого строку повернення кредиту.

Згідно абзацу 2 ч.1 ст.1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У позовній заяві позивач посилається на кредитний договір б/н від 6 грудня 2010 року, а доказів про отримання картки в квітні 2012 року позивачем не надано.

Отже позовні вимоги позивача є безпідставними, необгрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами і тому не можуть бути задоволені.

Такого самого висновку про необхідність наявності переліченої вище інформації щодо кредитної заборгованості дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ України в своїй ухвалі від 22 жовтня 2014 року по справі № 6-26251св14.

Крім того, Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу№ (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Ст.253 ЦК України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Ст.257 ЦК України встановлює, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Ст.258 ЦК України встановлює, що позовна давність в одін рік встановлюється, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до матеріалів справи та норм ст.ст.260,261 ЦК України строк позовної давності за вимогами банку почав відраховуватися зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 30 квітня 2010 року (з пояснень позивача була видана нова картка в квітні 2012 року, тобто попередня закінчила свою дію) і загальний строк сплив через три роки 1 травня 2015 року. В суд банк звернувся 3 листопада 2016 року (а.с.2), тобто з пропущенням строку давності. Такой висново співподає з позицією, висловлену в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року по справі № 6-210цс16.

Відповідно до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Строк позовної давності для вимог банку сплив, заява про застосування строку від відповідача надійшла (а.с.48,49).

За таких обставин суд вважає позов не підлягаючим задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.251-254,256-261,267,526,546,549,550,610,611,625,1047,1049,1050,1054,1056 ЦК України, ст.ст.10,11,57-60,88,209,212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: ОСОБА_3