Рішення № 69295200, 03.10.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2659/17

2/0203/1046/2017

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 жовтня 2017 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

Головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Ркоян Ю.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Третьяк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА 2» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що в період з 01.10.2012 року по 20.09.2016 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Звільняючи його відповідач нарахував, але не сплатив заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 31913 грн. Вказана заборгованість була стягнута з відповідача за судовим наказом Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05.12.2016 року (справа №203/5020/16-ц). Фактично вказана заборгованість була сплачена відповідачем на його користь 17.01.2017 року. таким чином, період затримки склав 98 днів. З огляду на це та положення ст.117 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 47115 грн. 76 коп.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також в разі, якщо суд прийде до висновку про пропущення строку для звернення до суду, просив поновити вказаний строк, як пропущений з поважних причин, посилаючись на те, що позивачем не був обізнаний про день свого звільнення та взагалі факт такого звільнення, а також не знав, що зараховані на картковий рахунок кошти, є саме сплаченою заборгованістю по заробітній платі та компенсацією за невикористану відпустку.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на пропуску позивачем строків позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач працював на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА 2».

Протоколом №2 загальних зборів учасників вказаного товариства від 20.09.2016 року позивача було відкликано з посади директора з 20.09.2016 року за згодою сторін на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України.

26.10.2016 року ОСОБА_3 звернувся до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу, уточнивши яку, просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА 2» на його користь заборгованість по заробітній платі за вересень 2016 року та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 31913 грн.

05.12.2016 року суддею Кіровського районного суду м.Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА 2» на користь ОСОБА_3 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за вересень 2016 року та компенсації за невикористану відпустку в сумі 31913 грн. (справа №2035020/16-ц).

Згідно доводів позовної заяви та наданої до неї виписки з карткового рахунку позивача у ПАТ КБ «Приватбанк», а також пояснень представників сторін під час розгляду справи в суді, вказана сума в повному обсязі, з урахуванням утриманих податків та обов'язкових платежів, була перерахована відповідачем на картковий рахунок позивача 17.01.2017 року.

Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з ним було проведено з порушенням строків, передбачених ст.116 КЗпП України, позивач на підставі ст.117 КЗпП України просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, що склав 98 днів, в сумі 47115 грн. 76 коп.

Відповідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як роз'яснено в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ст.ст.225,233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Конституційний суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 по справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього кодексу, вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116,117,237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З матеріалів справи вбачається, що стягнута за судовим наказом від 05.12.2016 року заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку були перераховані відповідачем та надійшли на картковий рахунок позивача 17.01.2017 року.

Проте, з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся лише 21.07.2017 року.

Посилання представника позивача на те, що позивач не був обізнаний про своє звільнення та, що зараховані на його рахунок 17.01.2017 року кошти є саме сплаченою відповідачем заборгованістю по заробітній платі та компенсацією за невикористану відпустку, суд вважає безпідставними, оскільки протирічать доводам, викладеними самим позивачем в пред'явленому позові, в якому він визнав факт припинення трудових відносин з відповідачем 20.09.2016 року, надавши до позову протокол №2 загальних зборів учасників вказаного товариства від 20.09.2016 року про відкликання його з посади директора товариства, а також визнавав факт проведення з ним 17.01.2017 року остаточного розрахунку та виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, стягнутих за судовим наказом від 05.12.2016 року.

Крім того, позовні вимоги позивача ґрунтуються на положеннях ст.ст.116,117 КЗпП України, які встановлюють обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником в день звільнення та встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку саме при звільненні.

Що стосується посилань представника позивача про те, що позивач про зарахування коштів на його картковий рахунок дізнався пізніше, отримавши виписку банку від 21.06.2017 року, суд враховує, що платіжна картка використовувалась позивачем, про що свідчить і здійснення по ній іншої розрахункової операції, відображеної у виписці від 21.06.2017 року, в день зарахування коштів, сплачених відповідачем.

Користуючись платіжною карткою позивач мав можливість відслідковувати рух коштів на рахунку. А тому, суд приходить до висновку, що звернувшись до суду із позовом 21.07.2017 року, тобто більше ніж через шість місяців після остаточного розрахунку з ним відповідачем, позивач пропустив встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду та не вбачає підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.

З огляду на це та враховуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд з огляду на положення ст.ст.233,234 КЗпП України, ст.267 ЦК України, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, як заявлених з пропуском встановленого законом строку для звернення до суду.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову та оскільки позивача в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, у відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України судові витрати по справі підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.83,94,115,116,117,233,234 КЗпП України, ст.267 ЦК України, ст.ст.ст.3,10,11,31,57-61,88,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМА 2» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.Ю.Казак