Рішення № 69290889, 02.10.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.10.17р. Справа № 904/7478/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Київ) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Дніпро)

до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (м. Дніпро)

про стягнення коштів на відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2016 році у загальному розмірі 272 271 грн. 93 коп.,

Суддя Фещенко Ю.В.,

Представники:

від позивача: Ярошенко Ю.В. - старший юрисконсульт (довіреність № 1013 від 12.12.2016);

від відповідача: Сєдих О.А. - головний спеціаліст-юрист (довіреність № 1 від 03.01.2017),

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (далі - відповідач) суму коштів на відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2016 році у загальному розмірі 272 271 грн. 93 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з січня по грудень 2016 року позивачем були надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про охорону дитинства", проте відповідачем не було відшкодовано позивачу витрати, понесені внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у загальній сумі 272 271 грн. 93 коп. При цьому, у відповідності до вимог чинного законодавства вказана сума має бути відшкодована позивачу за рахунок державних субвенцій відповідачем - Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, який є головним розпорядником коштів місцевого бюджету щодо вказаних витрат. При цьому, позивач зазначає, що законодавство не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України та не залежать від їх бажання.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.08.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 43586/17 від 04.08.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що на рахунки відповідача грошові кошти на видатки щодо фінансування пільг з послуг зв'язку, наданих у 2016 році, не надходили. При цьому, зобов'язання з відшкодування спірної суми у відповідності до пункту 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, виникає через п'ять днів з дня перерахування суми субвенції. Отже, на думку позивача ним не було допущено будь-якого порушення. Крім того, відповідач зазначає, що оскільки між позивачем та відповідачем на 2016 рік не було укладено договір на відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, то обов'язок з їх відшкодування у відповідача відсутній. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів надання послуг саме на суму 272 271 грн. 93 коп., враховуючи, що до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради надходили заяви споживачів цих послуг - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в яких повідомлялося про ненадання послуг у певних періодах 2016 року.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 44387/17 від 09.08.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 09.08.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 09.08.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.08.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 09.08.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні 09.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.09.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49440/17 від 11.09.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи судову практику з вирішення аналогічних спорів, а саме: постанову Вищого господарського суду України від 08.08.2017 у справі № 910/599/17 та постанову Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 50304/17 від 13.09.2017), в яких він надав пояснення щодо долучних до матеріалів справи заяв абонентів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Так, щодо наданої відповідачем заяви від 02.08.2017, в якій зазначено, що телефон НОМЕР_1 не працює з жовтня 2016, та заяви абонента від 08.08.2017, в якій зазначено, що телефон НОМЕР_2 не працював протягом більшої частини 2016 року, повідомлено наступне:

- у ОСОБА_5 о/р НОМЕР_3 телефон не працював з 20.10.2016 по 24.11.2016 - кабельне пошкодження, та не працює з 24.11.2016 по теперішній час - крадіжка кабелю, заявка про відсутність зв'язку подана абонентом 20.10.2016. Абонентська плата не нараховується споживачу з 20.10.2016 за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі;

- у ОСОБА_6 о/р НОМЕР_4, телефон не працює з 17.10.2016 теперішній час - кабельне пошкодження по магістралі. Заявка про відсутність зв'язку подана абонентом 17.10.2016. Абонентська плата не нараховується споживачу з 17.10.2016 за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі. Відповідно до підпункту 27 пункту 35 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 споживач має право на несплату абонентної плати за весь час пошкодження телекомунікаційних мереж та технічних засобів, що призвело до тимчасового припинення надання послуг у разі порушення оператором, провайдером граничних строків усунення пошкодження та виникло не з вини споживачів, з дати реєстрації оператором, провайдером відповідної заяви (усної чи письмової). Враховуючи вищезазначене, оскільки абонентська плата не нараховувалася споживачам за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі, тому нарахування по цим пільговикам не подавалися відповідачу для компенсації пільг у листопаді та грудні 2016 року.

У судове засідання 13.09.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з наданими позивачем документами. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні 13.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.09.2017.

Від відповідача надійшли письмові пояснення на позовну заяву (вх.суду 50594/17 від 14.09.2017), в яких він зазначав, що цивільне та господарське законодавство не застосовується до спірних правовідносин, а також просив суд не приймати до уваги надану позивачем судову практику, оскільки обставини у даній справі не є аналогічними до обставин по справі № 905/2358/16, яка розглядалася Верховним Судом України, оскільки між сторонами відсутній договір на відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення. Також, відповідачем було долучено матеріалів справи судову практику по аналогічним спорам - постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2016 у справі № 908/3494/13 та від 25.08.2016 у справі № 908/3973/13.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 50664/17 від 14.09.2017), в якому він просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів.

Судом було задоволено вказане клопотання відповідача та ухвалою суду від 14.09.2017 строк вирішення спору було продовжено на 15 днів, терміном по 10.10.2017 включно.

У судове засідання 14.09.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 14.09.2017 виклав зміст письмових пояснень, навів доводи в обґрунтування позовних вимог, з урахуванням яких просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.09.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

У судовому засіданні 14.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 02.10.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 53553/17 від 02.10.2017), в якому він навів доводи щодо непідвідомчості спору у даній справі господарському суду, у зв'язку з чим просив суд припинити провадження у справі.

У судове засідання 02.10.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 02.10.2017 навів доводи в обґрунтування позовних вимог, з урахуванням яких просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.10.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, а також просив суд задовольнити його клопотання про припинення провадження у справі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 02.10.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1 та 3 статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з січня по грудень 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам - мешканцям Індустріального району м. Дніпра, які підпадають під дію пункту 19 частини1 статті12, пункту 10 частини 1 статті13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", частини 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 4 частини 3 статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" та пункту 6 частини 1 статті 6, частини 3 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Компенсаційні виплати на державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільгові послуги телекомунікаційного зв'язку окремих категорій громадян, відповідно до підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 89 Бюджетного кодексу України віднесено до видатків, які здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Видатки місцевих бюджетів, передбачені вказаною вище правовою нормою, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 102 Бюджетного кодексу України).

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо, у тому числі компенсаційних виплат за пільгові послуги телекомунікаційного зв'язку окремих категорій громадян, визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі - Порядок № 256) (редакція за станом на 2016 рік).

Так, цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку № 256).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачена субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання компенсації за пільгові послуги зв'язку окремим категоріям громадян.

Господарським судом також встановлено слідуюче.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, згідно з пунктом 3 Порядку № 256, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Рішенням VIII сесії VII скликання Індустріальної районної у місті Дніпрі ради № 54 від 03.11.2016 затверджено "Положення про Управління соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради" (а.с.83).

В той же час, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг з січня по грудень 2016 року відповідачем не були відшкодовані, що стало причиною звернення Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради суми коштів на відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2016 році у загальному розмірі 272 271 грн. 93 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України унормовує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закон України "Про прокуратуру", Закон України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

За приписами частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів, визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії:безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтею 89 та статтею 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок).

Як було вказано вище, пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Таким чином, головним розпорядником коштів в Індустріальному районі м. Дніпра є Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04.03.2002 № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із закону і не залежать від їх бажання, що спростовує доводи відповідача про необґрунтованість заявленого позову з огляду на відсутність укладеного між сторонами договору, який врегульовував би спірні відносини.

Окрім того, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини 1- 4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законодавчих актів і не залежать від бажання сторін.

Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

За змістом частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 та від 15.05.2012 у справі №11/446, постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № 927/1039/16.

Отже, господарський суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що відсутність субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку є підставою для відмови в позові, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від необхідності виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". Дане правило позивач виконав, що підтверджується доказами направлення розрахунків.

Уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації (пункт 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги).

Із матеріалів справи вбачається що позивач надсилав відповідачу розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, за період з січня по грудень 2016 року. за формою "2-пільга" (а.с.17-48, 55-57).

Однак відповідачем доказів виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не надано, як і не надано доказів вчинення дій, передбачених пунктом 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Судом також враховано, що під час розгляду справи, відповідачем були надані копії заяв абонентів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу ненадання послуг у певний проміжок 2016 року, з приводу чого позивач пояснив слідуюче:

- щодо наданої відповідачем заяви від 02.08.2017, в якій зазначено, що телефон НОМЕР_1 не працює з жовтня 2016, та заяви абонента від 08.08.2017, в якій зазначено, що телефон НОМЕР_2 не працював протягом більшої частини 2016 року, повідомлено наступне: у ОСОБА_5 о/р НОМЕР_3 телефон не працював з 20.10.2016 по 24.11.2016 - кабельне пошкодження, та не працює з 24.11.2016 по теперішній час - крадіжка кабелю, заявка про відсутність зв'язку подана абонентом 20.10.2016. Абонентська плата не нараховується споживачу з 20.10.2016 за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі; у ОСОБА_6 о/р НОМЕР_4, телефон не працює з 17.10.2016 теперішній час - кабельне пошкодження по магістралі. Заявка про відсутність зв'язку подана абонентом 17.10.2016. Абонентська плата не нараховується споживачу з 17.10.2016 за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі. Відповідно до підпункту 27 пункту 35 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 споживач має право на несплату абонентної плати за весь час пошкодження телекомунікаційних мереж та технічних засобів, що призвело до тимчасового припинення надання послуг у разі порушення оператором, провайдером граничних строків усунення пошкодження та виникло не з вини споживачів, з дати реєстрації оператором, провайдером відповідної заяви (усної чи письмової). Враховуючи вищезазначене, оскільки абонентська плата не нараховувалася споживачам за весь час пошкодження телекомунікаційної мережі, тому нарахування по цим пільговикам не подавалися відповідачу для компенсації пільг у листопаді та грудні 2016 року.

Крім того слід відзначити, що у випадку наявності заперечень щодо вірності розрахунку позивача, відповідач мав право надати контррозрахунок, однак вказаним правом відповідач не скористався.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо оплати наданих позивачем в період з січня по грудень 2016 року пільг відповідачем не були виконані.

З приводу посилання відповідача на ненастання строку оплати наданих у спірний період пільг, з огляду на те, що зобов'язання з відшкодування спірної суми у відповідності до пункту 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, виникає через п'ять днів з дня перерахування суми субвенції, суд не приймає до уваги з огляду на слідуюче.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пунктах 5, 7, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення); Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби; отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку, зокрема безпровідного доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частини 1, 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Так, нормою пункту 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, не визначено строку виконання зобов'язання, та терміну, що визначався б календарною датою, до якої відповідач повинен був би розрахуватися або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Така подія, як отримання коштів субвенцій, не може розцінюватись як така, що має неминуче настати.

У даному випадку слід застосовувати норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено слідуюче: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, позивачем надсилалася відповідачу вимога № 12С000 від 13.06.2017, в якій він просив протягом 7 днів з дня її отримання перерахувати 272 271 грн. 93 коп. в рахунок відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення Індустріального району м. Дніпра за період січень-грудень 2016 року (а.с.61).

Вказана вимога була отримана відповідачем 21.06.2017 та у відповідь було надано лист № 2152 від 27.06.2017, яким відповідач відмовився задовольнити вимоги позивача з посиланням на відсутність субвенції з державного бюджету (а.с.63).

Враховуючи вказані обставини, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 272 271 грн. 93 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих в період з січня по грудень 2016 року послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 272 271 грн. 93 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 272 271 грн. 93 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

До аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у подібних правовідносинах: постанови від 26.09.2017 у справі № 927/1095/16, від 05.09.2017 у справі № 908/3196/16, від 10.08.2017 у справі № 905/3598/16, від 08.08.2017 у справі № 910/599/17.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок надання послуг певним категоріям населення суб'єктом господарювання, а внаслідок визначеного законодавством обов'язку відшкодування вартості вказаних послуг державою в особі Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, який є головним розпорядником коштів місцевого бюджету щодо вказаних витрат, спірні правовідносини не перетворюються в адміністративні, оскільки у вказаних правовідносинах Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради виступає не як суб'єкт владних повноважень (особа, яка здійснює владні управлінські функції по відношенню до іншої сторони), а як особа, на яку законодавством покладено обов'язок з відшкодування вартості наданих послуг. Отже, даний спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, а тому такий спір підлягає вирішенню господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України .

Аналогічні висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України від 09.09.2017 у справі № 908/3196/16 та від 15.08.2017 у справі № 906/1306/16.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 4 084 грн. 08 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (49051, м. Дніпро, Індустріальний район, проспект Петра Калнишевського, будинок 55; ідентифікаційний код 03192514) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18; ідентифікаційний код 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (49600, м. Дніпропетровськ, вулиця Херсонська, будинок 26; ідентифікаційний код 25543196) - 272 271 грн. 93 коп. - основного боргу, 4 084 грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко