Рішення № 69289961, 26.09.2017, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/13/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Паньків М.М.

за участі представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

законного представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережанах справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності на садибу та визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку і господарських будівель,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, вказуючи, що він постійно проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1, дане будинковолодіння відносилося до колгоспного двору, тому він згідно закону має право на частку у зазначеному будинковолодінні. В квітні 2015 року він дізнався про те, що всупереч вимогам закону відповідачка ОСОБА_5 після смерті своєї бабці, а його матері ОСОБА_6, незаконно успадкувала все будинковолодіння та отримала свідоцтво про право власності на нього, звернувся до суду із позовом, у якому просив поновити йому строк на звернення до суду за захистом його порушеного права, скасувати вищевказане свідоцтво та визнати за ним право власності на 1/5 частину вищевказаного будинковолодіння.

Рішенням Козівського районного суду від 19 травня 2015 року у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2015 року рішення Козівського районного суду від 19 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 3 березня 2015 року, видане на ім"я ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2016 року рішення Козівського районного суду від 19 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2015 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Після скасування вищевказаних рішень і до розгляду справи по суті позивач двічі змінював та уточнював свої позовні вимоги. 20 січня 2017 року позивач, подавши до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, остаточно просив суд: продовжити строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину від 3 березня 2015 року та свідоцтво на підставі якого спадкодавець відповідача отримала право на розпорядження зазначеним майном та визнати за ним право власності на 1/3 частину вищевказаного будинковолодіння, як члена колгоспого двору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_1 змінені та уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.

Представник та законний представник відповідачки ОСОБА_4- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зміненими та уточненими вимогами не погодилися, вважають їх безпідставними, а тому просять відмовити позивачу у їх задоволенні та при вирішенні заявлених позивачем вимог застосувати строк позовної давності.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що змінені та уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на звернення до суду в порядку, встановленому законом, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність" застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени колгоспного двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Частиною 1 ст. 120 ЦК Української PCP передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (ст.112 цього Кодексу).

Згідно з ч.2 ст.123 ЦК Української PCP розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови Верховної Ради Української PCP від 26 березня 1991 року №885-XI1 був введений в дію Закон України "Про власність".

Судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями, що в АДРЕСА_1, у якому постійно проживав та був зареєстрований позивач ОСОБА_4, відносився до колгоспного двору, головою якого був дід позивача ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Вищевказана інформація підтверджується поясненнями позивача, його представника та оглянутими в судовому засіданні записами погосподарської книги (а.с.91), що ведеться у Золотослобідській сільській раді Козівського району Тернопільської області та іншими письмовими доказами.

Із довідки № 121, виданої 1 квітня 2015 року Золотослобідською сільською радою Козівського району ( а.с. 27), видно, що станом на 01 липня 1990 року у спірному будинковолодінні, що знаходиться в АДРЕСА_1, були зареєстровані : ОСОБА_7 (дід позивача), ОСОБА_8 (бабця позивача), ОСОБА_9 (батько позивача), ОСОБА_4 (позивач) та ОСОБА_10 (сестра позивача, яка одночасно є матір"ю відповідачки).

Із довідки № 122, виданої 1 квітня 2015 року Золотослобідською сільською радою Козівського району (а. с. 27) на яку, як на доказ, посилається позивач, видно, що будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1, належить до колгоспного двору.

Судом також встановлено, що в колгоспі ім. 60-річчя Жовтня, який функціонував на території АДРЕСА_1, працювали дід та баба позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Вищевказана інформація підтверджується оглянутими в судовому засіданні письмовими доказами.

Із пенсійної справи, заведеної в Козівському Управлінні пенсійного фонду на ім"я ОСОБА_8 видно, що вона була членом колгоспу 60-річчя Жовтня, у якому вона постійно працювала до виходу на пенсію і її трудовий стаж як члена вищевказаного колгоспу згідно оглянутих документів, які містяться у пенсійній справі, та у виданій на її ім"я трудовій книжці колгоспника становить тридцять років.

Із пенсійної справи, заведеної в Козівському Управлінні пенсійного фонду в Тернопільській області на ім"я ОСОБА_7, видно, що він з квітня 1949 року по жовтень 1962 року був членом колгоспу ім. Гагаріна, а з листопада 1962 року був членом колгоспу 60-річчя Жовтня. Вийшов на пенсію, як колгоспний пенсіонер.

Таким чином належними і допустими доказами доведено, що станом на 01липня 1990 року та на 15 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будовами, що знаходиться по АДРЕСА_1, відносився до колгоспного двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року N 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року N 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).

А так як дід позивача ОСОБА_7, який був головою колгоспного двору, та його дружина ОСОБА_8 постійно працювали у місцевому колгоспі 60-річчя Жовтня та були його членами і станом 1 липня 1990 року, проживаючи у даному дворі, не втратили членства у колгоспному дворі та разом з ними проживали та були зареєстровані батько позивача ОСОБА_11, позивач ОСОБА_4 та його сестра ОСОБА_10, тому виконавчим комітетом Козівської районної ради народних депутатів підставно на ім"я діда, як голови колгоспного двору 15 листопада 1989 року було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, однак у цьому документі було допущено помилку, замість 4 членів колгоспного двору вказано 1 ( в оригіналі цього документу, який знаходиться в інвентарній справі, саме в графі :" про кількість членів" наявні підтертості) та прізвище діда позивача замість ОСОБА_7 було помилково вказане ОСОБА_12. 30 травня 2005 року (вже після смерті діда) виконавчим комітетом Золотослобідської сільської ради без належних на це підстав на ім"я діда позивача ОСОБА_7 було видано дублікат свідоцтва про право власності на це ж нерухоме майно серії НОМЕР_1 та цього ж дня- 30 травня 2005 року на підставі вищевказаного документа Козівське районне бюро технічної інвентаризації видало витяг про реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно на ім"я діда позивача ОСОБА_7 як власника вже цілого будинковолодіння.

Судом також встановлено, що після смерті діда позивача його майно, а саме: будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, за законом, як спадкоємець першої черги успадкувала його дружина ОСОБА_8.

Вищевказана інформація не заперечується поясненнями сторін та підтверджується оглянутим у судовому засіданні свідоцтвом про право на спадщину, що було видане 27 червня 2005 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, виданим 5 липня 2005 року Козівським районним бюро технічної інвентаризації.

Із свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_3, виданого 17 грудня 2008 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори, видно, що після смерті ОСОБА_8 спадкоємницею її майна по закону стала матір позивача ОСОБА_6.

Вищевказаний факт також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4, що був виданий на ім"я спадкодавиці ОСОБА_6 19 січня 2009 року, тобто, будучи власником спірного будинковолодіння, ОСОБА_6 20 травня 2014 року на випадок своєї смерті розпорядилася належним їй майном та склала заповіт, згідно якого все належне їй майно заповіла своїй онучці ОСОБА_5, яка прийнявши спадщину, переоформила її на себе та 3 березня 2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірне будинковолодіння, що заходиться в АДРЕСА_1.

І хоч відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, однак фактично, враховуючи вищевикладене спадкодавиця ОСОБА_6 не могла бути власником цілого спірного будинковолодіння, оскільки зазначений двір мав статус кологспного двору, її батьку ОСОБА_7, як голові цього двору та матері ОСОБА_8 як його члену, мало належати лише по 1/5 його частині. Сама ОСОБА_6 членом колгоспного двору не була, оскільки ніколи в колгоспі не працювала. Згідно оглянутої в судовому засіданні її трудової книжки остання постійно з 1971 по 2003 роки працювала швеєю на Тернопільській швейній фабриці, і станом на 1 липня 1990 року не була зареєстрована у цьому дворі, що підтверджується оглянутими в судовому засіданні записами погосподарської книги та довідкою № 121, виданою 1 квітня 2015 року Золотослобідською сільською радою Козівського району, тобто матір позивача ОСОБА_6 могла після смерті своїх батьків успадкувати не більше як 2/5 частин зазначеного будинковолодіння. Виходячи із зазначеного відповідачка ОСОБА_5 по заповіту мала право успадкувати лише те, що належало би спадкодавиці, а так як ОСОБА_6 згідно вищевикладеного не могла мати у власності більш як 2/5 частин зазначеного будинковолодіння, які вона могла отримати після смерті своїх батьків, тому і ОСОБА_5 мала б успадкувати після її смерті по заповіту не ціле будинковолодіння, а лише 2/5 його частини, а тому із зазначених підстав змінені на уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що було видане 3 березня 2015 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_5 про успадкування належного спадкодавиці будинковолодіння та свідоцтва про право на спадщину за законом, що було видане 17 грудня 2008 року Державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_6 слід задоволити.

І хоч судом констатовано, що спадкоємиця зазначеного спадкового майна ОСОБА_8 також не могла отримати у власність після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 ціле будинковолодіння, оскільки останньому згідно діючого законодавства мало належати лише 1/5 його частина, однак суд не визнає свідоцтва про право власності видані на прізвище ОСОБА_7 та його дружини ОСОБА_8 недійсними, оскільки у відповідності до ст. 11 ЦПК України суд не може виходити за межі заявлених вимог, а з такими вимогами позивач не звертався.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про визнання за ним права на 1/3 частини зазначеного будинковолодіння, як члена колгоспного двору, то ці вимоги до задоволення не підлягають і за позивачем слід визнати право на частку у колгоспному дворі у розмірі 1/5 частини, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

А так як із довідок № 121 та № 369 від 1 квітня 2015 року та 1жовтня 2015 pоку, виданих Золотослобідською сільрадою та із записів погосподарської книги видно, що станом на 15 квітня 1991 року в спірному будинковолодінні, який відносився до колгоспного двору, були прописані та проживали: дід позивача ОСОБА_7, баба позивача ОСОБА_8, батько позивача ОСОБА_9, сам позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (який на той час був неповнолітній) та сестра позивача ОСОБА_10 (яка на той час також була неповнолітньою), а тому суд прийшов до переконання, що оскільки станом на 15 квітня 1991 року спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, і жоден із перелічених п"яти осіб не втратив право на частку у майні колгоспного двору, а тому у відповідності до ч. 2 ст.123 ЦК УРСР позивач набув право власності на 1/5 частину спірного будинковолодіння, то саме за ним слід визнати право на 1/5 його частину.

Що стосується клопотання представника відповідача про застосування до вимог позивача позовної давності, то суд вважає, що зазначене клопотання слід залишити без задоволення, виходячи із наступного.

Згідно довідки, виданої 25 листопада 2016 року відділом адресно-довідкової роботи УДМС України в Тернопільській області, яка міститься в матеріалах справи, позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно значиться зареєстрований у спірному будинковолодінні, що в АДРЕСА_1.

Пояснення, дані в судовому засіданні позивачем та його представником, свідчать про те, що позивач ОСОБА_4 постійно проживав і був зареєстрований у спірному будинковолодінні. Про те, що цей житловий будинок, у якому він постійно проживав та був зареєстрований, належить його племінниці на праві особистої власності він дізнався лише весною 2015 року у зв"язку із розглядом справи у Козівському районному суді за позовом його сестри ОСОБА_3 в інтересах її неповнолітньої дочки ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття його з реєстраційного обліку і зразу ж з метою захисту свого порушеного права звернувся до суду із зазначеними вимогами. Як доказ зазначеного він долучив до матеріалів справи позовну заяву ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та зняття його із реєстраційного обліку, тобто суд вважає, що позивач не пропустив строк на зверення до суду за захистом свого порушеного права.

Крім цього, відповідно до п.36 постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" за змістом ст. 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов"язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв"язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

На підставі наведеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 3, 10, 11, 14, 57-60, 212-215, 218, 292, 294 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин), п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року N 5-24/26, та постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року N 69, ст. ст. 319, 391-393 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Змінені та уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 задоволити частково.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 3 березня 2015 року державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_5 та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 17 грудня 2008 року Державним нотаріусом Козівської державної нотаріальної контори на ім"я ОСОБА_6.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили після закінчення терміну на його оскарження.

На рішення може бути подано апеляцію, яка подається апеляційному суду Тернопільської області через Бережанський районний суд протягом 10 діб з дня його проголошення.

Суддя Бережанського

районного суду Тернопільської області Данилів О.М.