Ухвала суду № 69289463, 25.09.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 451/191/17 Головуючий у 1 інстанції: Мулявка О.В.

Провадження № 22-ц/783/3370/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2017 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Ніткевича А.В., Копняк С.М.,

секретаря Брикайло М.В.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» на ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» про визнання договору оренди землі недійсним,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 «Приват-Агро-Львів», в якому просив визнати недійсним договір №383 оренди належної йому на праві власності земельної ділянки загальною площею 1,1244 га, укладений між ним та ОСОБА_4 «Приват-Агро-Львів» 04.01.2012 року та зареєстрований 11.08.2012 року в управлінні Держкомзему у Радехівському районі Львівської області за №462390004006013, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що він дійсно в 2010 року надав свою земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Оглядівської сільської ради, в оренду відповідачеві і отримував за користування нею орендну плату, проте, оспорюваного договору він не укладав та не підписував.

21.03.2017 року представник позивача ОСОБА_5 подав до суду заяву, в якій просив забезпечити позов ОСОБА_3 шляхом заборони ОСОБА_4 «Приват-Агро-Львів» проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, повязані з обробітком землі, на земельній ділянці площею 1,1244 га, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю.

Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 21.03.2017 року вказану вище заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_4 «Приват-Агро-Львів» проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи повязані з обробітком землі на земельній ділянці площею 1,1244 га, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛВ №061085, що відноситься до сільськогосподарських угідь ріллі, яка розташована на території Оглядівської сільської ради, кадастровий номер 4623983800:07:000:0148.

Ухвалу суду оскаржив відповідач ОСОБА_4 «Приват-Агро-Львів», просить її скасувати з підстав порушення норм процесуального права і постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову в даній справі відмовити та стягнути у користь товариства витрати, понесені по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1600 грн.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що правових підстав для забезпечення позову не було, оскільки позивачем не надано достатньо доказів на підтвердження того факту, що невжиття застосованих судом заходів забезпечення може призвести до невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення перешкоджають господарській діяльності товариства, яка повязана з сільськогосподарським виробництвом, в тому числі з вирощуванням сільськогосподарських культур на орендованих ним земельних ділянках, що може призвести до значних збитків для товариства. Звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а тому потребує постійного обробітку, що заборонено оскаржуваною ухвалою, та використання її згідно з цільовим призначенням. Апелянт зазначає, що вжиті судом заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами.

В судове засідання сторона позивача не зявилась, про час і місце розгляду справи позивач та його представник були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку (а.с.56-58), клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У відповідності до ч.3 ст.152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (п.п. 4, 10) розяснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого субєкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та забезпечуючи позов в обраний позивачем спосіб, шляхом заборони відповідачеві проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, повязані з обробітком землі, на належній позивачеві на праві власності земельній ділянці, суд першої інстанції виходив із того, що у випадку задоволення позову визнання договору оренди землі недійсним, позивач як власник спірної земельної ділянки може бути позбавлений права не тільки розпоряджатись земельною ділянкою, а й користуватись нею, протягом всього періоду дозрівання засіяних відповідачем на спірній земельній ділянці сільськогосподарських культур і до їх збору, проте, суд не врахував, що внаслідок вжиття таких заходів забезпечення відповідач, як господарюючий субєкт, основним видом господарської діяльності якого є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі й шляхом вирощування сільськогосподарських культур на спірній земельній ділянці, буде обмежений у можливості користуватися цим майном, яким на даний момент він користується правомірно, для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, при вирішенні даного питання суд першої інстанції не дотримався необхідного, в силу наведених вище вимог процесуального закону, балансу між правами позивача, захист яких він просить забезпечити в обраний ним спосіб, та законними правами та інтересами відповідача, як господарюючого субєкта, які можуть бути порушені вжиттям таких заходів забезпечення, не перевіривши належним чином доводів заявника, зокрема, чи існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову без застосування судом заходів забезпечення позову, про які він просить, і чи є вони співмірними із заявленими позивачем вимогами, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення такої заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України, з наведених вище мотивів оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, повязані з обробітком землі, на належній позивачеві земельній ділянці, оскільки представником позивача не наведено у своїй заяві, а судом не встановлено необхідних для такого забезпечення позову і визначених процесуальним законом підстав.

При цьому, враховуючи положення статті 88 ЦПК України, визначених процесуальним законом підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат, як просить апелянт в своїй апеляційній скарзі, на даній стадії розгляду справи немає, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 312 ч.1 п.2, 313, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» задовольнити частково.

Ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 21 березня 2017 року скасувати і постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 про забезпечення позову в даній справі відмовити.

У задоволенні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» про стягнення витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1600 гривень відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Ніткевич А.В.

ОСОБА_6