Ухвала суду № 69277329, 28.09.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 р.Справа № 820/1871/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017р. по справі № 820/1871/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пларіум Юкрєйн"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправною та скасування податкової консультації,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пларіум Юкрєйн", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просив визнати протиправною та скасувати Індивідуальну податкову консультацію Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.03.2017 № 18472/10/28-10-01-03-11.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017р. по справі № 820/1871/17 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права, а також неповноту дослідження обставин у справі. Зазначив, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні дня вибуття, вказаного у наказі про відрядження, або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки у відрядженні без поважних причин є доходом працівника, отриманим як додаткове благо відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 28.09.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ОСОБА_1 від 14.03.2017 року вих. № 9-03/2017 позивач звернувся до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про надання податкової консультації, у звязку із виникненням труднощів при застосування абзацу 2 підпункту а пункту 170.9.1. пункту 170.9. статті 170 Податкового кодексу України (а.с.12-13).

За змістом Звернення про надання податкової консультації відповідачеві поставлено наступне питання: "чи є доходом працівника, отриманим як додаткове благо (п. 164.2.17. ст. 164 ПК України), відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, визначеними у наказі про відрядження"

На вказаний лист ТОВ ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН офісом великих платників податків Державної фіскальної служби на виконання листа ТОВ ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН надано Індивідуальну податкову консультацію від 31.03.2017 року № 18472/10/28-10-01-03-11, викладену у письмовій формі (а.с.14-16).

У вказаній консультації відповідач виклав висновок про те, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні до дня вибуття, зазначеного у наказі про відрядження, або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки у відрядженні без поважних причин, є доходом працівника, отриманим як додаткове благо відповідно до пп. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Позивач, не погоджуючись із наданою консультацією, оскаржив її до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.172- 1 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - розяснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

За змістом пунктів 52.1. 52.3. статті 52 Податкового кодексу України (в редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків від 17.07.2015 року № 655-VIII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обовязково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 53.3. статті 53 Податкового кодексу України у вищезазначеній редакції, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Окремих вимог до форми та змісту звернення платника податків про надання індивідуальної податкової консультації станом на момент виникнення спірних правовідносин податковим законодавством України встановлено не було.

Отже, індивідуальна податкова консультація є розясненням контролюючого органу, яке надається платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового законодавства та має відповідати нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Колегія суддів звертає увагу, що з 01.01.2017 р. набрав чинності ОСОБА_2 України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 № 1797-VIII, яким, у тому числі, ст. 52 та ст. 53 ПК України викладено в новій редакції, проте, згідно Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону пункт 22 розділу I (зміни до статей 52 і 53 щодо податкових консультацій) набирає чинності з 1 квітня 2017 року.

Таким чином, положення зазначеного Закону на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки відповідні норми набрали законної сили вже після надання податкової консультації 31.03.2017.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що індивідуальна податкова консультація, надана відповідачем ОСОБА_1 від 31.03.2017 року № 18472/10/28-10-01-03-11, суперечить нормам податку на доходи фізичних осіб, які встановлені Розділом IV Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, підпунктом 14.1.47. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що додаткові блага кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обовязків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу ІV цього Кодексу).

Отже, види доходів фізичної особи, які не належать до додаткового блага, прямо передбачені нормами розділу ІV Податкового кодексу України.

Підпунктом 165.1.11. пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Таким чином, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт, не є додатковим благом, при умові їх розрахунку згідно із пунктом 170.9 статті 170 Податкового кодексу України.

Вимоги до розрахунку коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, встановлені положеннями абзаців 1 3 підпункту а підпункту 170.9.1. пункту 170.9. статті 170 Податкового кодексу України, за змістом яких податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.

Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на вїзд (віз), обовязкове страхування, інші документально оформлені витрати, повязані з правилами вїзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у звязку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є обєктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обовязковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Вищевказані норми Податкового кодексу України не містять будь-якого посилання на твердження, викладене відповідачем в оскаржуваній податковій консультації, про те, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні дня вибуття, зазначеного у наказі про відрядження, або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки у відрядженні без поважних причин, є доходом працівника, отриманим як додаткове благо відповідно до п. п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 Податкового кодексу України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що індивідуальна податкова консультація Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.03.2017 року № 18472/10/28-10-01-03-11 є протиправним актом індивідуальної дії, який суперечить нормам податку на доходи фізичних осіб, що викладені в підпункті 14.1.47. пункту 14.1. статті 14, підпункті 165.1.11. пункту 165.1 статті 165 та підпункті 170.9.1. пункту 170.9. статті 170 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є юридичною особою приватного права, у відповідності до відомостей Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25 квітня 2017 року № НОМЕР_1.

Відносини, повязані із відрядженням працівників позивача, врегульовані Положенням про відрядження працівників ТОВ ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН, який затверджено Наказом Директора Товариства № 66 від 22.12.2016 року ( а.с. 32-36).

Колегія суддів вважає доводи відповідача про обовязковість застосування ТОВ ПЛАРІУМ ЮКРЄЙН положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 (надалі Інструкція № 59) безпідставними та необґрунтованими.

Так, відповідно до пункту 1 Розділу І Загальні положення Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

За змістом пункту 3.1. статті 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Інструкція № 59 не належить до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи.

Відтак, в контексті пункту 52.1. статті 52 ПК України (в редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків від 17.07.2015 року № 655-VIII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган не має права надавати консультації з питань практичного використання нормативно-правових актів, які не є складовою податкового законодавства України.

Крім того, відповідно до розяснень Державної фіскальної служби України, викладених в Індивідуальній податковій консультації від 18.05.2017 року № 238/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 (далі Інструкція № 59).

При цьому, інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Враховуючи вищевикладене, не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих у встановленому порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд, за умови наявності та належним чином оформлених транспортних квитків, що засвідчують вартість цих витрат та виконання інших вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Аналогічні розяснення містяться в листах ДФС України від 31.03.2017 року № 6758/6/99-99-13-02-03-15 та від 23.02.2017 року № 3843/6/99-99-13-02-03-15.

Відтак, відповідачем надано податкову консультацію, яка суперечить узагальненій практиці застосування податкового законодавства з питань, що належать до компетенції Державної фіскальної служби України.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, в тому числі витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, визначеними у наказі про відрядження, за умови наявності підтвердних документів, передбачених абзацами 2 3 підпункту а підпункту 170.9.1. пункту 170.9. статті 170 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятої ним консультації.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017р. по справі № 820/1871/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_2 Повний текст ухвали виготовлений 03.10.2017 р.

le="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Інструкція № 59 не належить до нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи.

Відтак, в контексті пункту 52.1. статті 52 ПК України (в редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків від 17.07.2015 року № 655-VIII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган не має права надавати консультації з питань практичного використання нормативно-правових актів, які не є складовою податкового законодавства України.

Крім того, відповідно до розяснень Державної фіскальної служби України, викладених в Індивідуальній податковій консультації від 18.05.2017 року № 238/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 (далі Інструкція № 59).

При цьому, інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Враховуючи вищевикладене, не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих у встановленому порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема на проїзд, за умови наявності та належним чином оформлених транспортних квитків, що засвідчують вартість цих витрат та виконання інших вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Аналогічні розяснення містяться в листах ДФС України від 31.03.2017 року № 6758/6/99-99-13-02-03-15 та від 23.02.2017 року № 3843/6/99-99-13-02-03-15.

Відтак, відповідачем надано податкову консультацію, яка суперечить узагальненій практиці застосування податкового законодавства з питань, що належать до компетенції Державної фіскальної служби України.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, в тому числі витрат на проїзд працівника до місця відрядження напередодні або з місця відрядження до місця постійної роботи у разі затримки, якщо це погоджено з роботодавцем і дати на транспортних квитках не збігаються з датами, визначеними у наказі про відрядження, за умови наявності підтвердних документів, передбачених абзацами 2 3 підпункту а підпункту 170.9.1. пункту 170.9. статті 170 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятої ним консультації.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017р. по справі № 820/1871/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_2 Повний текст ухвали виготовлений 03.10.2017 р.