Постанова № 69258968, 26.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 922/1526/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

позивач ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

1-ша третя особа ОСОБА_2;

2-га третя особа не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2259Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 29 червня 2017 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта в особі Нафтогазовидобувного управління Охтирканафтогаз

до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківгаз Збут

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Публічне акціонерне товариство Харківгаз;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю РГК Трейдінг

про спонукання укласти договір, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 червня 2017 (суддя Бринцев О.В.) в позові відмовлено повністю.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість рішення, невідповідність рішення суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Харківгаз Збут просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області залишити без змін.

Треті особи відзивів на апеляційну скаргу не надали.

У судове засідання ТОВ РГК Трейдінг не зявилось, про причини неявки суд не повідомило.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2017 року Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (Виконавець) було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (Замовник) проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (Договір), відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається Замовником для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (Споживачів) до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами цього Договору.

Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" 22 лютого 2017 року було отримано лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" разом з не підписаним проектом договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2016-2017 рр., у редакції позивача.

У своєму листі відповідач зазначив, що він не є замовником послуг по транспортуванню газу внутрішньопромисловими трубопроводами Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз", а тому не має правових підстав для підписання надісланого проекту договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" з даною позицією відповідача не погодився, що і стало підставою для звернення з позовом про спонукання укласти договір з метою захисту його прав та охоронюваних законом інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з наступного.

Відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До загальних принципів господарювання відноситься свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГК України).

Відповідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст. 179 ГК України).

Порядок укладення договору визначено главою 53 Цивільного кодексу України та главою 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Судом першої інстанції встановлено, що в предмет доказування позивача, крім іншого, входить доведення наявності правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч.2 ст.649 ЦК України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст.ст. 179, 187 ГК України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 ГК України.

Проте, позивач доказів наявності таких фактів суду не надав, як і не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки Закону України, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.

У рішенні суд також встановив, що Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21 січня 2015 року №9 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", на яку посилається позивач у позові, скасована на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 лютого 2017 року N 201, тобто з 26.03.2017 року дана постанова не діє, а діють нові, затверджені пунктом 1 постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Навіть, якщо розглядати скасовану постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року № 9 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами, що, як зазначено вище, діяла до 25.03.2017 року, ліцензіат був зобов'язаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку.

За таких обставин суд дійшов правомірного, на думку судової колегії висновку про те, що в даному разі з обставин не вбачається правових підстав для спонукання відповідача до укладення спірного договору в судовому порядку.

Не приймається судом посилання відповідача на п.п.13, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2516, на яку посилається позивач. Згідно зазначених норм передбачено можливість за певних обставин укладення договорів на переміщення природного газу, але не їх обовязковість. Окрім того, цією нормою не передбачено обовязковість укладення договору саме для відповідача.

Окрім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що саме відповідач є вигодонабувачем діяльності позивача з переміщення природного газу і не надав доказів переходу до відповідача права власності на природний газ в точці газопроводу, що відповідає початку переміщення газу позивачем.

Однак, відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу на 2016-2017 рр., укладених відповідачем з продавцями природного газу (ТОВ "РГК ТРЕЙДІНГ", ПАТ "НАК "Нафтогаз України") продавці передають газ у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу. Право власності на природний газ переходить від продавця до ТОВ "Харківгаз Збут" у віртуальній точці в газотранспортній системі, в якій здійснюється передача природного газу.

У відповідності до пункту 5 розділу 1 глави I Кодексу газотранспортної системи, віртуальна торгова точка (віртуальна точка, на якій відбувається передача природного газу) - точка входу/виходу в газотранспортній системі з невизначеним фізичним розташуванням, на якій здійснюються торгові та інші комерційні операції на ринку природного газу між оптовими продавцями та оптовими покупцями/постачальниками природного газу та відносно якої оператор газотранспортної системи здійснює адміністрування таких точок.

Визначення точки переходу права власності на природний газ до відповідача у такий спосіб (з невизначеним фізичним розташуванням) унеможливлює висновок про те, що природний газ перейшов до позивача саме в фізичній точці газопроводу належного відповідачеві і останній перемістив його своїми газопроводами у іншу точку, необхідну відповідачеві.

Позивачем не надані і у справі відсутні докази фактичного вчинення ним дій з переміщення природного газу власними внутрішньопромисловими трубопроводами, не надані докази права власності позивача на відповідні внутрішньопромислові трубопроводи, докази права власності відповідача на природний газ, що переміщується відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами, докази несення позивачем витрат на переміщення природного газу належного відповідачеві відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами тощо. Непідтвердження позивачем за допомогою належних та допустимих доказів цих обставин також унеможливлює висновок про обґрунтованість позовних вимог про укладення спірного договору.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України та на судове рішення у справі №917/1248/16, сторонами у якій були ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", оскільки у вказаній справі не брали участь особи, що є сторонами у цій справі (ТОВ "Харківгаз Збут" та ПАТ Укрнафта в особі НВГУ Охтирканафтогаз).

Не носить назване рішення і прецедентного характеру, оскільки дані справи не є аналогічними. У справі №917/1248/16 відповідні вимоги ґрунтувалися в т.ч. на укладеному між сторонами раніше договорі про переміщення природного газу. Наразі ж такий договір між сторонами раніше не укладався. Не укладався і попередній договір про обовязок укласти в майбутньому договір про переміщення природного газу.

Крім викладеного, відмовляючи в позові суд враховує, що пунктом 36 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України визначено, що згідно з частиною другою статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Як уже зазначалось вище, позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення спірного Договору лише в лютому 2017 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання договору укладеним на минуле -- з 01 квітня 2016 року.

Також, у своєму листі №7389/16.2.1/7-16 від 21 липня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг зазначила, що газопроводи газовидобувного підприємства відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу і не є відокремленим видом господарської діяльності. Вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватись у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності. Повна собівартість видобутого природного газу формується з урахуванням витрат, зокрема, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, у тому числі - витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів.

Враховуючи те, що надання послуг ПАТ Укрнафта в особі НВГУ Охтирканафтогаз з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу, які отримують природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, то для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі наведеного, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про відмову у задоволенні позову.

Системний аналіз наведених норм законодавства та вивчення обставин справи дає колегії суддів підстави зробити висновок про законність рішення місцевого господарського суду, як такого, що прийняте при дотриманні норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29 червня 2017 року по справі №922/1526/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 02.10.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.