Рішення № 69258300, 25.09.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2017р. Справа № 914/1633/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Синчука М.М..

при секретарі судового засідання Думин В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства «Рисовський», с. Зубра, Пустомитіський р-н., Львівська обл.,до відповідача:Львівської міської ради, м. Львів,про: відшкодування завданої шкоди.За участю представників:позивача:ОСОБА_1,відповідача:не зявився.

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фермерського господарства «Рисовський» до Львівської міської ради про відшкодування завданої шкоди. Ухвалою суду від 10.08.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.08.2017 р. Розгляд справи відкладався на 04.09.2017 р., та на 25.09.2017 р.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах та протоколах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не розглядаючи протягом 10 років заяв позивача щодо надання в оренду земельної ділянки для встановлення торгівельного приміщення для реалізації виробленої продукції завдав позивачу шкоди в розмірі 64.000,00 грн. - моральна шкода та 116.700,00 грн. матеріальна шкода. Позовні вимоги щодо моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що завдана моральна шкода полягає в глибоких переживаннях у звязку з позбавленням реалізації своїх прав та життєвих планів, порушенні нормальних життєвих звязків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, у погіршенні відношення з оточуючими людьми. Понесені переживання призвели до погіршення стану здоровя, гіпертонічних криз, серцевих нападів.

Щодо позовних вимог що стосуються завдання матеріальної шкоди, то заявник вказує, що не розгляд заяв про надання в оренду земельних ділянок у м. Львові на проспекті ОСОБА_2, 109, площами 38 кв.м. та 15 кв.м, позбавило можливості фермерське господарство отримати земельну ділянку для влаштування торгового приміщення для реалізації виробленої продукції, а тому фермер був позбавлений можливості проводити виробничу діяльність. Долучений розрахунок матеріальної шкоди відображає неотриманий дохід від реалізації продукції бджільництва.

25 вересня 2017 року позивачем подано до суду клопотання про уточнення позовних вимог, згідно з яким, просить стягнути з відповідача завдану моральну шкоду в розмірі 73.000,00 грн. за період з листопада 2015 р. по вересень 2017 р. та завдану матеріальну шкоду в розмірі 133.205,00 грн.

В судове засідання представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача повторно не зявився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належно повідомлений про час, місце та дату розгляду справи, проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву до суду не подав, вимог попередніх ухвал суду не виконав в повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про уточнення позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, позивачем реалізовано зазначене право, та подано до суду 25.09.2017 року клопотання про уточнення позовних вимог. Суд розглянувши вказане клопотання зазначає, що таке клопотання спрямоване на одночасну зміну і предмета, і підстави позову.

У постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у підпунктах 4, 5 пункту 3.12. зазначено, зокрема, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд зазначає, що у поданому клопотання вх.№32326/17 від 25.09.2017 р. про уточнення позовних вимог ним одночасно змінено і предмет позову, і підставу позову. Вказане випливає з того, що позивач просить стягнути з відповідача моральну та матеріальну шкоду за нові, не вказані у первісній позовній заяві періоди. Відтак, свої вимоги у поданому клопотанні обґрунтовує іншими обставинами, на яких не ґрунтуються первісні позовні вимоги.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку. (підпункт 6 пункту 3.12. постанова Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Відтак, беручи до уваги наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про уточнення позовних вимог, та приєднавши його до матеріалів справи вважає за необхідне розглядати раніше заявлені позовні вимоги, зазначені у позовній заяві.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (підпункт 3.9.2 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями).

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

Фермер ОСОБА_1 звертався до Львівської міської ради із заявами на отриманням в оренду земельних ділянок для влаштування торгових приміщень для реалізації виробленої ним продукції. Вищевказані заяви відповідачем з 15.11.2001 р. по 17.01.2012 р. розглянуті не були.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 р. у справі №5015/6840/11 визнано порушеним право Фермерського господарства «Рисовський» та ПП ОСОБА_1 на розгляд заяви про надання в оренду земельної ділянки та надання обґрунтованої відповіді.

В лютого 2012 року фермер ОСОБА_1 звернувся до Львівської міської ради з заявою про надання йому в користування земельної ділянки (на правах суперфіцію, власності, оренди) площею 15 кв.м. на пр. Ч. Калини, 109, в частині, де не розташовані вікна і вхід в існуюче приміщення і дозволити реконструкцію частини галереї торгового центру по представленому проекту під приміщення торгівлі продуктами бджільництва (долучено до матеріалів справи).

Крім того, в лютому 2012 р. фермер ОСОБА_1Г як приватний підприємець звернувся до Львівської міської ради з заявою про надання йому в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства для встановлення павільйону торгівлі власною квітковою продукцією площею 38 кв. м (площа павільйону 12 кв. м) (встановлено з матеріалів справи №914/340/15).

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15, визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання йому земельної ділянки площею 38 кв.м. на проспекті ОСОБА_2 у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Ч. Калини, 109 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту. Поновлено порушені права ОСОБА_1 та зобовязано Львівську міську раду розглянути заяви ОСОБА_1 щодо передачі в оренду: земельної ділянки площею 38 кв.м на пр. Ч. Калини, 109 у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м. під реконструкцію частини галереї торгового центру на пр. Червоної Калини, 109 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту.

03 лютого 2015 року, на розгляд Господарського суд Львівської області, ОСОБА_3 господарством «Рисовський» подано позов до Львівської міської ради про відшкодування завданої моральної та матеріальної шкоди.

18 листопада 2015 року рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/340/15 в задоволенні позовних вимог про відшкодування завданої шкоди відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2015 року скасовано щодо відмови в позові в частині стягнення 6090 грн. моральної шкоди. В цій частині прийняте нове рішення, позов задовольнити. В решті рішення суду залишено без змін.

Як встановлено Львівським апеляційний господарським судом у постанові №914/340/15 від 29.06.2016 р., залишеною без змін постановою Вищого Господарського суду України від 28.09.2016 р. беззаперечним доказом вчинення Львівською міською радою правопорушення є невиконання постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15 про визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду протягом 10-ти років заяв позивача про надання в оренду земельних ділянок у м. Львові на проспекті ОСОБА_2, 109, площами 38 кв.м. та 15 кв.м.

При цьому, бездіяльність відповідача визначена не у ненаданні земельних ділянок, а у не розгляді (неповідомленні про результати розгляду поданих заяв), що мало наслідком невідомість перспективи діяльності фермерського господарства і відповідно завдало певної моральної шкоди позивачу).

Крім того, суд апеляційної інстанції у справі №914/340/15, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, погодився з доводами позивача, які стосуються того, що позивач поніс моральну шкоду у звязку з невиконанням відповідачем постанови Пустомитівського районного суду Львівської області. Відтак, Львівським апеляційний господарським судом було стягнуто з відповідача 6.090,00 грн. моральної шкоди, за період з моменту набрання постановою Пустомитівського районного суду Львівської області законної сили, з 03.06.2015 р. Апеляційним судом було задоволено позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди за період 6 місяців ( з червня по жовтень 2015 р. включно) в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завдання шкоди.

28 вересня 2016 року постановою Вищого Господарського суду України постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/340/15 залишена без змін.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 ГПК України).

Відповідач доказів виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. №914/340/15 та постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. суду не надав.

Позивач просить стягнути з відповідача 64.000,00 грн. моральної шкоди вказуючи, що постанова Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/4743/13-а від 25.12.2014 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15 так і не виконана Львівською міською радою.

Позивач проводить розрахунок розміру заявленої до стягнення моральної шкоди з відповідача за період з листопада 2015 року по червень 2017 року з врахуванням розміру однієї заробітної плати станом на 01.01.2017 р. в розмірі 3.200,00 грн. та помноженого на період часу, протягом якого невиконано рішення суду , зокрема 20 місяців (3.200,00 грн. помножити на 20 місяців дорівнює 64.000,00 грн.).

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Виходячи з встановленого у справі, враховуючи вимоги розумності та справедливості, розмір моральної шкоди судом визначено виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, за період з листопада 2015 р. по червень 2017 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Обовязковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Європейський суд з Прав Людини у пункті 40 рішення по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р. зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Стосовно обовязковості судових рішень зазначено також у «пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «ОСОБА_4 проти України» від 15.10.2009 р.

Як встановлено господарським судом у справі №914/340/15 та справі, що розглядається №914/1633/17 рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 р. у справі №5015/6840/11 та постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а відповідачем не виконані.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з положеннями частин першої третьої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. (ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України).

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як встановлено Львівським апеляційний господарським судом у постанові №914/340/15 від 29.06.2016 р., залишеною без змін постановою Вищого Господарського суду України від 28.09.2016 р. беззаперечним доказом вчинення Львівською міською радою правопорушення є невиконання постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі №450/4743/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15, визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляд протягом 10-ти років заяв позивача про надання в оренду земельних ділянок у м. Львові на проспекті ОСОБА_2, 109, площами 38 кв.м. та 15 кв.м.

При цьому, бездіяльність відповідача визначена не у ненаданні земельних ділянок, а у не розгляді (неповідомленні про результати розгляду поданих заяв), що мало наслідком невідомість перспективи діяльності фермерського господарства і відповідно завдало певної моральної шкоди позивачу).

Крім того, суд апеляційної інстанції у справі №914/340/15, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, погодився з доводами позивача, які стосуються того, що він поніс моральну шкоду у звязку з невиконанням відповідачем постанови Пустомитівського районного суду Львівської області. Відтак, Львівським апеляційний господарським судом було стягнуто з відповідача 6.090,00 грн. моральної шкоди, за період з моменту набрання постановою Пустомитівського районного суду Львівської області законної сили. Постанова набрала законної сили 03.06.2015 р. Тому апеляційним судом було задоволено позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди за період 6 місяців ( з червня по жовтень 2015 р. включно) виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завдання шкоди.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 ГПК України).

Позивач просить стягнути з відповідача 64.000,00 грн. моральної шкоди вказуючи, що постанова Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/4743/13-а від 25.12.2014 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15 так і не виконана Львівською міською радою.

Позивач проводить розрахунок розміру заявленої до стягнення моральної шкоди з відповідача за період з листопада 2015 року по червень 2017 року з врахуванням розміру однієї заробітної плати станом на 01.01.2017 р. в розмірі 3.200,00 грн. та помноженого на період часу, протягом якого невиконано рішення суду , зокрема 20 місяців (3.200,00 грн. помножити на 20 місяців дорівнює 64.000,00 грн.).

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з встановленого судом у справі, враховуючи вимоги розумності та справедливості розміру моральної шкоди судом визначено виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди, за період з листопада 2015 р. по червень 2017 р.

Розмір мінімальної заробітної плати у період з листопада 2015 року по червень 2017 року: з 01.09.2015 р. по 30.04.2016 р. 1.378,00 грн., з 01.05.2016 р. по 30.11.2016 р. 1.450,00 грн., з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. 1600,00 грн. та з 01.01.2017 р. до теперішнього часу 3.200,0 грн. Відтак, за період з листопада 2015 р. по червень 2017 р. включно, судом визначено до стягнення моральна шкода в розмірі 39.218,00 грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення 116.700,00 грн. матеріальної шкоди у вигляді не отриманого доходу від реалізації продукції бджільництва, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведених норм права, вбачається, що загальна норма закріплена ст. 1166 ЦК України, передбачає наявність у складі цивільного правопорушення усіх чотирьох елементів його складу. Спеціальна норма, зокрема ст. 1173 ЦК України, для відшкодування завданої шкоди, передбачає лише встановлення трьох елементів складу цивільного правопорушення (наявність шкоди, протиправна поведінка та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою) не враховуючи вину заподіювача шкоди.

Відтак, необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, є факт неправомірності діяння цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діяннями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Відтак, враховуючи, що предметом спору є стягнення шкоди у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивачу необхідно було довести склад цивільного правопорушення його підстави та розмір неодержаних доходів.

Для розрахунку суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач використав середньостатистичні показники та ринкові ціни (жодних доказів на підтвердження вказаних показників та ринкових цін до матеріалів справи не долучено). Також, в розрахунку посилається на довідки статистики, які до матеріалів справи долучено небуло.

Крім того, судом встановлено з витягу ЄДРПОУ, що позивач ОСОБА_3 господарство «Рисовський» здійснює свою господарську діяльність щодо овочівництва, декоративного садівництва та вирощування продукції розсадників.

Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 116.700,00 грн. у вигляді неотриманого доходу від реалізації виробленої продукції бджільництва, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Відповідно до статей 32, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем частково підтверджено доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з відповідача слід стягнути 588,18 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (адреса:с. Зубра, Пустомитівський р-н., Львівська обл., 81135; ідентифікаційний код 19324981) 39.218,00 грн. моральної шкоди.

3.Стягнути з Львівської міської ради (адреса: пл. Ринок, буд. 1, м. Львів, 79006; ідентифікаційний код 04055896) 558,18 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.09.2017 р.

Суддя Синчук М.М.