Рішення № 69257380, 18.09.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р. Справа № 911/2198/17

За позовом Дочірнього підприємства УКРААВТОГАЗ Національної акціонерної компанії Нафтогаз України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомонтаж

про стягнення 279 798,25грн

Суддя С.І. Чонгова

Представники:

від позивача: ОСОБА_1.(довіреність №195-У від 25.05.2017);

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Дочірнє підприємство УКРААВТОГАЗ Національної акціонерної компанії Нафтогаз України звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомонтаж про стягнення 279 798,25грн, у т.ч. 200 000,00грн основного боргу, 62 600,00грн втрат від інфляції, 17 198,25грн 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем угоди від 29.05.2015, в частині повернення грошових коштів.

Відповідачі у справі відзиву по суті позовних вимог не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та подані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом, 22.01.2015 рішенням господарського суду Київської області у справі №911/5344/14 задоволено зустрічний позов ТОВ Енергомонтаж до Дочірнього підприємства УКРААВТОГАЗ Національної акціонерної компанії Нафтогаз України про розірвання договору, зокрема, розірвано договір №79/12-У, укладений 18 вересня 2012 року між Дочірнім підприємством Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Енергомонтаж

29.01.2015 між сторонами у справі укладено угоду про порядок повернення виконаного замовником (позивачем у даній справі) та підрядником (відповідачем у даній справі).

Укладена сторонами угода є підставою для виникнення у сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Так відповідно до п. 1 вказаної угоди у звязку з винесенням рішення господарського суду Київської області від 22.01.2015 у справі №911/5344/14, яким розірвано договір №79/12-У від 18.09.2012 сторони домовились про таке.

Після набрання законної сили рішенням у справі №911/5344/14 підрядник в строк до 15.02.2015 зобовязується повернути замовникові, а замовник зобовязується прийняти устаткування, вказане в акті приймання-передачі від 18.04.2013 (п. 1.1 угоди).

Згідно п. 1.2 угоди в строк до 31.07.2015 підрядник зобовязується оплатити на рахунок замовника не використані для виконання договору №79/12-У грошові кошти (передплату) у сумі 468 012,03грн.

Відповідачем у даній справі сплачено позивачу згідно платіжних доручень від 03.02.2015 25 000,00грн, від 01.09.2015 43 012,03грн, від 13.07.2016 38 000,00грн, 14.06.2016 162 000,00грн, тобто загалом сплачено на користь позивача 268 012,03грн на виконання умов укладеної угоди.

13.02.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату заборгованості в сумі 200 000,00грн, інфляційних втрат в сумі 49 400,00грн та 3% річних в сумі 14 699,62грн.

У відповідь на вказану претензію відповідачем була надана відповідь про те, що відповідач не може повернути грошові кошти та пропонує прийняти в якості оплати будівельні матеріали.

У звязку з несплатою грошових коштів, повернення яких було предметом укладеної угоди від 29.01.2015, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд стягнути з відповідача 279 798,25грн, у т.ч. 200 000,00грн основного боргу, 62 600,00грн втрат від інфляції, 17 198,25грн 3% річних.

Як вбачається з акту звірки розрахунків, станом на 22.08.2017, відповідачем підтверджується існування заборгованості в заявленому позивачем розмірі.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення 200 000,00грн основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 62 600,00грн інфляційних втрат та 17 198,25грн 3% річних за загальний період з 01.08.2015 по 10.07.2017.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає, що за розрахунком суду, розмір втрат від інфляції становить більшу суму, а саме 66 517,09грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, розмір інфляційних втрат, які підлягають задоволенню складає 62 600,00грн.

Розмір 3% річних за загальний період з 01.08.2015 по 10.07.2017, за розрахунком суду, становить 17 193,88грн, в задоволенні вимог про стягнення 4,37грн 3% річних в задоволенні позову суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у звязку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, а саме у розмірі 4196,91грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомонтаж на користь Дочірнього підприємства УКРААВТОГАЗ Національної акціонерної компанії Нафтогаз України 200 000,00грн, 17 193,88грн 3% річних, 62 600,00грн інфляційних втрат, а також 4196,91грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3.В частині стягнення 4,37грн 3% річних у задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 29.09.2017.

Суддя С.І. Чонгова