Постанова № 69257033, 26.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Справа № 910/21171/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національного Банку "Траст"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 14.02.2017 Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі№ 910/21171/16 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства Національного Банку "Траст"доПублічного акціонерного товариства Банку "Траст"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контрактовий дім"провизнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.12.2015 № 1010/02,за участю представників: від позивачаФортуненко А.В., Марчуков Д.В.від відповідачаКосань О.О.від третьої особиДіденко Ю.О.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Національний Банк "Траст" (далі - ПАТ Національний Банк "Траст") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Банку "Траст" (далі - ПАТ Банк "Траст") про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.12.2015 № 1010/02.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі № 910/21171/16 (суддя Мудрий С.М.) у позові ПАТ Національного Банку "Траст") відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (колегія суддів у складі: Чорногуза М.Г. - головуючого, Агрикової О.В., Мальченко А.О.) рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі № 910/21171/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 910/21171/16, ПАТ Національний Банк "Траст" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Кролевець О.А., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ Національного Банку "Траст" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.09.2017 о 10 год. 50 хв.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 18.09.2017 № 08.03-04/4219 у зв'язку з відпусткою судді Кролевець О.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/21171/16.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2017 для розгляду справи № 910/21171/16 визначено колегію суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий (доповідач), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.

19.09.2017 до Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контрактовий дім" (далі - ТОВ "ФК "Контрактовий дім") надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу ПАТ Національного Банку "Траст", у яких третя особа проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.09.2017 розгляд касаційної скарги ПАТ Національного Банку "Траст" відкладено на 26.09.2017 о 09 год. 30 хв.

22.09.2017 до Вищого господарського суду України від ТОВ "ФК "Контрактовий дім" надійшли пояснення та додаткові пояснення у справі № 910/21171/6.

За заявою позивача, яка надійшла до Вищого господарського суду України 21.09.2017, відповідно до положень ст. 811 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), 26.09.2017 при розгляді касаційної скарги ПАТ Національного Банку "Траст" у справі № 910/21171/6 у судовому засіданні здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Відкритим акціонерним товариством Банком "Траст" (далі - ВАТ Банк "Траст") (Банк) та Відкритим акціонерним товариством Національним Банком "Траст" (далі - ВАТ Національний Банк "Траст") (Вкладник) було укладено договір № BACK0808-NBT001 про розміщення міжбанківського депозиту від 08.08.2008 (далі - Договір про розміщення міжбанківського депозиту-1), відповідно до умов якого Вкладник розміщує в Банку міжбанківський депозит у розмірі 15 000 000,00 дол. США до 10.02.2009.

У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до Договору про розміщення міжбанківського депозиту-1.

Так, додатковою угодою № 6 від 27.12.2013 до Договору про розміщення міжбанківського депозиту-1 було встановлено, що депозит розміщується до 25.02.2019, та змінено процентні ставки, а саме п. 2.2 (б) Договору викладено в новій редакції, відповідно до якої: Банк зобов'язується оплатити Вкладнику за розміщений депозит проценти з розрахунку: 11,0% річних за період з 08.08.2008 по 24.02.2009 включно; 1,0% річних за період з 25.02.2009 по 29.12.2013 включно; 2,0% річних з 30.12.2013 по 25.02.2019 включно. Оплата процентів здійснюється в останній робочий день кожного місяця і в день повернення депозиту.

25.02.2009 між ВАТ Банком "Траст" (Кредитор) та Компанією Jermanta Limited (Клієнт) укладено кредитну угоду № 770 (далі - Кредитна угода).

Згідно з умовами Кредитної угоди, з урахуванням додаткових угод № 2 від 22.11.2013 та № 3 від 27.12.2013, Кредитор на умовах цієї Угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій надає Клієнту кредитні кошти у межах строку, що становить 120 місяців з дати укладення цієї Угоди, та в загальному розмірі, що визначений п. 1.2 цієї Угоди, відповідно до якого загальний розмір кредитних продуктів за договорами в межах цієї Угоди не повинен перевищувати 14 701 000,00 дол. США.

На виконання умов Кредитної угоди між ВАТ Банком "Траст" та Компанією Jermanta Limited укладено договори про надання траншів на загальну суму 14 701 000,00 дол. США, а саме: договір про надання траншу № S011.0007001.770 від 25.02.2009 на суму 2 134 000,00 дол. США, договір про надання траншу № S011.0007002.770 від 20.03.2009 на суму 1 567 000,00 дол. США, договір про надання траншу № S011.0007061.770 від 17.04.2009 на суму 11 000 000,00 дол. США (далі - Договори про надання траншу).

25.02.2009 між ВАТ Національним Банком "Траст" (Банк) та Компанією Jermanta Limited (Принципал) укладено договір про надання забезпечення (далі - Договір про надання забезпечення), відповідно до умов якого (з подальшими змінами) у забезпечення зобов'язань Принципала за Кредитною угодою позивач зобов'язався укласти договори застави, а Принципал зобов'язався сплатити Заставодавцю комісію в розмірі 1 000,00 дол. США і відшкодувати всі збитки, витрати та інші видатки, понесені ним у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет застави та його продажем.

Додатковою угодою № 3 від 20.05.2009 до Договору про надання забезпечення внесено зміни до ст. 1 вказаного Договору та викладено його окремі положення у новій редакції, відповідно до якої: предмет застави означає майнові права, що належать Банку за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, з повернення Заставодержателем частини вкладу в розмірі 14 701 000,00 дол. США; Договір застави означає: договір № 770-ДЗ1 від 25.02.2009 застави майнових прав за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, договір № 770-ДЗ-2 від 20.03.2009 застави майнових прав за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, договір № 770-ДЗ-3 від 17.04.2009 застави майнових прав за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, договір № 770-ДЗ-5 від 20.05.2009 застави майнових прав за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, укладені в Києві за законодавством України між Банком (позивачем) в якості Заставодавця та Заставодержателем (відповідачем) у забезпечення зобов'язань Принципала перед Заставодержателем за Кредитною угодою.

Між ВАТ Банком "Траст" (Заставодержатель) та ВАТ Національним банком "Траст" (Заставодавець) було укладено наступні договори застави майнових прав:

- № 770-ДЗ1 від 25.02.2009, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 22.11.2013), цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя, які виникають з Кредитної угоди та додатків до неї, а предметом забезпечення за вказаним Договором є майнові права у розмірі 2 134 000,00 дол. США за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1;

- № 770-ДЗ-2 від 20.03.2009, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 22.11.2013), цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя, які виникають з Кредитної угоди та додатків до неї, а предметом забезпечення за вказаним Договором є майнові права у розмірі 1 567 000,00 дол. США за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1;

- № 770-ДЗ-3 від 17.04.2009, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 22.11.2013), цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя, які виникають з Кредитної угоди та додатків до неї, а предметом забезпечення за вказаним Договором є майнові права у розмірі 1 000 000,00 дол. США за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1;

- № 770-ДЗ-5 від 20.05.2009, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 22.11.2013), цей Договір забезпечує вимоги Заставодержателя, які виникають з Кредитної угоди та додатків до неї, а предметом забезпечення за вказаним Договором є майнові права у розмірі 10 000 000,00 дол. США за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1 (далі - Договори застави майнових прав).

Відповідно до положень п.п. 1.1, 1.2 Договорів застави майнових прав цими договорами забезпечено виконання Позичальником зобов'язань, що виникають з Кредитної угоди та додатків до неї, договорів про надання траншу, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту та інших договорів, які укладені чи/або будуть укладені у майбутньому на підставі Кредитної угоди, та інших зобов'язань, що можуть виникнути внаслідок укладення між Позичальником та Заставодержателем у майбутньому у рамках Кредитної угоди, на умовах якої Позичальник зобов'язується перед Заставодержателем повернути надані йому кредитні кошти з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 14 701 000,00 дол. США, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші платежі в строки та у випадках, що передбачені умовами Кредитної угоди.

Також, між ВАТ Банком "Траст" (Банк) та ВАТ Національним банком "Траст" (Цедент) було укладено договори цесії (відступлення прав вимоги), а саме:

- № 770-ДЦ1 від 25.02.2009, відповідно до п. 1.2 якого цей Договір складено на підставі договору № 770-ДЗ1 від 25.02.2009 застави майнових прав;

- № 770-ДЦ-2 від 20.03.2009, відповідно до п. 1.2 якого цей Договір складено на підставі договору № 770-ДЗ-2 від 20.03.2009 застави майнових прав;

- № 770-ДЦ-3 від 17.04.2009, відповідно до п. 1.2 якого цей договір складено на підставі договору № 770-ДЗ-3 від 17.04.2009 застави майнових прав;

- № 770-ДЦ-5 від 20.05.2009, відповідно до п. 1.2 якого цей договір складено на підставі договору № 770-ДЗ-5 від 20.05.2009 застави майнових прав (далі - Договори цесії).

У п. 1.1 Договорів цесії вказано, що з моменту вступу в силу цього Договору на умовах, які в ньому передбачені, Цедент передає, а Банк приймає право вимоги повернення суми вкладу та процентів за ним, які належать Цеденту за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1.

При отриманні Банком (відповідачем) права вимоги повернення суми вкладу та процентів за ним, Банк направляє грошові кошти, які враховувались на депозитному рахунку в рахунок погашення заборгованості Позичальника за Кредитною угодою і додаткам до неї, які є її невід'ємними частинами, договорів про надання траншу, договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання овердрафту та інших договорів, які укладені чи/або будуть укладені в майбутньому на підставі цієї Кредитної угоди. При цьому, у випадку здійснення Банком (відповідачем) часткового погашення кредиту, засоби, які враховувались на депозитному рахунку Цедента, залишаються в Банку до моменту повного погашення Позичальником зобов'язань за Кредитною угодою як забезпечення повного виконання Позичальником умов Кредитної угоди. Банк залишає за собою право самостійно визначати термін та порядок направлення засобів на погашення заборгованості за Кредитною угодою (п. 2.1 Договорів цесії).

Згідно з положеннями п. 4.1 Договорів цесії, ці Договори вступають в силу з моменту виникнення у Банку (відповідача) права стягнення заборгованості за Кредитною угодою відповідно до п. 2.1 Договорів застави майнових прав.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ Банком "Траст" (Банк) та ВАТ Національним Банком "Траст" (Вкладник) укладено договір № BACK20032014/1 про розміщення міжбанківського депозиту від 20.03.2014 (далі - Договір про розміщення міжбанківського депозиту-2), відповідно до умов якого (в редакції додаткової угоди № 2 від 21.08.2015) Вкладник розміщує в Банку міжбанківський депозит у розмірі 1 000 000,00 дол. США до 21.12.2015.

21.08.2015 між ВАТ Національним Банком "Траст" та ТОВ "ФК "Контрактовий дім" укладено договір поруки № ВАСК20032014/1-SUR щодо належного виконання ПАТ Банком "Траст" зобов'язань за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-2.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у зв'язку з невиконанням належним чином Компанією Jermanta Limited зобов'язань з повернення кредиту та плати за користування кредитом, передбачених Кредитною угодою та Договорами про надання траншу, відповідач звернувся до Позичальника з листом № 144/02 від 24.03.2015 та позивача з листом № 143/02 від 24.03.2015, у яких виклав вимоги про дострокове погашення кредиту на підставі п. 5.1 Договорів про надання траншу. При цьому, позивача було повідомлено про те, що у випадку невиконання цих вимог, заборгованість буде стягнуто за рахунок суми вкладу та процентів за Договором про розміщення банківського депозиту-1 на підставі Договорів цесії, як це передбачено п. 2.1 Договорів застави майнових прав. У вказаних листах відповідач зазначав, що станом на 24.03.2015 сума заборгованості Позичальника склала 15 368 787,89 дол. США та включає в себе заборгованість за тілом кредиту, а також нарахованими та простроченими відсотками.

Оскільки зазначені вимоги виконано не було, відповідач звернув стягнення на предмет застави у загальному розмірі 12 069 736,40 дол. США.

Відповідачем направлено позивачу заяву вих. № 1010/02 від 31.12.2015 про зарахування з 30.12.2015 зустрічних однорідних вимог, а саме: ВАТ Національного Банку "Траст" до ПАТ Банку "Траст" про виплату грошових коштів за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-2 на суму 1 000 000,00 дол. США - з одного боку, та вимог ПАТ Банку "Траст" до ВАТ Національного Банку "Траст" про виплату грошових коштів, виходячи з умов договорів цесії (відступлення права вимоги) № 770-ДЦ1 від 25.02.2009, № 770-ДЦ-2 від 20.03.2009, № 770-ДЦ-3 від 17.04.2009, № 770-ДЦ-5 від 20.05.2009 в частині на суму 1 000 000,00 дол. США - з іншого боку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що у відповідача відсутні будь-які вимоги за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з нормами статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З аналізу норм ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 914/2492/14).

Крім того, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання.

Тобто, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи, зокрема, і положення п. 1 ч. 1 ст. 211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).

З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що надіслання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є вчиненням ним одностороннього правочину, спрямованого на припинення зобов'язань сторін.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у вимозі про погашення заборгованості відповідач зазначав про наявність у Позичальника (Компанії Jermanta Limited) заборгованості у загальній сумі 15 368 787,89 дол. США.

У заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем зазначено, що станом на 30.12.2015 за рахунок заставленої частини депозиту було погашено заборгованість Позичальника у сумі 12 069 736,40 дол. США, та вказано про наявність у Заставодержателя (відповідача) права вимоги у загальній сумі 1 919 549,95 дол. США, що включає в себе 1 163 002,52 дол. США суми виплачених позивачу і виведених останнім з банку відповідача процентів за Договором про надання міжбанківського депозиту-1, які, на думку відповідача, також були предметом застави, 225 528,91 дол. США штрафних санкцій (неустойки) та 531 018,52 дол. США збитків у формі упущеної вигоди.

У вказаній заяві відповідач зазначав, що з моменту підписання і відправки цієї заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання вважаються припиненими. Також, відповідачем було зазначено, що непокритою зустрічною вимогою є заборгованість ВАТ Національного Банку "Траст" перед ПАТ Банком "Траст", яка виникла у зв'язку з порушенням Договорів застави майнових прав № 770-ДЗ1, № 770-ДЗ-2, № 770-ДЗ-3, № 770-ДЗ5 (штрафні санкції - неустойка), а також збитки у формі упущеної вигоди становлять 919 549,95 дол. США, з яких: 163 002,52 дол. США - сума відсотків за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, право вимоги яких придбав Банк (відповідач); 225 528,91 дол. США - штрафні санкції (неустойка) за порушення Договорів застави майнових прав № 770-ДЗ1, № 770-ДЗ-2, № 770-ДЗ-3, № 770-ДЗ5; 531 018,52 дол. США - збитки у формі упущеної вигоди, завдані порушенням з боку ВАТ Національного Банку "Траст" Договорів застави майнових прав № 770-ДЗ1, № 770-ДЗ-2, № 770-ДЗ-3, № 770-Д35, а також Договорів цесії № 770-ДЦ1, № 770-ДЦ-2, № 770-ДЦ-3, № 770-ДЦ-5.

У силу ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, укладаючи Договори застави майнових прав, сторони, відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про заставу", у п. 1.2 цих Договорів зазначили опис предмета застави не як майнові права на чітку суму грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку, а як на частину майнових прав за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1, яким передбачено право Вкладника (позивача) на повернення йому суми депозиту та відсотків за час його розміщення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, відповідно до п. 2.2 Договорів застави майнових прав звернення стягнення на предмет застави здійснюється Заставодержателем на підставі договорів цесії.

Отже, сторони узгодили порядок звернення стягнення на предмет застави - на підставі договорів цесії, укладених сторонами одночасно з договорами застави.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в силу Закону України "Про заставу" Договори застави майнових прав та Договори цесії необхідно розглядати в єдиному системному зв'язку як правочини, що укладені для врегулювання одного і того ж правовідношення - забезпечення виконання зобов'язання.

Відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, є однією з передбачених статтею 512 ЦК України підстав заміни кредитора у зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у п. 1.1 Договорів цесії сторони дійшли згоди, що позивач передає відповідачу право вимоги повернення суми вкладу та процентів за ним, які належать позивачу згідно з Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1.

Тим самим, позивач висловив свою волю у правовідносинах із забезпечення виконання зобов'язання на передачу у заставу належних йому майнових прав як на вклад, так і на проценти за ним.

На підставі викладеного, дослідивши в цілому вищезазначені правовідносини сторін із забезпечення виконання зобов'язання, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що обсяг переданих у заставу прав вимоги обмежений лише конкретною сумою, яка не включає в себе нараховані на цю суму проценти.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, - це, зокрема, право клієнта (володільця рахунка) надавати розпорядження про перерахування і видачу сум з банківського рахунка відповідно до договору банківського рахунка; право вкладника або особи, на користь якої розміщено банківський вклад, вимагати виплати грошової суми (вкладу) та процентів на неї або доходу в іншій формі відповідно до договору банківського вкладу.

Слід зазначити, що висновки господарських судів попередніх інстанцій узгоджуються з визначенням поняття "майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку", наведеним у статті 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Хоча відповідне визначення було доповнено у березні 2017 року (згідно із Законом України від 23.03.2017 № 1983-VIII), однак це не є встановленням нових правил регулювання відносин, а лише усуває невизначеність у даному питанні та конкретизує.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент звернення стягнення на предмет застави (вклад та проценти) його частина (проценти) була перерахована на рахунки позивача.

Водночас, відповідно до ст. 52 Закону України "Про заставу", якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. При одержанні від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Виходячи з вищенаведеної норми, є вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача права вимагати повернення нарахованих та виплачених позивачу процентів.

Застосування судами попередніх інстанцій у даному випадку до спірних правовідносин норми ч. 2 ст. 8 Закону України "Про заставу" (щодо обов'язків заставодавця у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави) є помилковим. Проте це не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень.

Також, господарськими судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання позивача на те, що неустойка та збитки не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України, оскільки, як встановлено судами, зазначення у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог сум штрафних санкцій (неустойки) та збитків у формі упущеної вигоди мало лише інформативний характер щодо залишкової суми заборгованості після здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, і зарахування неустойки та збитків не здійснювалось.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, про те, що зобов'язання за Договором про розміщення міжбанківського депозиту-1 припинились на підставі ст. 606 ЦК України у зв'язку із поєднанням кредитора і боржника в одній особі, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК України підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки.

Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб - у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки.

Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку із цим і припиняється правовідношення.

З урахуванням викладеного, положення ст. 606 ЦК України мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі № 6-43цс15, від 23.03.2016 у справі № 3-107гс16, від 13.07.2016 у справі № 3-519гс16.

Таким чином, у справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулося.

За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та правомірно відмовили у позові.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національного Банку "Траст" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2017 у справі № 910/21171/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук