Постанова № 69256859, 27.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року Справа № 922/748/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д.(доповідач),суддіКарабаня В.Я.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників сторінвід позивача:Балакіна В.В.;від відповідача 1:Колесника К.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 рокуу справі№ 922/748/17 Господарського суду Харківської областіза позовомКомунального підприємства "Харківводоканал"до1. Акціонерної компанії "Харківобленерго", 2. Приватного акціонерного товариства "Київстар", 3. Приватного акціонерного товариства "МТС Україна"прозахист прав,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Комунальне підприємство "Харківводоканал" (надалі - КП "Харківводоканал", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с. 5-10 т. 2, 18-23 т. 3) просило:

- визнати протиправними дії Акціонерної компанії "Харківобленерго" (надалі - АК "Харківобленерго", відповідач-1) щодо нарахування 896937219 кВт*г електричної енергії за період з жовтня 2013 року по квітень 2017 року за договором № 1.01 від 03.01.2008 року та щодо нарахування 223855631 кВт*г електричної енергії за період з вересня 2013 року по квітень 2017 року за договором № 4 від 07.05.2004 року;

- зобов'язати відповідача-1 провести перерахунок шляхом зняття надмірно нарахованих сум вартості електричної енергії за період з січня 2008 року по квітень 2017 року за договором № 1.01 від 03.01.2008 року та за період з травня 2004 року по квітень 2017 року за договором № 4 від 07.05.2004 року;

- стягнути з відповідача-1, з Приватного акціонерного товариства "Київстар" (надалі - ПрАТ "Київстар", відповідача-2), Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" (надалі - ПрАТ "МТС Україна", відповідача-3) плату за використання технологічних електричних мереж останнього без достатньої правової підстави пропорційно обсягу переданої цими мережами електричної енергії;

- стягнути з відповідача-2, відповідача-3 плату за перетікання реактивної енергії пропорційно обсягу її перетікань між КП "Харківводоканал" та відповідачем-2, відповідачем-3.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.06.2017 у справі № 922/748/17 (суддя Аюпова Р.М.) було задоволено клопотання КП "Харківводоканал" та призначено у справі № 922/748/17 комплексну судово-економічну та електротехнічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:

1) Електроспоживання яких споживачів АК "Харківобленерго" пов'язане із спільним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал" та підлягає відповідно вимог пункту 6.28 ГІКЕЕ врахуванню під час розподілу технологічних втрат електричної енергії з моменту укладання Договору 1.01 від 03.01.2008 року та Договору № 4 від 07.05.2004?

2) Які споживачі АК "Харківобленерго", електроспоживання яких пов'язане із спільним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал", не відповідають схемам приєднань, що наведені у додатках № 8 та № 11 до договору 1.01 від 03.01.2008 року та №4 від 07.05.2004 року, в тому числі щодо споживачів до підстанції Кочеток, підстанції "Южкабель", підстанції "В'ялівський гідровузол"?

3) Які обсяги електричної енергії передані АК "Харківобленерго" споживачам, які не відповідають схемам приєднань, що наведені у додатках №8 та №11 до договору 1.01 від 03.01.2008 та №4 від 07.05.2004 та електроспоживання яких пов'язане із спільним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал"?

4) Який розмір вартості електричної енергії з урахуванням відповідей на вищезазначені питання за період січень 2008 - травень 2017 по договору № 1.01 від 03.01.2008 не належить до сплати КП "Харківводоканал"?

5) Який розмір вартості електричної енергії з урахуванням відповідей на вищезазначені питання за період травень 2004 - травень 2017 по договору №4 від 07.05.2004 не належить до сплати КП "Харківводоканал"?

6) Які обсяги нарахованої АК "Харківобленерго" до сплати КП "Харківводоканал" електричної енергії за період жовтень 2013 - травень 2017 року по договору № 1.01 від 03.01.2008 з урахуванням вимог п. 6.23, п. 6.25, п. 6.28 ПКЕЕ щодо розподілу технологічних втрат електричної енергії, які пов'язані із спільним використанням технологічних електричних мереж КП Харківводоканал не належать до сплати КП Харківводоканал?

7) Які обсяги нарахованої АК "Харківобленерго" до сплати КП "Харківводоканал" електричної енергії за період вересень 2013 - травень 2017 по договору № 4 від 07.05.2004 року з урахуванням вимог п.6.23, п. 6.25, п. 6.28 ПКЕЕ щодо розподілу технологічних втрат електричної енергії, які пов'язані із спільним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал" не належать до сплати КП "Харківводоканал"?

8) Які обсяги електричної енергії передані АК "Харківобленерго" на користь споживача по договору про постачання електричної енергії № 6-66190 від 17.08.2004 року (з урахуванням можливих змін та доповнень) з використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал" станом на 01.06.2017 року?

9) Які обсяги електричної енергії передані АК Харківобленерго на користь споживача по договору про постачання електричної енергії №0006,10 від 17.03.2005 року (з урахуванням можливих змін та доповнень) з використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" станом на 01.06.2017 року?

10) Яким є розмір плати за спільне використання технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" у зв'язку з передачею мережами КП "Харківводоконал" електричної енергії на користь споживача по договору про постачання електричної енергії № 6-66190 від 17.08.2004 року (з урахуванням можливих змін та доповнень) станом на 01.06.2017 року?

11) Яким є розмір плати за спільне використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" у зв'язку з передачею мережами КП "Харківводоконал" електричної енергії на користь споживача по договору про постачання електричної енергії №0006,10 від 17.03.2005 року (з урахуванням можливих змін та доповнень) станом на 01.06.2017 року?

12) Яким є розмір плати за перетікання реактивної енергії між КП "Харківводоконал" та споживачем по договору про постачання електричної енергії № 6-66190 від 17.08.2004 року відповідно до п.1.5, п. 5.17, 6.33 ПКЕЕ у зв'язку з фактичним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" станом на 01.06.2017 року?

13) Яким є розмір плати за перетікання реактивної енергії між КП "Харківводоконал" та споживачем по договору про постачання електричної енергії № 0006,10 від 17.03.2005 року відповідно до п.1.5, п.5.17, 6.33 ПКЕЕ у зв'язку з фактичним використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" станом на 01.06.2017 року?

14) Яким є розмір плати АК Харківобленерго за спільне використання технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" у зв'язку з фактичною передачею АК "Харківобленерго" електричної енергії на користь інших споживачів АК "Харківобленерго" з використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоконал" станом на 01.06.2017 року?

Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі на термін проведення судової експертизи.

18.07.2017 року Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого судді Істоміної О.А., судді Ільїн О.В., судді Пелипенко Н.М.), розглянувши апеляційну скаргу АК "Харківобленерго", скасував ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.06.2017 року та передав справу № 922/748/17 на розгляд до Господарського суду Харківської області.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 року, в якій посилаючись на порушення судом норм ст.ст. 41, 79, 106 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати цю постанову, а ухвалу суду першої інстанції про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі залишити в силі.

Представник АК "Харківобленерго" подав відзив на касаційну скаргу, в якому наполягав, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції, оскільки призначаючи судову експертизу місцевий господарський суд не навів обґрунтування необхідності її призначення і поставив перед експертом правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скаргу КП "Харківводоконал" слід задовольнити з таких підстав.

Вищий господарський суд України вважає, що за обставин цієї справи, а також з огляду на непослідовний підхід і різну практику судів у питанні можливості оскарження призначення судової експертизи до винесення рішення по суті, в першу чергу слід розглянути питання, чи мав суд апеляційної інстанції повноваження переглядати в апеляційному порядку ухвалу суду про призначення судової експертизи окремо від рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року N 1401-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України були внесені зміни, зокрема, п. 8 ч. 2 ст. 129 викладено у такій редакції: "забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення". До прийняття таких змін у п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачалось, що однією з засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Тобто, раніше на рівні Конституції гарантувалось апеляційне оскарження будь-якого судового рішення, і така можливість була обмежена лише випадками прямого, недвозначного виключення (заборони) на рівні закону.

Порівняльний аналіз чинної та попередньої редакцій п. 8 ст. 129 Конституції України свідчить про те, що чинна редакція гарантує особі право на перегляд (а не оскарження) її справи (а не судового рішення) судом апеляційної інстанції.

Для з'ясування мети таких змін та змісту цієї норми, Вищий господарський суд України вивчав положення пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (реєстр. N 3524 від 26 січня 2016 року) та Висновки Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року N 1-в/2016, від 30 січня 2016 року N 2-в/2016.

Зокрема, у п. 3.8 пояснювальної записки суб'єкт права законодавчої ініціативи вказує, що "запропонована нова редакція положення щодо забезпечення права на апеляційний перегляд та касаційне оскарження мінімізує наявні у чинній редакції пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ризики розширеного тлумачення на рівні закону винятків із цього правила, що у наслідку спричиняє до обмеження конституційного права особи на оскарження судового рішення. Нова редакція цього положення дасть змогу гарантувати особі право на перегляд справи судом принаймні один раз - в апеляційному порядку. При цьому йдеться не про надання можливості оскаржувати будь-яке судове рішення, а лише про перегляд справи загалом - тобто справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору або стосовно іншого (що не має характеру юридичного спору) питання, яке віднесене законом до компетенції суду. Отже, рішення, яким завершується розгляд справи, може стати предметом перегляду в суді вищого рівня в апеляційному порядку і подання апеляційної скарги щодо такого рішення не може бути заборонено законом. Водночас законом можуть бути встановлені обмеження чи навіть заборони щодо оскарження в апеляційному порядку окремих процедурних судових рішень".

Згідно з висновками Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року N 1-в/2016 та від 30 січня 2016 року N 2-в/2016 нова редакція статті 129 Конституції України не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Також Конституційний Суд України у 3.6.3 висновку від 20 січня 2016 року N 1-в/2016 вказав, що виходить із того, що особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції. Після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права.

З огляду на викладене, можна дійти узагальненого висновку, що нова редакція ст. 129 Конституції України як така не гарантує право на оскарження ухвал місцевого господарського суду, які не є остаточними у справі, а гарантує лише перегляд апеляційним судом справи, тобто, справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору або стосовно іншого (що не має характеру юридичного спору) питання, яке віднесене законом до компетенції суду.

На цей час, особливості реалізації права на оскарження ухвал місцевого господарського суду регулюються лише процесуальним законодавством.

Зокрема, за змістом ст. 106 ГПК України усі без винятку ухвали господарського суду першої інстанції можуть бути переглянуті в апеляційному порядку. Водночас, апеляційне оскарження ухвал відбувається у двох формах:

а) у формі апеляційної скарги на ухвали, які можуть бути оскаржені окремо від рішення місцевого суду (ч. 1 ст. 106 ГПК України);

б) у формі заперечень на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, які можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 106 ГПК України).

Отже, системне тлумачення ст. 106 ГПК України у сукупності з нормою п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України дає можливість дійти висновку, що апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду першої інстанції лише, якщо їх включено до переліку або, коли це прямо передбачено в інших статтях ГПК України, що регулюють винесення ухвал. Всі інші ухвали можуть бути оскаржені лише одночасно з прийнятим за результатами розгляду справи рішенням чи ухвали, якою завершується розгляд справи.

Такі процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлені задля запобігання зловживанню стороною права на оскарження в цілях затягування провадження.

Окрім того, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (95) 5 від 07.02.1995 року щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і господарських справах запропоновано урядам держав-членів ужити заходів для запобігання будь-яким зловживанням системою або процедурою, зокрема, для забезпечення того, щоб суд другої інстанції розглядав лише належні питання, рекомендовано розглянути доцільність запровадження механізму відстрочення здійснення права на оскарження по ряду попередніх питань до подання основної апеляції по суті справи (п. d) ст. 3 гл. ІІ "Обмеження щодо судового контролю"). Отже, такі обмеження встановлені також і задля зменшення надмірного навантаження на апеляційну систему.

Також перегляд судом апеляційної інстанції проміжних ухвал суду першої інстанції до винесення остаточного рішення у справі, особливо тих, що стосуються збирання доказів, підриває роль суду першої інстанції і потенційно може зробити недоцільним будь-яке управління справою судом першої інстанції, а також впливатиме на розуміння й сприйняття сторонами ухваленого цим судом остаточного рішення. Отже, такі обмеження встановлені і задля зміцнення ролі суду першої інстанції загалом та підтримки довіри сторін до суду, що розглядає справу.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що такі обмеження встановлені з метою ефективного здійснення правосуддя. При цьому, застосовані обмеження не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються взагалі права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду, їх право лише відтерміновується - до винесення остаточного рішення у справі.

Щодо обставини цієї справи, Вищий господарський суд України виходить з того, що ухвала про призначення судової експертизи відсутня у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення місцевого господарського суду (ч. 1 ст. 106 ГПК України). У ст. 41 ГПК України, що регулює призначення і проведення судової експертизи, також не передбачено можливості окремого оскарження таких ухвал. Про неможливість такого оскарження також роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (п. 19). Водночас, за приписами п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі у випадку призначення судової експертизи, а згідно з частиною п'ятою цієї ж статті ухвалу про зупинення провадження може бути оскаржено.

У цій справі суд апеляційної інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2009 року у справі № 24/489, дійшов висновку, що ухвала про призначення судової експертизи може бути переглянута в апеляційному порядку до винесення остаточного рішення у справі, оскільки призначення судової експертизи з одночасним зупиненням у зв'язку з цим провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акти - окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження у справ.

Окрім того, суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

На думку суду касаційної інстанції, апеляційний господарський суд неправильно застосував висновки рішення Верховного Суду України, викладені у постанові від 20.01.2009 року у справі № 24/489 до спірних правовідносин. Зокрема, розглядаючи справу № 24/489, Верховний Суд України зазначив, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін із одночасним припиненням провадження у справі є одноактовою (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійні акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі. Аналогічні висновки викладені і у постанові Верховного Суду України від 21.12.2004 року у справі за позовом ПП "Виробничо-комерційна фірма "ІвЕл" до малого колективного підприємства "Клірінг". Отже, ключовим питанням, що вирішувалось Верховним Судом України у цих справах, було питання можливості оскарження ухвали про затвердження мирової угоди та припинення провадження, а не ухвали про призначення експертизи. Ухвала про затвердження мирової угоди, на відміну від ухвали про призначення експертизи, не стосується збирання доказів у справі, з її прийняттям судовий розгляд справи припиняється і повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається, тобто, приймається остаточне судове рішення, яка безсумнівно може оскаржуватися сторонами. Окрім того, на момент ухвалення цих постанов діяла попередня редакція п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, якою керувався Верховний Суд України.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що уніфікація та ототожнення судом апеляційної інстанції порядку оскарження ухвал про призначення експертизи та затвердження мирової угоди лише через те, що в обох випадках, в одній ухвалі суд одночасно вирішує два питання (в першому: призначення експертизи та зупинення провадження у справі, в другому: затвердження мирової угоди та припинення провадження) неможна визнати обґрунтованим. Питання, що розглядалось Верховним Судом України, не є подібним до того, що розглядається в цій справі.

Щодо питання дотримання у цій справі вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, про що зауважив суд апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України враховує, що безперечно розгляд справи в судовому засіданні повинен відповідати всім вимогам Конвенції, і суди повинні розглядати кожну справу з належною ретельністю та впродовж розумного строку. Водночас, можливість перегляду судами вищих та апеляційних інстанцій проміжних ухвал про призначення судової експертизи також здатна вплинути на швидкість розгляду та ухвалення судових рішень у справі. На прикладі цієї справи вбачається, що три місяці справа по суті не розглядалася і експертиза не проводилася через застосування процедури оскарження. Разом з тим, відповідно до п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень строк проведення експертизи становить максимум 60 календарних днів - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень, а більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства суд має можливість погоджувати та контролювати строк проведення експертизи, виходячи з конкретних обставин справи. Отже, в цьому випадку виключення можливості попереднього апеляційного перегляду ухвали про призначення експертизи навпаки призводить до прискорення судового провадження.

Щодо посилання суду апеляційної інстанції та відповідачів на те, що не допускається порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмету доказування у справі, то Вищий господарський суд України виходить з того, що відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу. Відхилення (як і прийняття) господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні. Окрім того, відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень на експерта покладається обов'язок повідомити в письмовій формі органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були надані.

Отже, всі ці питання (дотримання порядку призначення експертизи та збирання матеріалів, які підлягають експертному дослідженню; наявність у експерта компетенції, заперечення щодо висновків експерта на поставлені питання; тощо) сторони, керуючись принципом змагальності (ст. 43 ГПК Украни), можуть ставити перед судом першої інстанції, який у свою чергу повинен надати оцінку цим доводам сторін при ухваленні рішення по суті спору. Апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, тому всі заперечення сторін щодо призначеної судом першої інстанції експертизи можуть і повинні вирішуватися при розгляді апеляційної скарги на рішення суду, а не окремо від нього. Суд апеляційної інстанції здійснює лише контрольну оцінку з метою перевірки відповідності висновків суду про обставини справи зібраним доказам.

Окрім того, суд касаційної інстанції зауважує, що апеляційний господарський суд, вказуючи на недоцільність призначення експертизи у цій справі, послався також на те (дослівно), що "поставлені господарським судом першої інстанції перед експертом питання щодо визначення обсягів нарахованої АК "Харківобленерго" до сплати КП "Харківводоканал" електричної енергії за період з січня 2008 року по травень 2017 року та з травня 2004 року по травень 2017 року, вже були предметом судового розгляду, і не доказуються при розгляді інших справ (ч. 3 ст. 35 ГПК України)", а також вказав на необхідність з'ясування "питання наявності укладеного між АК "Харківобленерго" та КП "Харківводоканал" договору про спільне використання технологічних електричних мереж, передчасно вдався до визначення розміру плати та обсягів переданої електричної енергії АК "Харківобенерго" на користь КП "Харківводоканал" з використанням технологічних електричних мереж КП "Харківводоканал". Такі попередні висновки суду апеляційної інстанції є неприпустимими.

Суд апеляційної інстанції до винесення рішення у справі щодо суті спору відповідно до вимог чинного законодавства не має право та не повинен давати суду першої інстанції як вказівок щодо того, які рішення потрібно приймати в конкретній справі, так і вказівок щодо обставин, які необхідно встановити для вирішення справи, а також наводити власні висновки про те, які обставини не доказуються при розгляді цієї справи. Під час розгляду всіх справ суд першої інстанції повинен діяти незалежно та неупереджено, здійснюючи оцінку доказів відповідно до своїх внутрішніх переконань, безпосередньо, повно, всебічно, об'єктивно в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України). Надання судом апеляційної інстанції вказівок щодо достовірності та належності тих чи інших доказів можна розцінити як втручання у компетенцію суду першої інстанції, що не узгоджується з вимогам ст. 6 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У зв'язку з висновками, викладеними вище, Вищий господарський суд України не вбачає підстав відходити від попередньої практики, узагальненої у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року N 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (п. 19), про те, що "якщо апеляційна скарга за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, така скарга з урахуванням вимог частини першої ст. 106 ГПК не може бути розглянута господарським судом", і вважає, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.06.2017 року залишити в силі, оскільки апеляційний суд переглянув та скасував ухвалу першої інстанції за відсутності передбачених законом підстав.

Керуючись ст.ст. 106, 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал" задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 року у справі № 922/748/17.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.06.2017 року залишити в силі.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Карабань В.Я.Суддя Нєсвєтова Н.М.