Постанова № 69256510, 15.09.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2017 року № 826/8440/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Аблова Є.В., Смолія І.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «БТА Банк» доДержавної фіскальної служби України провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі також - позивач або Банк) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач або ДФС України), в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ДФС України щодо збільшення суми податку, на яку Банк має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму задекларованого Банком (позивачем) податкового кредиту у рядку 10.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017.

2. Зобов'язати ДФС України збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму на яку ПАТ «БТА БАНК» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: збільшити загальну суму податку за отриманими Банком податковими накладними та розрахунками коригування, зареєстрованими в Реєстрі (п.1 витягу з системи електронного адміністрування ПДВ) на суму 78 766 459,64 грн. (задекларованого Банком податкового кредиту на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017).

Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо незбільшення суми податку, на яку Банк має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, за прийнятими без зауважень уточнюючими розрахунками, порушені права та законні інтереси позивача.

Відповідач проти позову заперечив, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Керуючись частиною четвертою статті 122, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.03.2012 у справі № 5011-35/2645-2012 за позовом Банку до ТОВ «ГМСІ», третя особа АТ «БТА Банк» (Казахстан), про стягнення 464351520,77 грн., залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2012, зокрема, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будівлю готелю та бізнес-центру за адресою розташування: м. Київ, вул. Жилянська, 75 (літера А) за ціною 800598007,00 грн. (далі також - предмет іпотеки), яка належить ТОВ «ГМСІ» шляхом визнання права власності за ПАТ «БТА Банк» на зазначений предмет іпотеки.

На підставі вказаних судових рішень за позивачем зареєстровано право власності на предмет іпотеки загальною площею 33422,70 кв. м., що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 28.05.2012 № 34292091.

Відповідно до податкової накладної від 16.05.2012 № 89, виписаної ТОВ «ГМСІ» на користь Банку вартість предмета іпотеки становить 800598007,00 грн., у тому числі ПДВ - 133433001,17 грн. Вказаний предмет іпотеки оприбуткований позивачем як необоротний актив на відповідну суму його вартості (далі також - необоротний актив).

Згідно з даними бухгалтерської довідки № 1 від 05.04.2017, на підставі податкової накладної № 89 від 16.05.2012, у травні 2012 року суму вартості необоротного активу було включено до рядку 10.2 розділу II «Податковий кредит» податкової декларації з податку на додану вартість (назва рядка «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які не є об'єктом оподаткування…»). Податковий кредит Банк планував використати в момент продажу відповідного необоротного активу.

Зважаючи на те, що необоротний актив частково був переданий в оренду (використовувався в оподатковуваних ПДВ операціях), а частково використовувався в адміністративних цілях під офіс Банку, керуючись вимогами статті 199 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2015), у липні 2015 року Банк подав уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за грудень 2014 року, в якому до податкового кредиту було включено суму ПДВ у розмірі 46 261 221,34 грн., яка становить частку у розмірі 34,67% від загальної суми ПДВ (133 433 001,17 грн.), тобто, згідно даного уточнюючого розрахунку Банк відніс до податкового кредиту ту частку ПДВ, яка відповідає частці використання необоротних активів в оподатковуваних ПДВ операціях Банку.

У серпні 2016 року Банком здійснено поділ необоротного активу та зареєстровано право власності на два окремі об'єкти (Об'єкт 1 та Об'єкт 2). Об'єкт 1 (групу приміщень загальною площею 3222,70 кв.м.) Банк продовжив використовувати в адміністративних цілях (під офіс Банку), тобто в частково оподатковуваних ПДВ операціях, а Об'єкт 2 (групу приміщень загальною площею 30200 кв.м.) Банк повністю здає в оренду, тобто використовує виключно в оподатковуваних ПДВ операціях. Таким чином, Банк змінив напрямок використання частини необоротного активу, а саме: замість часткового використання в оподатковуваних ПДВ операціях почав використовувати Об'єкт 2 виключно в оподатковуваних ПДВ операціях.

Виходячи з вищезазначеного, Банком 11.04.2017 подано податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок за серпень 2016 року та включено до колонки Б рядку 10.1 податковий кредит у розмірі 78 766 460,00 грн., розрахований пропорційно до загальної площі приміщення необоротного активу (33422,70 кв.м.) за мінусом вже використаної частки, що не був включений до податкового кредиту у зв'язку зі зміною напрямку використання Об'єкту 2 (здача повністю в оренду - оподатковувана операція). Такий уточнюючий розрахунок був прийнятий податковим органом, що підтверджується квитанціями № 1 та № 2 від 11.04.2017.

Банком 11.04.2017 сформовано Витяг з системи електронного адміністрування ПДВ щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 11340603, проте, як вбачається із даного Витягу, сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, автоматично збільшена не була у зв'язку з поданим позивачем уточнюючим розрахунком.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставоутримувач) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави).

Відповідно до частини першої статті 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною першою статті 590 Цивільного кодексу України закріплено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 591 Цивільного кодексу України передбачено, що реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлене договором або законом.

Таким чином, заставоутримувач відповідно до укладеного договору застави здійснює звернення стягнення на предмет застави: або шляхом набуття на нього права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача) або шляхом продажу предмета застави, на який звернено стягнення.

Обидві ситуації для заставодавця розцінюються податковим законодавством як операція з постачання. При цьому, і у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього заставоутримувачем права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача), і у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу предмета застави, якщо заставодавець є зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним мають бути визначені податкові зобов'язання та виписана податкова накладна на ім'я заставоутримувача.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі також - Кодекс), який, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У редакції Кодексу станом на травень 2012 року, підпунктом 14.1.191. пункту 14.1. статті 14 було закріплено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Кодексу, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Для банківської установи, у разі звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття на нього права власності (предмет застави оприбутковується на баланс заставоутримувача), право застави припиняється, операція з оприбуткування об'єкта застави на баланс заставоутримувача розглядається податковим законодавством як операція з придбання, подальші дії банківської установи з таким об'єктом є операціями з постачання власного майна, а не майна заставодавця.

На момент набуття Банком права власності на предмет іпотеки (необоротний актив) стаття 198 Кодексу визначала, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) (підпункти а), б) пункту 198.1.).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2.).

За приписами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац п'ятий).

Отже, в такому випадку для банків не застосовувався строк давності у 365 днів щодо податкового кредиту, пов'язаного із набуттям права на заставне майно, оскільки таке право зберігалось до моменту продажу майна.

Таким чином, у разі отримання заставного майна у власність від суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних чи фізичних осіб), які є зареєстрованими платниками податку на додану вартість, банк має можливість сформувати податковий кредит за такою операцією на підставі отриманої від платника податку податкової накладної, оформленої згідно вимог чинного законодавства.

Крім того, Банк має можливість за операціями із заставним майном визначити податкові зобов'язання і скористатись правом на податковий кредит в одному звітному періоді (період реалізації заставного майна), скориставшись правом, наданим абзацом п'ятим пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу або сформувати податковий кредит у встановленому порядку за правилами, визначеними пунктом 198.2 статті 198 розділу V Кодексу (за правилом «першої події»).

Наведена позиція узгоджується з позицією податкового органу, закріпленою в узагальнюючій податковій консультації щодо особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання банками заставного майна, затвердженій наказом Міндоходів від 22.11.2013 № 700.

Таким чином, за фактом отримання у власність предмета іпотеки (необоротного активу) з відповідним оформленням ТОВ «ГМСІ» податкової накладної від 16.05.2012 № 89, у позивача виникло право на податковий кредит. При цьому, позивачем не відображався податковий кредит по необоротним активам, оскільки необоротні активи планувалося використовувати в неоподатковуваних операціях. Використати податковий кредит позивач планував в момент продажу необоротного активу відповідно до абзацу п'ятого пункту 198.6. статті 198 Кодексу.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII до Кодексу були внесені зміни, зокрема, абзаци третій-п'ятий пункту 198.6. статті 198 замінені абзацами третім-шостим такого змісту: суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Враховуючи зміни до Кодексу, внесені Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII, пунктом 198.5. статті 198 Кодексу визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу).

За приписами абзацу шостого пункту 198.5. статті 198 Кодексу, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частини першої, другої статті 199 Кодексу, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Згідно з пунктом 36 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, придбаних до 1 липня 2015 року, що не були включені до складу податкового кредиту до 1 липня 2015 року при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких до 1 липня 2015 року були визначені податкові зобов'язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у редакції, що діяла до 31 січня 2015 року, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися після 1 липня 2015 року повністю або частково в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податковий кредит визначається на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені норми, а також те, що необоротні активи почали частково використовуватися позивачем в оподатковуваних операціях в рамках господарської діяльності, тобто відбулась зміна напрямку використання власних необоротних активів, позивачем було застосоване пропорційне віднесення сум ПДВ до податкового кредиту згідно статті 199 розділу V Кодексу, у зв'язку з чим у липні 2015 року поданий уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за грудень 2014 року, в якому до податкового кредиту було включено суму ПДВ у розмірі 46 261 221,34 грн., яка становить частку у розмірі 34,67% від загальної суми ПДВ (133 433 001,17 грн.) необоротного активу.

Аналогічно, на підставі наведених норм податкового законодавства, враховуючи поділ необоротного активу на два об'єкти, один з яких позивач продовжив використовувати в адміністративних цілях (під офіс Банку), тобто в частково оподатковуваних ПДВ операціях, а другий повністю здав в оренду, тобто використовує виключно в оподатковуваних ПДВ операціях, Банк змінив напрямок використання частини необоротного активу шляхом використання другого об'єкту виключно в оподатковуваних ПДВ операціях, у зв'язку з чим 11.04.2017 подав податковому органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виправлених помилок за серпень 2016 року включивши до колонки Б рядку 10.1 податковий кредит у розмірі 78 766 460,00 грн., розрахований пропорційно до загальної площі приміщення необоротного активу (33422,70 кв.м.) за мінусом вже використаної частки, що раніше не був включений до податкового кредиту у зв'язку зі зміною напрямку використання другого об'єкту. Такий уточнюючий розрахунок був прийнятий податковим органом, що підтверджується квитанціями № 1 та № 2 від 11.04.2017.

Системний аналіз наведених норм Кодексу та обставин справи дає підстави вважати, що пункт 36 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу є спеціальною нормою прямої дії, яка надає платникам податку на додану вартість, у тому числі й позивачу, право на підставі бухгалтерської довідки включати до податкового кредиту суми ПДВ, нараховані до 01.07.2015. При цьому, Кодекс не обмежує строками давності право позивача на податковий кредит у даному випадку. Така правова позиція підтверджується, зокрема, наявною у матеріалах справи індивідуальною податковою консультацією, наданою позивачу.

Таким чином, суд вважає, що позивач має право на податковий кредит в сумі 78766460,00 грн. задекларований згідно уточнюючого розрахунку від 11.04.2017

Суд також враховує той факт, що в акті про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 від 16.06.2017 № 635/26-15-14-06-01/14359845 відсутні жодні зауваження щодо визначення позивачем податкового кредиту, відсутні дані про відхилення, враховуючи зазначені уточнюючі розрахунки та не виявлено будь-яких порушень по податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2001.1 статті 2001 Кодексу (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 2001.3 статті 2001 цього Кодексу.

Зі системного аналізу змісту пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу вбачається, шо платник ПДВ має право врахувати у складі реєстраційної суми від'ємне значення, задеклароване в декларації з ПДВ за червень 2015 року (тобто, податковий кредит, право на який виникло до червня 2015 року).

Відповідно, за своєю суттю пункт 2001.1 статті 2001 Кодексу передбачає можливість врахування в системі електронного адміністрування податкового кредиту, право на який виникло до червня 2015 року, за умови його підтвердження відповідною податковою накладною. Як вже зазначалося вище, право позивача на відображення податкового кредиту у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки виникло ще у травні 2012 року, підтверджено податковою накладною та відповідачем не оспорюється.

У той же час, згідно з пунктом 200-1.3 ст. 200-1 Кодексу, платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (?Накл), обчислену за такою формулою: ?Накл = ?НаклОтр + ??Митн + ?ПопРах + ?Овердрафт - ?НаклВид - ?Відшкод - ?перевищ. Згідно вказаного пункту показники формули, визначеної цим пунктом, обраховуються з 1 липня 2015 року. Під час обрахунку показників ?НаклОтр та ?НаклВид також використовуються розрахунки коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року, що підлягали наданню покупцям - платникам податку. Для обрахунку показників ?НаклОтр, ?НаклВид та ?Митн використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування, митні декларації, аркуші коригування та додаткові декларації), складені починаючи з 1 липня 2015 року.

Таким чином, вбачається суперечність наведених норм між собою.

В такому випадку, виходячи з положень пункту 56.21. статті 56 Кодексу, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на відображення 78 766 460,00 грн. в системі електронного адміністрування ПДВ у складі суми, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 2001.1 статті 2001 Кодексу, порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569, функції адміністратора системи електронного адміністрування ПДВ покладено на відповідача.

Згідно з пунктом 13 Порядку, ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка, а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.

Таким чином, невідображення відповідачем задекларованих позивачем 78 766 460 грн. у складі суми, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є порушенням відповідачем як адміністратором системи електронного адміністрування ПДВ, покладеного на нього обов'язку із адміністрування, що порушує права позивача.

Згідно з положеннями пунктів 1-2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може, зокрема, визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язати відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-I, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Беручи до уваги дискреційність повноважень відповідача щодо обчислення суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі, необхідно враховувати положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24.03.1988, в якому зазначено, що Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

На підставі викладеного необхідно зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна дія чи бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, відповідачем належним чином не виконаний обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 90, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо збільшення суми податку, на яку Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суму задекларованого Публічним акціонерним товариством «БТА Банк» податкового кредиту у рядку 10.1 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017.

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму на яку ПАТ «БТА БАНК» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: збільшити загальну суму податку за отриманими Публічним акціонерним товариством «БТА Банк» податковими накладними та розрахунками коригування, зареєстрованими в Реєстрі (п.1 витягу з системи електронного адміністрування ПДВ) на суму 78 766 459,64 грн. (задекларованого Банком податкового кредиту на підставі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок податкової декларації з ПДВ за серпень 2016 року, прийнятої органами ДФСУ 11.04.2017).

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «БТА Банк» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3200,00 грн. (три тисячі двісті гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя П.О. Григорович

Судді Є.В. Аблов

І.В. Смолій