Рішення № 69248932, 05.09.2017, Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/2955/17

провадження № 2/361/2042/17

05.09.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

05 вересня 2017 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М., за участю секретаря Плиси В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Російської Федерації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року від шлюбу з ОСОБА_4 вона народила сина - ОСОБА_5. 11 листопада 2007 року призовною комісією Броварського району Київської області її сина ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби, призвано на військову службу і направлено у військову комісію. 08 грудня 2007 року ОСОБА_5 прийняв військову присягу у військовій частині А 1880, а вже 14.10.2008 року на підставі наказу Міністерства оборони України № 478 був звільнений. Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок чого анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окупованої території Донецької та Луганської областей України. 20 березня 2014 року на підставі указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303 син позивача ОСОБА_5 призваний у Збройні Сили України і направлений у військову частину А0415. У подальшому ОСОБА_5 проходив службу у військовій частині - польова пошта В 4126.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року під час виконання військового завдання, розгортаючи телекомунікаційний вузол «ТОПАЗ» під м. Дебальцеве, та організовуючи супутниковий зв'язок в інтересах взаємодіючих частин, з 07 год. 00 хв. до 08. год. 00 хв. відбувся мінометний обстріл пункту управління сектору «С», внаслідок чого солдат ОСОБА_5 загинув.

Згідно довідки про причину смерті № 155 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, виданої Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_5 загинув внаслідок розтрощення черепу.

Відповідно до витягу із протоколу № 522 від 17 лютого 2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, травма та причина смерті солдата ОСОБА_5, а саме розтрощення черепа, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19.10.2016 р. встановлено факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 року на території Донецької області у місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Внаслідок втрати сина, який загинув у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, а також з огляду на особливий цинізм, з яким Російською Федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач відчуває безперервну, невгамовну душевну біль та страждання. ОСОБА_3 втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Через смерть свого сина позивач втратила сенс життя та віру в майбутнє, постійно відчуває страждання від втрати рідної їй людини, що не дає їй можливості нормально спілкуватися з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб життя, оскільки постійно знаходиться у стресовому стані, що супроводжуються періодичними депресіями. Безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого їй завдано моральну шкоду, є Російська федерація, її Збройні сили, а також створені нею військові формування, які підтримуються, спонсоруються та фактично керуються Російською Федерацією та мають на озброєнні засоби, використання яких становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

ОСОБА_3 вважає, що незаконними діями з боку Російської Федерації порушено невід'ємне право її сина на життя, гарантоване ст. 2 Європейської конвенції її право на повагу до сімейного життя, тому змушена звернутися із вказаним позовом, в якому просить стягнути із Російської Федерації на її користь моральну шкоду у розмірі 1 763 961 (один мільйон сімсот шістдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят одну) грн. 88 коп., що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.

Розмір моральної шкоди встановлений позивачем з урахуванням характеру і обсягу завданих їй моральних страждань, істотного порушення конституційних прав її сина, умисного характеру дій, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість відновити порушені права її сина та її особисті права. Також, при визначенні розміру моральної шкоди позивач керується практикою Європейського суду з аналогічних питань, що є джерелом права.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач, який про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся через Посольство Російської федерації в Україні у судове засідання не з'явився. Причини неявки суду не відомі.

Заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року від шлюбу з ОСОБА_4 у позивача народився син - ОСОБА_5, про що свідчить копія свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1, виданого 05 квітня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області (а.с. 18).

Згідно копії військового квита серії НОМЕР_2 виданого на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнього визнано придатним до військової служби і направлено у військову частину А 1880. ОСОБА_5 08.12.2007 року прийняв військову присягу у військовій частині А 1880, 14.10.2008 року на підставі наказу Міністерства оборони України № 478 був звільнений (а.с. 34-42).

Також, із копії вищевказаного військового квитка вбачається, що 20 березня 2014 року на підставі указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303 ОСОБА_5 призваний у Збройні Сили України і направлений у військову частину А0415. У подальшому ОСОБА_5 проходив службу у військовій частині - польова пошта В 4126.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року під час виконання військового завдання, розгортаючи телекомунікаційний вузол «ТОПАЗ» під м. Дебальцеве, та організовуючи супутниковий зв'язок в інтересах взаємодіючих частин, з 07 год. 00 хв. до 08. год. 00 хв. відбувся мінометний обстріл пункту управління сектору «С», внаслідок чого солдат ОСОБА_5 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 09 лютого 2015 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, та сповіщенням сім'ї (близьких родичів) загиблого, виданого Броварським об'єднаним міським військовим комісаріатом (а.с. 19, 46).

Як вбачається зі змісту довідки № 514, виданої 06 липня 2016 року військовою частиною - польова пошта В4126, солдат військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_5, за час проходження військової служби у військовій частині - польова пошта В 4126, у період із 10 грудня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 45).

Згідно довідки про причину смерті № 155 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, виданої Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_5 загинув внаслідок розтрощення черепу (а.с. 47).

Відповідно до витягу із протоколу № 522 від 17.02.2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, травма та причина смерті солдата ОСОБА_5, а саме розтрощення черепа, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 48).

Із змісту витягу з наказу командира військової частини ПП В4126 від 10.02.2015 року № 28 вбачається, що солдата ОСОБА_5, який загинув під час артобстрілу від розтрощення черепу ІНФОРМАЦІЯ_2 року, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 49).

За сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, проявлену мужність та самовідданість під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України солдату військової служби ОСОБА_5 посмертно присвоєно нагрудний знак «Гвардія» та почесне найменування «Гвардієць», що підтверджується витягом з наказу командира військової частини ПП В4126 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року № 50 (а.с. 51).

Згідно указу Президента України від 23.05.2015 року № 282/2015, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, солдата ОСОБА_5 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (а.с. 52).

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що після наказу Президента про мобілізацію її сина ОСОБА_5 забрали у військову частину А0415 для виконання військових обов'язків, потім її син проходив службу у військовій частині польова пошта В4126. Свідку повідомили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року її син загинув від обстрілу та потрапляння осколка в голову, що спричинило розтрощення черепу та призвело до смерті. Про смерть сина свідку повідомили його друзі. Від втрати єдиного сина ОСОБА_3 зазнала душевні страждання, почуття спокою, тому звернулася із позовом про стягнення моральної шкоди.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року встановлено юридичний факт загибелі ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 року на території Донецької області в місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (а.с. 20-31).

За правилами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами , а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.2 ст.61 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в т.ч. частини Донецької області, де загинув син позивача.

Згідно з ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

За вимогами ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

З матеріалів справи вбачається, також і встановлено судом, що внаслідок збройної (військової) агресії Російської Федерації частини Донецької області, загинув син позивача, що завдало їй значної моральної шкоди, що виражається в основному - це втратою в її житті сина ОСОБА_8, при цьому ОСОБА_3 має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами, як мати загиблого (І черга спадкоємців).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст.ст. 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., ІУ Женевською конвенцією 1949р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1,2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст..2 Статуту ООН, а тому є на переконання суду державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 60000 Євро, позивач довела в судовому, через власний душевний невгамовний біль, безперервні її страждання через втрату сина, які вона відчуває роками, наявність підстав для задоволення її вимог в повному обсязі, у зв'язку з встановленим в судовому порядку фактом порушення відповідачем основоположних прав людини в Україні, що є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації, на користь матері загиблого сина.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Частиною 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Таким чином, заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_3

На підставі вищевказаного, ст. 8 Конституції України, ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17.07.1997р., Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 763 961 (один мільйон сімсот шістдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят одну) грн. 88 коп., що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 (шістдесят тисяч) Євро.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Петришин