Рішення № 69237209, 29.09.2017, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/614/15-ц

Провадження № 2/353/1/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 року м.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Лущак Н.І.

з участю: секретаря Чемерис О.М.

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

02.07.2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 119462,36 Євро, що за курсом НБУ 23,58 грн. від 08.06.2015 року складає 2816922,45 грн. за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 40000,0 Євро терміном до 20.02.2017 року. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 08.06.2015 року допустив заборгованість по кредиту в розмірі 119462,36 Євро, яка складається з: 33818,83 Євро - заборгованість за кредитом; 31150,51 Євро - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 5367,26 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 49125,76 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. А тому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року в сумі 119462,36 Євро, що за курсом НБУ 23,58 грн. від 08.06.2015 року складає 2816922,45 грн. Також просив стягнути з відповідача судові витрати.

16.07.2015 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшло заперечення проти позову, в якому він просив в задоволенні позову відмовити, з наступних підстав. 20.02.2007 року банк видав відповідачу через касу банку 40000,0 Євро, згідно видаткового касового ордеру № 1. Однак, 21.02.2007 року відповідач достроково повернув банку частину кредиту в розмірі 33490,0 Євро, що підтверджується сформованою банком випискою з рахунку за період з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року. Після погашення частини кредиту, починаючи з 22.02.2007 року борг складав 6510,0 Євро. За період з 22.02.2007 року по 27.05.2011 року відповідач додатково сплатив на користь банку 18975,04 Євро, що в загальному становить 52465,04 Євро. Відтак, грошове зобов'язання відповідача щодо повернення коштів за кредитом та сплати відсотків виконане боржником.

30.07.2015 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення проти позову, у яких зазначив, що погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється щомісячно з 15 по 20 число кожного місяця в сумі по 613,49 Євро, яка складається з заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді, комісії. Сплативши достроково в лютому 2007 року 33490,0 Євро позичальник відповідно до п. 7.5 кредитного договору сплачує банку 0 %. Залишок заборгованості складався з тіла кредиту 6510,0 Євро. Відтак відповідач мав погашати вказану заборгованість, шляхом сплати з 15 по 20 число кожного місяця 613,49 Євро щомісячного платежу. Отже починаючи з 21.02.2007 року до 20.03.2008 року залишкова сума заборгованості, з врахуванням тіла кредиту, відсотків та комісії, складала 7937,32 Євро. Однак, відповідач у період з 22.02.2007 року по 27.05.2011 року сплатив банку 18975,04 Євро, в т.ч. пеню. Вважає, що відповідачем виконано свій обов'язок по погашенню заборгованості по кредиту, а тому просив в задоволенні позову відмовити.

10.08.2015 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшла письмова заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог пред'явлених до відповідача, з наступних підстав. Згідно п. 7.1 кредитного договору відповідач мав погашати заборгованість по кредиту в розмірі по 613,49 Євро у період з 15 по 20 число кожного місяця до закінчення строку дії договору. Згідно п. 2.3.3 кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, банк має право вимагати дострокове повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту, винагороду й відсотки, виконати інші зобов'язання за договором. 15.08.2011 року на адресу відповідача надійшло повідомлення про повернення суми кредиту у повному обсязі, процентів, комісії та штрафних санкцій, в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги. А тому, керуючись ч. 5 ст. 261 ЦК України, строк виконання зобов'язання змінився та мало бути виконане на протязі 30 днів з дня отримання повідомлення банку від 15.08.2011 року про повне дострокове повернення кредиту, то позовна давність почала спливати після 15.09.2011 року. А відтак строк позовної давності, щодо заявлених банком вимог сплив у вересні 2014 року. Просив в задоволенні позову відмовити.

16.09.2015 року від ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшло пояснення з приводу заперечень на позов, в яких позивач просив не приймати до уваги заперечення відповідача та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, оскільки відповідачем не доведено погашення заборгованості в сумі 33490,0 Євро, а підтверджено лише сплату заборгованості по кредиту у незначній сумі. Таким чином відповідач своєчасно не погасив заборгованість по кредиту, що викликало прострочену заборгованість. Також позивачем до матеріалів справи було долучено виписки по рахунках та меморіальні ордера.

16.10.2015 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких він ствердив, що згідно долучених позивачем виписок по рахунку, вбачається видача 20.02.2007 року відповідачу коштів за кредитним договором в розмірі 40000 Євро, а також 21.02.2007 року погашення відповідачем заборгованості за кредитом на суму 33490,0 Євро.

22.06.2017 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення проти позову, в яких він вказав, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав спливу строків позовної давності, врахувати практику Верховного суду України та Європейського суду України. Крім цього зазначив, що згідно наданих банком виписок по рахунку ОСОБА_1 21.02.2007 року, у яких зазначено первинний документ - меморіальний ордер № 3ВXQ від 21.02.2007 року, відповідачем було здійснено дострокове погашення кредиту в сумі 33490,0 Євро. На залишкову суму 6510,0 Євро відповідач сплатив банку 18975,04 Євро. Також у зв'язку з ухиленням банку від проведення експертизи (ненадання документів), факт про часткове дострокове погашення основної суми боргу за кредитом на суму 33490,0 Євро від 21.02.2007 року, згідно ст. 146 ЦПК України, трактується на користь відповідача.

В судове засідання представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» не з'явився, однак 15.07.2015 року представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_5 подав до суду письмове клопотання, в якому вказав, що позовні вимоги підтримує повністю, просив розгляд справи провести без його участі. Проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, з підстав зазначених у письмових запереченнях, просив в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що відповідачем було погашено заборгованість, оскільки згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 20.02.2007 року банк видав відповідачу через касу банку 40000,0 Євро, згідно видаткового касового ордеру № 1. Однак, 21.02.2007 року відповідач достроково повернув банку частину кредиту в розмірі 33490,0 Євро. Залишок заборгованості складав 6510,0 Євро, який відповідач погасив. Загальна сума внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості складала 52465,04 Євро. Згідно наданих банком виписок по рахунку ОСОБА_1 21.02.2007 року, у яких зазначено первинний документ - меморіальний ордер № 3ВXQ від 21.02.2007 року, відповідачем було здійснено дострокове погашення кредиту в сумі 33490,0 Євро, однак банк ухилився від надання на експертизу вказаного документу. Також зазначив, що у разі якщо суд прийде до переконання стосовно наявності заборгованості по пені, штрафах, то в задоволенні позову просив відмовити за строком позовної давності, обґрунтування пропуску якого виклав в окремій заяві.

Експерт Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення ОСОБА_6 в судовому засіданні на поставлені представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 запитання не змогла надати чітких відповідей та підтримала складений нею висновок судово-економічної експертизи.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, допитавши експерта, оцінивши докази у їх сукупності, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (Позивач) (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредиті кошти, шляхом надання готівкою через касу на строк з 13.02.2007 року по 20.02.2017 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 40000,0 Євро на наступні цілі: оновлення зовнішніх стін будинку, заміна комунікацій та добудова цегляного гаражу, а також у розмірі 4537,55 Євро на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з 15 по 20 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 613,49 Євро для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії (п. 7.1 Кредитного договору) (Том 1, а.с. 10-12).

Згідно п. 2.2.4 Кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту в порядку, сумах і строки, передбачені п. 7.1 та п. 2.3.3 цього договору.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання вважається порушеним у випадку або повного його невиконання, або неналежного виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Згідно п. 7.3. Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає житловий АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Банк виконав зобов'язання перед позичальником та видав останньому кредитні кошти в сумі 40000,0 Євро, що підтверджується копією видаткового касового ордеру № 1 від 20.02.2007 року (Том 1 а.с. 45).

Відповідач одержав та використав за цільовим призначенням кредитні кошти, однак відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного позивачем, станом на 08.06.2015 року допустив виникнення заборгованості по кредиту в сумі 119462,36 Євро, яка складається з: 33818,83 Євро - заборгованість за кредитом; 31150,51 Євро - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 5367,26 Євро - заборгованість по комісії за користування кредитом; 49125,76 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (Том 1 а.с. 5-8).

Як вбачається з копії виписки по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року, долученої до матеріалів справи представником відповідача, 21.02.2007 року було здійснено дострокове погашення кредиту в сумі 33490,0 Євро, а станом на 27.05.2011 року загальна сума сплачених коштів по кредиту становила 52465,04 Євро. (Том 1, а.с. 46-49). Крім цього, з розрахунку заборгованості проведеного позивачем, станом на 08.06.2015 року, вбачається, що сальдо поточне станом на 20.02.2007 року становило 40000,0 Євро, а сальдо поточне станом на 21.02.2007 року становило вже 6510,0 Євро, тобто за мінусом суми 33490,0 Євро. Проте, з невідомих причин, станом на 20.12.2007 року сальдо поточне становило 40000,0 Євро, тоді як з копії видаткового касового ордеру № 1 від 20.02.2007 року кредитні кошти були видані лише 20.02.2007 року. Жодних первинних документів (квитанцій, меморіальних ордерів) на підтвердження видачі кредиту 20.12.2007 року, відображених у виписці по рахунку, позивачем по справі суду не представлено. Також слід зазначити, що умовами Кредитного договору не передбачено надання відстрочки та видача позичальнику кредитних коштів пізніше.

Так, згідно висновку судово-економічної експертизи № 8020 від 30.11.2016 року, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення ОСОБА_6, встановлено, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості за договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1, станом на 08.06.2015 року відповідає умовам Кредитного договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року щодо видачі кредиту та підтверджується розрахунковим документом щодо видачі кредиту (видатковий касовий ордер № 1 від 20.07.2007 року). Умовами кредитного договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року передбачено дострокове погашення кредиту, проте наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року не містить даних щодо дострокового погашення кредиту, отже не відповідає Виписці по рахунку № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року (Виписка по рахунку № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року відповідно до вимог нормативних документів Національного банку України, не є розрахунковим документом). Оскільки у зв'язку з відсутністю первинних документів щодо дострокового погашення кредиту по кредитному договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, відображеного у виписці по рахунку № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року, підтвердити документальну обґрунтованість наявного в матеріалах справи Розрахунку заборгованості позичальника перед банком по сплаті відсотків та кредитом та погашення основної суми боргу від 08.06.2015 року не надається можливим, документально підтвердити: наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем, у якому розмірі та з яких платежів складається (тіло кредиту, відсотки, пеня, комісія тощо) не надається можливим; відсутність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем також не надається можливим. У зв'язку з відсутністю внутрішніх документів ПАТ КБ «ПриватБанк», які регламентують надання та погашення кредитів юридичними особами в іноземній валюті, дати відповідь на питання «Яку інформацію з розрахунку заборгованості від 08.06.2015 року за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, надану позивачем, відображають колонки «Сальдо поточне», «Сальдо прострочене»» не надається можливим. У зв'язку з відсутністю первинних документів підтвердити документально банківську операцію, проведену 21.02.2007 року, що зазначена у виписці по рахунку № НОМЕР_2 щодо часткового дострокового погашення заборгованості на суму 33490,0 Євро, не надається можливим (Том 3 а.с. 39-46).

Як вбачається з копій квитанцій долучених до матеріалів справи представником відповідача (Том 1 а.с. 50-55, Том 2 а.с. 232), а також досліджених експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення ОСОБА_6 первинних касових документів (квитанцій), наданих при супровідному листі від 27.09.2016 року за підписом представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (Том 3 а.с. 20-23), встановлено, що ОСОБА_1 за період з 20.03.2007 року по 31.08.2010 року сплачено коштів на погашення пені в загальній сумі 11479,08 грн. та на погашення заборгованості по кредитному договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року в загальній сумі 11595,95 Євро. Проте, з вказаних первинних документів, в частині погашення заборгованості по кредитному договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, не можливо визначити на які саме складові заборгованості по кредиту (тіло, відсотки, комісія) було здійснено відповідачем погашення заборгованості по кредитному договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року. Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року (Том 1 а.с. 46-49) загальна сума коштів внесених на рахунок (обороти по кредиту) становить 52465,04 Євро.

Крім цього, згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 13.02.2007 року по 07.08.2015 року та меморіальних ордерів (Том 2 а.с. 1-61), експертом було встановлено, що у виписці відображені наступні операції: 20.02.2007 року - за Дебетом рахунку в кореспонденції з рахунком № НОМЕР_3 вказана сума 40000,0 Євро; 21.02.2007 року - за кредитом рахунку в кореспонденції з рахунком № НОМЕР_1 вказана сума в розмірі 33490,0 Євро; 20.12.2007 року - за Дебетом рахунку в кореспонденції з рахунком № НОМЕР_3 вказана сума в розмірі 33490,0 Євро.

Згідно Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України за рахунком 2203 «Довгострокові кредити на поточні потреби» здійснюється облік довгострокових кредитів, що надані фізичним особам на поточні потреби. За дебетом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на відповідні рахунки простроченої та сумнівної заборгованості.

За даними представлених на дослідження меморіальних ордерів, вищенаведені операції задокументовано наступним чином: меморіальний ордер № 1 від 20.02.2007 року «видача коштів згідно кредитного договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року» сума 40000 Євро; меморіальний ордер №3ВXQ від 21.02.2007 року «винос кредиту на прострочку по кредитному договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року» сума 33490,0 Євро.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 13.04.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», у відповідності до ст. 137 ЦПК України, було зобов'язано надати докази по справі, а саме меморіальний ордер №3ВXQ від 21.02.2007 року по проведеній операції за кредитним договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року на суму 33490,0 Євро. Проте, вимоги суду позивачем не були виконані, що свідчить про ухилення останнього від доказування. До цього ж, позивачем не надано на дослідження експерту документів про часткове дострокове погашення кредиту на суму 33490,0 Євро від 21.02.2007 року, а саме вищевказаного меморіального ордеру №3ВXQ від 21.02.2007 року, що у відповідності до ст. 146 ЦПК України, свідчить про факт ухилення останнього у з'ясуванні обставин стосовно часткового погашення кредиту.

Суд критично відноситься до доводів представника позивача, викладених в додаткових поясненнях від 16.10.2015 року, стосовно того, що відповідачем не доведено погашення заборгованості в сумі 33490,0 Євро, а також не приймає до уваги висновок в частині того, що Виписка по рахунку № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року відповідно до вимог нормативних документів Національного банку України, не є розрахунковим документом, з таких підстав.

Внесення відомостей щодо умов кредитування клієнтів та всіх здійснених фінансових операцій до програмного комплексу Банку є вимогою Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254.

Відповідно до п. 3.4 та п. 3.8 цього Положення ідентифікація операції передбачає її докладний опис, який має містити потрібну інформацію для різних підрозділів банку та внутрішнього аудиту, а саме: тип операції (міжбанківські розрахунки, операції з клієнтами банку, розрахунки за власними операціями тощо), номер та дату договору, конкретні строки (початок та завершення) операції згідно з договором, дані про контрагента, зміст операції (кредит, депозит, тип процентної ставки тощо) та інше.

Згідно п. 4.2. цього Положення підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. При цьому, згідно з п. 9.5, під час здійснення інформаційного забезпечення операційної діяльності Банку реалізується правило "двох рук" (операція не може бути ініційована та виконана одним користувачем системи), проводяться заходи з виявлення викривленої та/або суперечливої інформації, зберігається вся інформація (неможливість ігнорування інформації, що надійшла з будь - якого джерела). Проводиться резервне накопичення та зберігання всієї інформації для забезпечення відновлення роботи банку внаслідок виникнення форс - мажорних обставин або в разі ліквідації банку.

За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 року № 566 (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п. 5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.

Таким чином, виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов'язкових реквізитів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2017 року у справі № 905/2009/15, де вказано, що інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору.

Враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості за договором № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1, станом на 08.06.2015 року, відповідає умовам Кредитного договору № IFUWGA00000011 від 13.02.2007 року в частині видачі 20.02.2007 року кредиту в сумі 40000,0 Євро та підтверджується розрахунковим документом щодо видачі кредиту, однак не відповідає умовам кредитного договору в частині видачі позичальнику кредитних коштів пізніше 20.12.2007 року та суперечить даним в частині наявної заборгованості, оскільки у Виписці по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 з 13.02.2007 року по 14.05.2013 року (Том 1 а.с. 46) та виписці по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з 13.02.2007 року по 07.08.2015 року (Том 1 а.с. 107), відображено дострокове погашення кредиту 21.02.2007 року в сумі 33490,0 Євро.

Згідно з ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до п. 5.1. Кредитного договору договір діє в обсязі виданих Позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором.

Згідно п. 7.1 кредитного договору кредитні кошти були надані на строк з 13.02.2007 року по 20.02.2017 року включно. Щомісяця в період сплати з 15 по 20 число кожного місяця позичальник зобов'язався надавати банку кошти у вигляді щомісячного платежу в сумі 613,49 Євро для погашення заборгованості за Кредитним договором, яка складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді, комісії.

Ст.ст. 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін і що договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналогічних позицій дотримується і Верховний суд України (ВСУ), який у своїй Постанові від 06.11.2013 року по справі № 6-116цс13 виклав правову позицію, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моменту виникнення у зацікавленої особи права на позов.

Відповідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно із ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо стороною не було подано доказів про поважність причини пропуску строку позовної давності. Крім того, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив на адресу суду письмову заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що банком пропущений строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та просив застосувати щодо даної справи строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог (Том 1 а.с. 82-85).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п.2.3.3 а) Кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.

15.08.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, направив на адресу відповідача повідомлення № 30.1.0.0/2 - 70103IFUWL667, в якому ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагало від ОСОБА_1 повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (Том 1 а.с. 56). Факт отримання 15.08.2011 року цієї вимоги ОСОБА_1 підтверджується представником відповідача - ОСОБА_2 та зазначений у тексті його заяви про застосування строку позовної давності.

Аналізуючи умови Кредитного договору, укладеного між сторонами, та зміст вище зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про дострокове повернення кредиту, винагороди, комісії й відсотків повинна обчислюватися з моменту настання строку виконання вимоги кредитора про виконання такого зобов'язання.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 вимогу про повернення в тридцятиденний строк суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту, яку ОСОБА_1 отримав 15.08.2011 року, то саме з 15.09.2011 року, після невиконання відповідачем зобов'язаннь з визначеним строком, почався перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту.

Тобто у випадку неповернення боржником всієї суми кредиту, процентів та комісії в зазначений строк з наступного дня (з 15.09.2011 року) позивачу стало відомо про порушення його права, а отже, позивач мав право, у відповідності до ст. 257 ЦК України, протягом трьох років звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Проте позивач направив позовну заяву про стягнення заборгованості до суду лише 24.06.2015 року (копія поштового конверту, Том 1 а.с. 18), тобто з пропущенням трьохрічного строку позовної давності, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту не підлягають до задоволення.

Правові позиції щодо застосування строків позовної давності у кредитних правовідносинах висловлені Верховним Судом України у Постановах № 6-1707цс15 від 02 грудня 2015 року, № 6-1174цс16 від 02 листопада 2016 року, № 6-2251цс16 від 09 листопада 2016 року, № 6-900цс16 від 16 листопада 2016 року.

Що стосується пропуску банком позовної давності до вимог про стягнення процентів за користування кредитом, комісії та пені, то слід зазначити таке.

Відповідно до ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно, тощо).

Отже, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, комісії та пені, незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та штрафних санкцій, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу і їх нарахування та розмір прямо залежить від основної суми заборгованості за кредитом (тіла кредиту) .

Відповідно до ст.ст. 58, 60 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтується на припущеннях. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Враховуючи те, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору (платіжне доручення № BO1S9B0VIT від 09.06.2015 року, а.с. 1) слід покласти на його рахунок.

На підставі викладеного, відповідно 207, 253, 256, 257, 261, 267, 526, 536, 549, 609, 611, 612, 629, 631, 634, 1049, 1054 ЦК України, Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку Українивід 18.06.2003 № 254, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208-209, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати понесені позивачем покласти на його рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча Н.І. Лущак