Рішення № 69236420, 29.09.2017, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2148/17

Провадження № 2/191/1112/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2017 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Гречко Ю.В.

за участю секретаря - Борисової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання правочину недійсним та застосування реституції, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 травня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено Договір фінансового лізингу № 2145, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Skoda модель Octavia на суму 15 504,63 дол. США грн., що еквівалентно 411 648,00 грн.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1, як одна із сторін договору

фінансового лізингу є фізичною особою, то цей договір повинен бути обов'язковонотаріально посвідченим.

Договір фінансового лізингу від 11.05.2017 року № 2145 нотаріально не посвідчувався, а тому він у відповідності до ст.. ст. 220, 236 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення 11.05. 2017 року.

Позивач вважає, що укладений 11.05.2017 року Договір № 2145 був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного Договору, дії Відповідача є забороненими. Зазначає, що при умові належного роз'яснення йому усіх умов та наслідків даного Договору, позивач не погодився б на його укладення.

Вважає укладений Договор такими, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача як громадянина України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення Договору та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсними з наступних підстав.

По-перше, здійснені позивачем оплати не створюють для відповідачів будь-яких обов'язків. Частинами 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його доставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено нечесну підприємницьку практику, яка включає, зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману; спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, стосовно основних характеристик продукції, таких як: її наявність, специфікація та .ціна або спосіб розрахунку ціни чи наявність знижок або інших цінових переваг.

Згідно частини 3 статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 1«8 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону».

По-друге, зміст правочину не може суперечити цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законодавством. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені

Передбачені пунктами 1.7 та підпунктами а), в) пункту 8.2.1 вказаного договору зобов'язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та комісію за передачу предмета лізингу, а також визначені пунктом 8.2.3 даного договору обов'язки сплатити другий лізинговий платіж виходять за межі передбачених законом платежів, а тому вказані пункти договору є недійсними»

Все вищевикладене дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі Позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, вчинений з введенням в оману Позивача щодо істотних умов, та дає законні підстави для визнання Договору недійсним.

До початку судового засідання позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, раніше просив надіслати справу за підсудністю до іншого суду, де висловив свої заперечення. Так, на думку відповідача, позивач у даній справі не є споживачем, оскільки не доведено які саме норми Закону України «Про захист прав споживачів» були порушені відповідачем, коли саме та в який спосіб; який спосіб захисту просить обрати позивач, оскільки у даному випадку позовна заява має містити вимоги про спосіб захисту порушеного права, передбаченого саме Законом України «Про захист прав споживачів». Позивачем також не було сплачено судовий збір.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 806 ЦК України визначено, що договір лізингу - це домовленість сторін, де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу вказаної норми можна дійти висновку, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу, а тому до відносин пов'язаних з виконанням такого договору застосовуються положення цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж та Закон України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено самостійні підстави визнання угоди недійсною, в якій закріплено одну з підстав недійсності правочину - несправедливість умов договору.

З аналізу вказаної статті вбачається, що несправедливість умов договору полягає в порушенні принципу добросовісності та порушенні істотного дисбалансу договірних прав, обов'язків сторін, які спрямовані на завдання шкоди споживачу.

З матеріалів справи вбачається , що 11.05.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №2145 , предметом якого є автомобіль Skoda Octavia, вартістю на час укладання договору 411648,00 грн. (п.п. 1.1, 8.2 договору).

Вказаний договір нотаріально не посвідчувався.

На виконання умов зазначеного договору 11.05.2017 року позивачем було здійснено оплату в рахунок сплати комісії за організацію по Договору фінансового лізингу №2145 в розмірі 41164,80 грн.

Пунктом 1.7 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 даного Договору..

Згідно п. 8.5 договору всі планові платежі, які визначені у Додатку №1 та Додатку №3 до даного Договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим Договором. Планові платежі зараховуються за обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу.

Відповідно до ст.9 Договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця комісію за організацію Договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, авансовий платіж , який складає частину від вартості предмету лізингу в розмірі 23% від вартості предмету, комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, а також щомісячні періодичні платежі у відповідності до п.10.3 Договору в розмірі 9490 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладання Договору.

Відповідно до п.9.6 договору грошові кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізінгу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції зараховуються у наступному порядку: - комісія за організацію Договору; -авансовий платіж, -комісія за передачу предмета лізінгу; - у разі наявності , різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 Договору.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч.ч.1,2 ст.16 цього Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Аналізуючи пункти 1.7, 9.4,9.5, 9.6, 9.7,10.3, 10.4, 10.14, 11.1, 11.2, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 договору фінансового лізингу №2145 можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину .

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ст. 1,4, 5, 7 до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

З аналізу вказаних норм, можна дійти висновку, що лізингова компанія належить до фінансової установи, яка в даному випадку здійснює діяльність спрямовану на залучення фінансових активів та їх адміністрування для придбання товарів у групах, тобто надає фінансові послуги, а тому потребує наявності відповідної ліцензії.

Крім того, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така ж правова позиція висловлена Верховним судом України у справах №6-2766 від 06 грудня 2015 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року, №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суду не надано доказів щодо наявності у ТОВ "Єврокар Україна" ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, договір фінансового лізингу №2145 від 11 травня 2017 року нотаріально не посвідчувався.

Отже, оскільки оскаржуваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, враховуючи, що у ТОВ "Єврокар Україна» відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, а також враховуючи відсутність нотаріального посвідчення договору, суд вважає необхідним визнати договір фінансового лізингу №2145 від 11 травня 2017 року недійсним та кошти, сплачені на його виконання в розмірі 41164,80 грн. повернути позивачеві.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частин вимог.

Оскільки позивача ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, а його позовні вимоги підлягають задоволенню, з ТОВ "Єврокар Україна" в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1280,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210, 214-216, 227, 799 ЦК України, ст.ст.10,11,60,88,212-214 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійним Договір фінансового лізингу №2145 від 11 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ: 40481805, МФО: 380805, р/р: 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с.Кумари Первомайського району Миколаївської області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, грошові кощти в розмірі 41164 (сорок одна тисяча сто шістдесят чотири) грн. 80 коп., сплачених за договором фінансового лізингу №2145 від 11 травня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ: 40481805, МФО: 380805, р/р: 26007532869 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», на користь держави в особі Державної судової адміністрації України: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю. В. Гречко