Рішення № 69235026, 26.09.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/16530/16ц

провадження 2/201/705/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію і стягнення витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23 листопада 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Ключове рішення», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію і стягнення витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися.

Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 2000 року, посвідченого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 8-3181, та зареєстровано «ДМБТІ» Управління житло-комунального господарства Дніпропетровського міськвиконкому у реєстраційній книзі № 523 п за реєстровим № 1684-265. В квартирі проживає він та його син ОСОБА_2, однак 14 квітня 2016 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ПН ДМНО Каримовою Н.С. та зареєстровано у реєстрі за № 1174, відповідно до якого предметом договору є його квартира. У договорі зазначено, що продаж квартири здійснено ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до рішення Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області ід 28 липня 2014 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 № DNP0GA00000035 від 29 червня 2015 року, тобто на думку позивача ПАТ КБ «Приватбанк», укладаючи спірний договір, фактично здійснив примусове виконання рішення суду та звернув стягнення на це майно, однак позивач вважає цей договір недійсним, оскільки він суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.», отже відповідач не мав жодних правових підстав для продажу майна позивача, в зв'язку тим, що він не надавав йому згоди на його продаж, крім того він постійно проживає у цій квартирі та іншого помешкання не має, а тому просив суд визнати договір купівлі-продажу недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відповідний запис у реєстрі про державну реєстрацію права власності на квартиру та стягнути витрати.

Представник відповідача ПАТ «КБ «ПриватБанк» позовні вимоги не визнав, вказавши, що дійсно з позивачем укладено кредитний договір, оформлено все було вірно і видано кредитні кошти, ОСОБА_1 користувався цими коштами, має заборгованість по сплаті кредиту та відсоткам, з позивачем було укладено договір іпотеки, цей договір іпотеки і анкету позивач добровільно особисто підписував. Відчуження і переоформлення вказаного майна проведено у відповідності до вимог закону згідно рішення суду і договору. Всі істотні умови договору вони виконали, письмове роз'яснення цього позивачу було, порушень відносно позивача допущено не було, психологічного чи іншого тиску на позивача при укладанні договору не було, ніхто в оману його не вводив. Судові рішення стосовно цього питання набрали законної сили і діють. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ТОВ «Ключове рішення» в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, в зверненні до суду позовні вимоги не визнав, не погодився з викладеними в позові обставинами і заперечував проти задоволення позову, просив розглянути справу за його відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника цього відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних третіх осіб відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача і представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 29 червня 2005 року між «ПриватБанк», найменування якого було змінено на ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNP0GA00000035, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав у кредит грошові кошти у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 21 051,00 доларів США зі сплатою 1,13% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та строком повернення до 29 червня 2009 року. Додатковою угодою № 1 до вказаного кредитного договору було, в тому числі, визначено, що кредитні кошти надаються ОСОБА_1 у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у сумі 21 004,95 доларів США зі сплатою 1,13% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та строком повернення до 29 червня 2013 року.

Також судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 червня 2005 року між банком ПриватБанк, найменування якого було змінено на ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4. Заборона на відчуження предмету іпотеки посвідчена 29 червня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. та зареєстрована в реєстрі за № 3787.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 25 586,69 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто судові витрати. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року змінено, а саме: викладено абзац другий резолютивної частини у наступній редакції: «В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNP0GA00000035 від 29.06.2005 року в розмірі 25 586,69 доларів США, що становить 204 514,41 грн. та складається з: заборгованості за кредитом у сумі 10 661,90 доларів США, заборгованості за відсотками у сумі 8 271,54 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 5 405,04 доларів США, фіксованої суми штрафу - 31,29 доларів США, та суми штрафу процентної складової - 1 216,92 доларів США - звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, із встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року в частині виселення ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_2. - скасувано та у цій скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Зазначені судові рішення набрали законної сили.

На підставі вказаних рішень суду банк реалізував своє право на відчуження вказаного майна, право власності на вказану квартиру перейшло до ТОВ «Ключове рішення».

Позивач та його представник стверджує, що 14 квітня 2016 року позивачу стало відомо, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Ключове рішення» було укладено договір купівлі продажу, посвідчений ПН ДМНО Каримовою Н.С. та зареєстровано у реєстрі за № 1174, відповідно до якого предметом договору є його квартира. У договорі зазначено, що продаж квартири здійснено ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до рішення Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області ід 28 липня 2014 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 № DNP0GA00000035 від 29 червня 2015 року, тобто на думку позивача ПАТ КБ «Приватбанк», укладаючи спірний договір, фактично здійснив примусове виконання рішення суду та звернув стягнення на це майно, однак позивач вважає цей договір недійсним, оскільки він суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.», отже відповідач не мав жодних правових підстав для продажу майна позивача, в зв'язку тим, що він не надавав йому згоди на його продаж, крім того він постійно проживає у цій квартирі та іншого помешкання не має, а тому просив суд визнати договір купівлі-продажу недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відповідний запис у реєстрі про державну реєстрацію права власності на квартиру, оскільки спірне питання вирішене не було, була відмова.

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави)

Статтею 1057-1 ЦК України визначено правові наслідки визнання кредитного договору недійсним: 1. У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Отже, у випадку задоволення позову про визнання договору недійсним, позивач має право заявити вимогу про застосовування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною першою статті 216 ЦК України та визначення грошової суми, яка має бути повернута кредитодавцю. Але позивач на це не посилається і таких вимог не заявляє, не ставить навіть питання про визнання дій банку по відношенню до нього неправомірними. Це ще раз свідчить про безпідставність позову та неможливість його задоволення.

При укладенні кредитного договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно положень даної статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положення ст. 638 ЦК України визначають, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні кредитного та іпотечного договорів дотримано всі передбачені законом істотні умови, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення зазначених договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печаткою банку. Договори укладені на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства. При укладенні договорів позичальнику було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позивача на договорах. Крім того, про виконання умов додаткових угод, позивачем здійснювалась погашення іпотечного кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Судом в судовому засіданні з'ясовано, що дійсно 29 червня 2005 року між «ПриватБанк», найменування якого було змінено на ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNP0GA00000035, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав у кредит грошові кошти у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 21 051,00 доларів США зі сплатою 1,13% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та строком повернення до 29 червня 2009 року. Додатковою угодою № 1 до вказаного кредитного договору було, в тому числі, визначено, що кредитні кошти надаються ОСОБА_1 у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у сумі 21 004,95 доларів США зі сплатою 1,13% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та строком повернення до 29 червня 2013 року.

Також судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 червня 2005 року між банком ПриватБанк, найменування якого було змінено на ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4. Заборона на відчуження предмету іпотеки посвідчена 29 червня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. та зареєстрована в реєстрі за № 3787.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору № DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року станом на 30 січня 2014 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 25 586,69 доларів США, що на день розрахунку заборгованості становила 204 514,41 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 10 661,90 доларів США, заборгованості за відсотками у сумі 8 271,54 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 5 405,04 доларів США, фіксованої суми штрафу - 31,29 доларів США, та суми штрафу процентної складової - 1 216,92 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто судові витрати. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року змінено, а саме: викладено абзац другий резолютивної частини у наступній редакції: «В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNP0GA00000035 від 29.06.2005 року в розмірі 25 586,69 доларів США, що становить 204 514,41 грн. та складається з: заборгованості за кредитом у сумі 10 661,90 доларів США, заборгованості за відсотками у сумі 8 271,54 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 5 405,04 доларів США, фіксованої суми штрафу - 31,29 доларів США, та суми штрафу процентної складової - 1 216,92 доларів США - звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки DNP0GA00000035 від 29 червня 2005 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, із встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2014 року в частині виселення ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_2. - скасовано та у цій скасованій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

На підставі вказаних рішень суду банк реалізував своє право на відчуження вказаного майна, право власності на вказану квартиру перейшло до ТОВ «Ключове рішення».

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя.

Однак позивач не скористався своїм правом та письмово не повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про свій намір купити предмет іпотеки.

14 квітня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Ключове рішення» укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передав у власність ТОВ «Ключове рішення», а останнє прийняло у власність та сплатило за нерухоме майно, трикімнатну квартиру під АДРЕСА_5 а покупець ТОВ «Ключове рішення» прийняло у власність це майно. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 14 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 1174, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 14 квітня 2014 року, а тому доводи позивача про порушення вимог Закону під час укладання зазначеного договору купівлі - продажу не відповідають дійсності.

Крім того відповідно до Акту державного виконавця про примусове виконання рішення від 28 жовтня 2016 року позивач добровільно звільнив квартиру, а також забрав свої особисті речі.

Відповідно до наданих до суду доказів позивачем, а також відповідно до наданих документів про реєстрацію позивача як СПД - ОСОБА_1 мешкав і мешкає за адресою: АДРЕСА_6 Таким чином, твердження позивача про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 єдина, є невірним та необгрунтованим.

Також не може бути взято до уваги посилання позивач що спірний договір є недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Однак, дане припущення є помилковим з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва

нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, шо у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно:

Однак підж час судоівго розгляду було встановлено та підтверджено належними та допустими доказами, що у позивачає інше нерухоме майно. З 2002 року позивач у встановленому законом порядку зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 Отже, на звернення стягнення на предмет іпотеки були законні підстави, а наявність у ОСОБА_1, іншого майна для проживання та наявність набравшого законної сили рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки створило умови для реалізації спірної квартири, які не порушують норми чинного законодавства.

Під час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Ключове рішення» сторонами було дотримано усіх, передбачених ст. 203 ЦК України, вимог. Посилання позивача на порушення його прав відповідачами при укладенні договору є безпідставними та необгрунтованими.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. З та 627 ЦКУ.

Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Таким чином, спірний договір не може бути визнаний як недійсний, оскільки укладений відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності вказаного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України, а саме: 1. зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При вчиненні правочину сторонами було дотримано усіх передбачених ст. 203 ЦК України вимог. Посилання позивача на порушення його прав відповідачами при укладенні договору є безпідставними.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.

Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договорів кредиту і іпотеки підтвердили, що повністю розуміють всі умови договорів, свої права та обов'язки за договором і погоджуються з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Дії ж позивача з такого фактично оскарження договору іпотеки і купівлі-продажу, за яким він тривалий час не виконував зобов'язання, не свідчать про те, що договір взагалі не тільки укладався, а і про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе в передбаченому законом порядку обов'язків. Щодо надання позивачу необхідної інформації, то відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити, що відповідач надавав позивачу повну відповідь на звернення позивача. До підписання договору іпотеки та складання вказаної угоди, позивач детально ознайомився з текстом даного договору та додатків до нього, він був ознайомлений та згодний і з умовами кредитування та іпотеки, які були йому надані у письмовій формі. Згідно цих документів підтверджено факт надання позивачу повної інформації про умови кредитування у ПАТ «КБ «ПриватБанк» і договору іпотеки, а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредиту з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі обов'язками позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку може бути наданий кредит; орієнтирна сукупна вартість кредиту та вартість послуги за оформлення договору (перелік розрахунків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, насамперед таких, як адміністративні розрахунки, розрахунки на страхування, юридичне оформлення та т.п.); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту, в тому числі кількість платежів, їх частоту та об'єми; можливість дострокового погашення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка являється необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим оплати відсотків та про державних субсидіях, на які позичальник має право, та дані про те, від кого позичальник може отримати більш детальну інформацію; переваги та недоліки схем кредитування, які надаються.

В порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог щодо недійсності правочину

Договори про надання кредиту та іпотеки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, однак позивач та його представник підстави позову не уточнював і не змінював. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правомірну, який сторони насправді вчинили.

Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад договір купівлі-продажу квартири приховує договір застави в забезпечення повернення позики). При цьому позивач повинен довести, що правочин укладений з такою метою і довести, який правочин приховує укладений правочин. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що спірний договір є недійсним чи удаваним, та не довів який саме правочин приховав банк, та з яких підстав, в чому полягає порушення законодавства і його особистих прав до чи після підписання договору. Відповідач вказує про те, що відповідні дані позивачеві були надані в письмовому вигляді разом з іншими документами передбаченими Законом України «Про захист прав споживачів», «Про іпотеку» та інш.,.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню а ні частково, а ні повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» і ТОВ « Ключове рішення» про визнання договір купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відповідний запис у реєстрі про державну реєстрацію права власності на квартиру та стягнути витрати - відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 60, 22, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1057-1 ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію і стягнення витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -