Ухвала суду № 69228813, 28.09.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого судді Вус С.М., суддів: Канигіної Г.В., Школярова В.Ф.,розглянувши у судовому засіданні заяву захисника Гірка П.А. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

в с т а н о в и л а:

Київський районний суд м. Харкова вироком від 9 лютого

2015 року засудив:

ОСОБА_5 за: частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна; частиною першою статті 364 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк один рік із штрафом у розмірі 4250 грн; частиною першою статті 365 КК до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк два роки.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна та зі штрафом у розмірі 4250 грн.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладено на нього обов'язки, передбачені статтею 76 КК, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки та зі штрафом у розмірі 4250 грн.

ОСОБА_6 за: частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна; за частиною другою статті 353 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки; за частиною другою статті 146 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю три роки та покладено на нього обов'язки, передбачені статтею 76 КК, із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.

На підставі статті 77 КК ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнено від додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Апеляційний суд Харківської області 29 вересня 2015 року скасував зазначений вирок місцевого суду в частині призначення покарання і постановив свій вирок, яким призначив покарання:

ОСОБА_5 за: частиною третьою статті 368 КК - у виді позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна; частиною першою статті 364 КК - у виді обмеження волі на строк один рік із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк один рік зі штрафом у розмірі 4250 грн; частиною першою статті 365 КК - у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк два роки.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна та зі штрафом у розмірі 4250 грн.

ОСОБА_6 за: частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК - у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна; частиною другою статті 353 КК - у виді позбавлення волі на строк три роки; частиною другою статті 146 КК - у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки з конфіскацією майна.

У решті вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 26 січня 2016 року судові рішення щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших змінив: виключив з мотивувальної частини кваліфікацію дій ОСОБА_5 і ОСОБА_7 за частиною третьою статті 368 КК та ОСОБА_6 і ОСОБА_8 за частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК за кваліфікуючою ознакою «поєднане з вимаганням»; виключив з резолютивної частини вироку апеляційного суду рішення про призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах на строк три роки.

У решті вироки місцевого та апеляційного судів залишено без зміни.

Захисник Гірко П.А. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_8, її скасування та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Як на підстави для перегляду Верховним Судом України зазначеного судового рішення посилається на пункти 2 і 3 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тобто на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України. При цьому до заяви долучив документи на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів у Верховному Суді України лише щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи заяви та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Зазначеним пунктом частину першу статті 445 КПК було доповнено Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ), який набрав чинності з 28 березня 2015 року.

Частина перша статті 5 КПК 2012 року, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі, встановлює, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.

У положенні пункту 2 розділу X «Прикінцеві положення» КПК 2012 року вказано, що з дня набрання чинності цим Кодексом втрачає чинність КПК 1960 року. Питання про застосування норм КПК 1960 року вирішено в пункті 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК 2012 року, згідно з яким заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності КПК 2012 року, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються й розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності КПК 2012 року.

Отже, правовідносини, які виникають, розвиваються і припиняються у зв'язку з реалізацією права осіб на подання заяв про перегляд Верховним Судом України рішень суду касаційної інстанції, ухвалених за процедурою КПК 1960 року, мають визначатися за КПК 1960 року. Пункт 2 частини першої статті 445 КПК 2012 року (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року) до таких правовідносин застосовуватися не може.

Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду України у справах № 5-55кс15 та 5-124кс15.

Норма кримінального процесуального закону, яка, на думку захисника Гірка П.А., зазнала неоднакового застосування судом касаційної інстанції, у його заяві, як убачається з її змісту, не конкретизована. Водночас ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про перегляд якої порушується питання у заяві, ухвалена за процедурою, передбаченою нормами КПК 1960 року, а тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом України на підставі неоднакового правозастосування, яке передбачено пунктом 2 частини першої статті 445 КПК 2012 року.

Що ж стосується постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 28 березня 2017 року, наданої заявником на підтвердження невідповідності оспорюваної ухвали касаційного суду викладеним у ній висновкам щодо застосування норм права, то, як убачається зі змісту зазначеної постанови, вона взагалі не стосується питань кримінальної юрисдикції.

Так, виходячи з аналізу положень статей 445 і 458 КПК, постановою Верховного Суду України у розумінні пункту 3 частини першої статті 445 КПК є судове рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду конкретної кримінальної справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 КПК (неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах чи передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень), яке містить висновок щодо застосування певної норми права, обов'язковий для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності цю норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції.

Натомість на обґрунтування вищевказаної підстави для перегляду ухвали касаційного суду щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 захисник Гірко П.А. у своїй заяві посилається на постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 28 березня 2017 року, ухвалену за результатами розгляду адміністративної справи з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не містить висновку щодо застосування тієї чи іншої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність або кримінальним процесуальним законом, а тому не може слугувати підтвердженням підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 445 КПК.

За таких обставин заява захисника Гірка П.А. не може бути визнана обґрунтованою та такою, що дає підстави для відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 445 та 451 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за заявою захисника Гірка П.А. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С.М. Вус Г.В. Канигіна В.Ф. Школяров