Ухвала суду № 69227403, 27.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року м. Київ К/800/28904/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 у справі №826/18849/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013 відмовлено в замовленні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013 скасовано та задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 03.09.2013 №0000383920 в сумі 50397,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.06.2014 прийняв її до свого провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, статей 7, 9, 11, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провело камеральну перевірку звітності з податку на прибуток Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо Модерна», за результатами якої склало акт від 13.08.2013 №953/39-20/33104763.

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України з урахуванням пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що полягало у сплаті авансового внеску з податку на прибуток підприємств з порушенням строку.

Податковий орган встановив, що 09.11.2012 засобами електронного зв'язку E-Mail позивач подав декларацію з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2012 року, в рядку 14 якої задекларував податок в сумі 4535882,00 грн.

Граничним строком сплати авансового внеску з податку на прибуток за 9 місяців 2012 року є 20 лютого 2013 року, а позивач сплатив авансовий внесок 21.02.2013 згідно з платіжним дорученням від 20.02.2013 №973, прийнятим банком 21.02.2013.

Таким чином, позивач порушив строк сплати на 1 день.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 №0000383920 про визначення на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України грошового зобов'язання зі штрафних (фінансових) санкцій в сумі 50397,40 грн., що становить 10 % погашеної суми, за не сплату узгодженої суми авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строку, визначеного цим кодексом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення (а.с. 30) встановив, що позивач сплатив узгоджену суму авансового внеску - 503986,89 грн. 21.02.2013 - в день, коли банк провів платіж, прострочивши сплату на 1 день.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з витребуваним цим судом оригіналом платіжного доручення від 20.02.2013 №973 останнє прийнято банком 20.02.2013, про що свідчить відтиск штампу банку, тобто платіж позивачем ініційовано 20.02.2013, однак проведено банком 21.02.2013. Таким чином, позивач виконав обов'язок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток у визначений Податковим кодексом України строк.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пункту 49.19 статті 49 Податкового кодексу України якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду. Для цілей цього Кодексу під терміном «базовий звітний (податковий) період» слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом цього Кодексу.

Підпунктом 3 пункту 91 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 № 5083-VI, який набрав чинності з 12.08.2012, пункт 2 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: «Платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця».

Наказом Державної податкової служби України від 21.12.2012 №1171 «Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році» передбачено, що згідно з пунктом 2 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу (з доповненнями, внесеними Законом N 5083) платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку в розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Таким чином, граничним строком сплати авансового внеску з податку на прибуток підприємств є 20.02.2013.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Згідно з пунктами 38.1, 38.2 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу України встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Пунктом 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» встановлено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Враховуючи наведене, з наданням платком податку до установи банку платіжного доручення на перерахування податку до бюджету, згідно з яким платник ініціює сплату, а банк приймає доручення, обов'язок такого платника про сплату такого податку припиняється. Тому, днем сплати податку до бюджету вважається день, коли банк прийняв платіжне доручення на виконання.

Суд апеляційної інстанції на підставі безпосередньо дослідженого в судовому засіданні оригіналу платіжного доручення від 20.02.2013 №973 та довідки керуючого відділенням «Відрадне» АТ «ОТП Банк» встановив, що позивач надав до банку платіжне доручення для здійснення авансового платежу з податку на прибуток 20.02.2013, тобто ініціював платіж у строк, встановлений законом, однак банк прийняв на виконання його тільки 21.02.2013.

Зважаючи на те, що податок, що був сплачений платником у визначений строк, вважається сплаченим своєчасно,суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність застосування до позивача відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої статтею 126 Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначеної правової позиції і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер