Ухвала суду № 69224444, 22.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

22 вересня 2017 року К/800/17540/17

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України Бившева Л.І., розглянувши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби; далі СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2016

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016

у справі № 820/3974/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод"

до 1. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі - СДПІ),

2. Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Харківської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

СДПІ 23.05.2017 (згідно зі штампом на поштовому конверті) звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 у справі № 820/3974/16.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.05.2017 касаційну скаргу СДПІ залишив без руху як таку, що подана без дотримання вимог ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 5 ст. 213, а саме: касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, а заявлене клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судових рішень є необґрунтованим; судовий збір сплачено у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про судовий збрі" за подання касаційної скарги. Цією ж ухвалою зазначено, що звертаючись 23.05.2017 до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою та заявляючи клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги, ДФС посилається на те, що первісно подана до Вищого адміністративного суду України касаційна скарга була повернута ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.04.2017 № К/800/889/17 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 108 цього Кодексу через невиконання вимог суду касаційної інстанції про залишення касаційної скарги без руху у зв'язку з несплатою судового збору (ухвала від 11.01.2017). У клопотанні про поновлення строку на подання касаційної скарги СДПІ посилається на те, що відсутність коштів на сплату судового збору об'єктивно виключило можливість сплатити судовий збір під час подання первісної касаційної скарги, а право на повторне звернення із касаційною скаргою було використано лише після того, як на рахунки СДПІ надійшли кошти в достатній кількості для сплати судового збору, не надаючи докази на підтвердження цих доводів (кошторис на 2017 рік; план асигнування видатків на 2017 рік; довідки територіального органу ДКС України щодо фактичного стану фінансування видатків на сплату судового збору; виписки з казначейського рахунку СДПІ по коду економічної класифікації 2800 тощо), які були об'єктивною перешкодою для звернення із касаційною скаргою впродовж строку, передбаченого ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

У межах встановленого строку, наданого для виправлення недоліків при поданні касаційної скарги, відповідач судовий збір не доплатив, заявивши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, обґрунтоване відсутністю фінансування, що унеможливило сплату судового збору у строк встановлений ухвалю Вищого адміністративного суду України від 03.04.2017 № К/800/889/17, та надаючи на підтвердження вказаних доводів лише копію витягу з тимчасового розпису асигнувань державного бюджету на 2017 рік, яким передбачено видатки у сумі 44884280,00 грн.

Водночас, суд звертає увагу на те, що податкові інспекції є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У п. 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

Отже, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених ст. 212 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Оскільки доводи, викладені у клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, з врахуванням вище викладених обставин, не є належно обґрунтованими, а інші доводи щодо причин пропуску строку на касаційне оскарження ухвалених у справі № 820/3974/16 судових рішень та докази на їх підтвердження відповідачем-1 на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2017 не наводить, є встановлені наведеною процесуальної нормою підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДФС.

Керуючись частинами 4, 6 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 у справі № 820/3974/16.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а касаційну скаргу залишити у суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.І. Бившева