Ухвала суду № 69224366, 26.09.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1882/17

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

26 вересня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Об'єднання "Прогрес" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року - без змін.

Представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до плану-графіку проведення документальних планових виїзних суб'єктів господарювання, згідно наказу №787 від 06.12.2016 та на підставі направлень від 16.12.2016 №1162, №1163, №1164 та від 16.01.2017 №28, в період з 19.12.2016 по 31.01.2017 посадовими особами ГУ ДФС у Хмельницькій області, було проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ "Об'єднання "Прогрес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт №0108/22-01-14-01/03587448 від 07.02.2017 та зроблено висновки про порушення позивачем вимог:

- п.44.1, п.44.2, п.44.6 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 76197,00 грн.

- 192.1 ст.192, п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся, у загальному розмірі 75368,00 грн.;

На підставі вказаного акту перевірки 22.02.2017 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000881404, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 76197,00 грн. за основним платежем та 13455,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000891404, яким збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на суму 75368,00 грн. за основним платежем та 37684,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з акту перевірки та матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу грошового зобовязання слугували висновки перевіряючих про те, що перевіркою не встановлено джерело та походження, виробників товарів, поставлених ТОВ "Ростекс Плюс" та не підтверджено легальність руху продукції в "ланцюгу" постачання від виробників/імпортерів до кінцевого споживача - позивача. Відтак, на думку контролюючого органу вказана господарська операція не має реального характеру і спрямована на фіктивне введення в обіг поставленого товару.

Не погоджуючись із висновками Акту перевірки, ПАТ "Об'єднання "Прогрес" звернулося зі скаргою до ДФС України. За результатами розгляду скарги, було скасоване податкове повідомлення-рішення №0000881404 від 22.02.2017 в частині донарахування податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та застосування штрафної санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення, а також податкове повідомлення-рішення №0000891404 від 22.02.2017 були залишені без змін.

Як наслідок Головне управління ДФС у Хмельницькій області прийняло податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 24.05.2017 №0003652200, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 15807,00 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковим повідомленням-рішенням форми "Р" від 22.02.2017 №0000891404 в частині збільшення ПДВ за основним платежем в розмірі 46576,96 грн. та штрафних санкцій в розмірі 23288,48 грн., а також податковим повідомленням-рішенням форми "Р" від 24.05.2017 №0003652200, ПАТ "Об'єднання "Прогрес" звернулося до суду з даним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 ст.201 ПК України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на час придбання позивачем товару TOB "Ростекс Плюс" було належним чином зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебувало на податковому обліку в органі Держаної фіскальної служби України, було зареєстроване платником податку на додану вартість, та видало позивачеві податкову накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, TOB «Ростекс Плюс» мало достатній об'єм правоздатності як для укладення ОСОБА_6 поставки, так і для нарахування податку на додану вартість при здійсненні господарської операції із поставки товару Позивачу.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на відсутність у позивача ОСОБА_6 поставки від 17.02.2015 №17/02, та вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах т тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

З урахування наведеного суд зазначає, що договір поставки з TOB "Ростекс Плюс" було укладено у письмовій формі у спрощений спосіб, тобто шляхом оформлення видаткових накладних. Позивач оплатив отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями та відомостями по рахунку позивача. Отже, наведене в Акті твердження відсутність документального підтвердження господарської операції з поставки товару TOB "Ростекс Плюс" за умови відсутності документу - договору поставки від 17.02.2015 №17/02 є безпідставним.

Разом з тим посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних документів, які підтверджують факт транспортування товару від постачальника не може бути підставою для висновку про відсутність реального характеру здійсненної господарської операції із поставки товару з таких підстав.

Так, в Акті не зазначено та перевіркою не встановлено, що за умовами ОСОБА_6 поставки, який фактично укладено між позивачем та TOB "Ростекс Плюс", поставка повинна була здійснюватись за рахунок позивача. Навпаки, придбаний позивачем товар було поставлено TOB "Ростекс Плюс", тобто, договір перевезення товару позивачем із перевізником не укладався, а тому позивач не отримував та не міг отримувати документи щодо перевезення товару TOB "Ростекс Плюс".

Щодо твердження контролюючого органу стосовно того, що через відсутність документів, які підтверджують якість та походження товару, господарська операція не має реального характеру і спрямована на фіктивне введення в обіг поставленого товару, суд зауважує, що Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.07.2016 у справі №826/17629/15, аналізуючи подібні правовідносини, дійшов висновку про те, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну та сертифікат як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції з поставки товару, а сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів, за наявності доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та використання таких операцій v власній господарській діяльності, не свідчить про допущення порушення вимог податкового законодавства.

Окрім того контролюючим органом в Акті перевірки зазначено, що перевіркою не встановлено джерел походження та виробників товару, не підтверджено легальність руху цього активу в "ланцюгу" постачання від імпортера до кінцевого споживача - позивача, а також, про відсутні у позивача будь-яких документів, що опосередковують придбання товару TOB "Ростекс Плюс".

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.36.1, п.36.5 ст.36, п.38.1 ст.38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обовязком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обовязку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування субєктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а повязане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника - TOB "Ростекс Плюс" для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд робить висновок, що в матеріалах справи в повному обємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкові накладні від 24.02.2015 №21 на суму ПДВ 21394,09 грн. та від 25.02.2015 №22 на суму ПДВ 83984,95 грн., які зареєстровані у центральному рівні ДПС України 11.03.2015 та видаткові накладні від 27.02.2015 №РН-0000038 на суму ПДВ 21394,09 грн. та від 04.03.2015 №РН-0000039 на суму ПДВ 83984,95 грн. повністю підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії - заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Також, як вбачається з акту перевірки, висновок про заниження зобов'язань з податку на додану вартість, ґрунтується на тому, що позивачем було завищено податковий кредит за рахунок неправомірного віднесення до його складу сум ПДВ по податкових накладних, складених із порушенням вимог ст.201 Податкового кодексу, - не відображення такого обов'язкового реквізиту податкової накладної, як код УКТ ЗЕД.

Із вищевказаним твердженнями суд не погоджується, оскільки формування податкового кредиту у зазначених вище періодах здійснювалося відповідно до податкових накладних, складених переліченими контрагентами позивача у відповідності до вимог норм Податкового кодексу України, чинних на момент складення таких податкових накладених.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємство ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мало, що зумовлює хибність висновків контролюючого органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що під час розгляду справи було спростовано висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, тому відсутні і підстави для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 вересня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8