Постанова № 69223013, 28.09.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3907/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

суддів Єфіменко К.С., Танцюри К.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суддівської винагороди

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за результатом розгляду якого, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просить суд:

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 року суддівської винагороди судді Татарбунарського районного суду Одеської області Шевиріну Андрію Олексійовичу із застосуванням розрахункової величини у розмірі 1600,00 грн., а не в розмірі мінімальної заробітної плати, який встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) з Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ - 26255795) недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 25 липня 2017 року у загальному розмірі 154082,27 грн. за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що Указом Президента України від 18.10.2013 року №570/2013, ОСОБА_1 призначено суддею Татарбунарського районного суду Одеської області строком на п'ять років. Наказом голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 11.11.2013 року №80-СК позивача зараховано до штату цього суду.

Зборами суддів Татарбунарського районного суду Одеської області від 13.03.2017 року ОСОБА_1 було обрано головою цього суду.

13.07.2017 року Вищою радою правосуддя позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням та 25.07.2017 року в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області видано наказ про відрахування ОСОБА_1 зі штату суду.

Відповідно до розрахункових листів за січень-липень 2017 року нарахування суддівської винагороди разом з доплатами за вислугу років, зайняття адміністративної посади, тощо здійснювалося відповідачем територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Одеській області - з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000,00 грн.

На думку позивача, обрахування суддівської винагороди у вказаному розмірі є неправомірним та таким, що не відповідає закону, оскільки нарахування винагороди повинно було здійснюватися, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн. (10 мінімальних заробітних плат), а не з розрахункової величини 16000,00 грн.

Позивач до судового засідання не з'явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, 07.08.2017 року надав заяву, відповідно до якої, у тому числі, просив суд розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідачів під час судового розгляду справи заперечував проти задоволення позовних вимог позивача з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, згідно з якими представник відповідачів вважає, що позовні вимоги є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453, а саме: посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Регіональні коефіцієнти до посадового окладу не застосовуються. Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Враховуючи викладене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснило нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 гривень, на підставі положень чинного законодавства України та відповідних роз'яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі ч.4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

18.10.2013 року Указом Президента України № 570/2013 ОСОБА_1 призначений суддею Татарбунарського районного суду Одеської області стоком на п'ять років.

Відповідно до наказу голови Татарбунарського районного суду Одеської області № 80-СК від 11.11.2013 року, ОСОБА_1, зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області з 07.11.2013 року.

Відповідно до наказу в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області № 20-СК від 14.03.2017 року позивача призначено на адміністративну посаду голови Татарбунарського районного суду Одеської області строком на 3 роки, з 14 березня 2017 року по 13 березня 2020 року включно.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 13.07.2017 року № 2040/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Татарбунарського районного суду Одеської області за власним бажанням.

Судом встановлено, що згідно з довідкою ТУ ДСА в Одеській області № 5-1650/17 від 01.08.2017 року, позивач працював в Татарбунарському районному суді Одеської області на посаді голови суду та за січень 2017 року-липень 2017 року йому нараховано дохід у розмірі 154 082,27 грн., а саме: за січень 2017 року - 18400, 00 грн., лютий 2017 року - 8280, 00 грн., березень 2017 року - 27625,12 грн., квітень 2017 року - 23920,00 грн., травень 2017 року - 17000,00 грн., червень 2017 року - 36000,00 грн., липень 2017 року - 22,857, 15 грн.

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, визначеного ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати відповідно до ч.3 ст.133 Закону №2453, та який повинен становити 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Суд наголошує, що ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року та ч.1 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року визначено регулювання суддівської винагороди Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.

З огляду на викладене, посилання відповідача на застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, є безпідставним.

Суд також зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII не внесено змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII чи до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.

Суд зазначає, що не приймає до уваги посилання відповідача на лист Мінсоцполітики від 05.05.2017 року №9567/0/2-17/28 «Про розгляд звернення Державної судової адміністрації України» з питань виплати суддівської винагороди, оскільки у зазначеному листі містяться посилання на нормативно-правові акти та не наведено жодних роз'яснень. Крім того, суд зазначає, що зазначений лист, так само як і лист ДСА України від 20.03.2017 року № 11-2306/17, не є законодавчими актами.

Викладена позиція узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

У рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 року №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Суд зазначає, що не застосування п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року суперечить позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України» (Заява №10972/05), яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року. Згідно п.20 вказаного рішення Європейського суду з прав людини, заявник стверджував, що остаточна відмова державних органів надати йому грошове забезпечення, на яке він мав право за законодавством, становила втручання в його майнові права. Відповідно до п.23 зазначеного рішення, суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 128, 158-163,167, 186, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суддівської винагороди.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2017 року суддівської винагороди судді Татарбунарського районного суду Одеської області Шевиріну Андрію Олексійовичу із застосуванням розрахункової величини у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) з Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ - 26255795) недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 25 липня 2017 року у загальному розмірі 154 082 (сто п'ятдесят чотири тисячі вісімдесят дві) грн. (двадцять сім) копійок за вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Головуючий суддя Н.В.Бжассо

Суддя К.С. Єфіменко

Суддя К.О. Танцюра