Постанова № 69222471, 16.05.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 р. Справа № 804/1465/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріГончаровій В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження», якою накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1;

- зняти арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі постанови «Про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження» державним виконавцем протиправно накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, при цьому державним виконавцем не взято до уваги, що боржнику не належить вказана квартира, у зв'язку з чим порушені права та законні інтереси позивача на приватизацію вказаного житла.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що в рамках виконавчого провадження ВП №48002480, відкритого на підставі виконавчого листа № 1-30/2005, виданого 27.02.2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суми моральної та матеріальної шкоди у розмірі 154 682,15 грн., арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 держаним виконавцем не накладався. Більш того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відсутні записи про обтяження об'єкта нерухомого майна, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим суд, керуючись частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив проводити розгляд справи без участі відповідача.

Згідно статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконанні в Соборному відділі державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває виконавче провадження ВП №48002480 з примусового виконання виконавчого листа № 1-30/2005, виданого 27.02.2005 року Апеляційним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суми моральної та матеріальної шкоди у розмірі 154 682,15 грн.

Постановою від 08.07.2015 року державним виконавцем Патою Наталією Олександрівною відкрито виконавче провадження №48002480 та надано боржнику строк для самостійного виконання виконавчого документа до 15.07.2015 року, копії якої направлені сторонам виконавчого провадження засобами поштового зв'язку.

Однак, в наданий державним виконавцем строк рішення боржником добровільно виконано не було, у зв'язку з чим 16 липня 2015 року державним виконавцем накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_4.

Поряд із цим, держаним виконавцем здійсненого заходи щодо перевірки майнового стану боржника, але відповідно до відповідей з МРЕВ у боржника відсутнє рухоме майно, а з відповідей Державної податкової інспекції та управління Пенсійного фонду України вбачається, що ОСОБА_4 не працює, розрахункових рахунків у банківських установах не має, пенсійні виплати не отримує.

10 грудня 2015 року державним виконавцем було повторно винесено постанову про арешт мана боржника та заборону здійснювати його відчуження, у зв'язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено записи про арешт майна боржника без зазначення опису предмета обтяження.

Поряд із цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформаційної довідки від 16.12.2015 року №126228472 об'єктом обтяження є будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, власником якого є ОСОБА_4, без зазначення реєстраційного номера платника податків. Запис про заборону відчуження внесений 11.05.2007 року державним реєстратором Канівської державної нотаріальної контори.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до приписів статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України до суду можуть звернутися учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV(тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 6 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 5 частини 3 статті 11 Закону України від 21.04.1999 року №606-XIV).

Частиною 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Також згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 17.02.2017 року №80664238 щодо об'єкту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 відсутні відомості щодо будь-яких обтяжень вказаного нерухомого майна.

Таким чином, в ході судового розгляду судом встановлено, що постанова про арешт вищезазначеного нерухомого майна державним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП №48002480 не виносилась та записи про заборону відчуження до Держаних реєстрів не вносились.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частини першої та другої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд приходить до висновку, що зважаючи на відсутність будь-яких обтяжень, в тому числі й арешту, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, права ОСОБА_3 на приватизацію вказаного житла Соборним відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не порушені, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Степаненко