Рішення № 69214311, 25.09.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/981/16-ц Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді : Коломієць О.С.

суддів: Шевчук А.М., Талько О.Б.

при секретарі

судового засідання: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року,

встановила:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 25494,44 грн..

Зазначало, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.12.2010 року, ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 13000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не сплатив своєчасно кошти на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. Станом на 03.03.2016 року утворилась заборгованість по кредитному договору в розмірі 25 494,44 грн. В свою чергу відповідач ухиляється від виконання зобов'язань за кредитним договором та не погашає заборгованість.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про задоволення вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що востаннє відповідач отримав кредитні кошти 04.12.2014 року, скориставшись послугою «Оплата частинами» для придбання товарів у м. Києві. Товари на суму 14743,00 грн. відповідач отримав з розстрочкою оплати на 18 місяців. При цьому, ідентифікація особи позичальника здійснювалась шляхом розрахунку пластиковою карткою та введення пін-коду. Розрахунок за проданий товар здійснювався не з рахунку користувача платіжної картки, а за рахунок кредитних коштів банку. Апелянт зазначає, що держатель платіжної картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією. В свою чергу, про втрату платіжної карти відповідач не повідомляв банк, а всі видаткові операції за нею здійснені з використанням ПІН-коду, який відповідач зобов'язаний зберігати у таємниці. У випадку втрати карти та розголошення ПІН-коду клієнт несе відповідальність за використання коштів іншими особами за допомогою карти. Апелянт також стверджує, що наявність порушеної кримінальної справи не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за договором, який є дійсним та підлягає виконанню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.12.2010 року відповідач отримав кредит у розмірі 13000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач був ознайомлений з Анкетою-Заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача.

Станом на 03.03.2016 року утворилась заборгованість по вказаному кредитному договору в розмірі 25494,44 грн., яка складається з 14433,81 грн. заборгованості за кредитом;8509,78 грн.заборгованості по процентам за користування кредитом; 860,64 грн.заборгованості за пенею; 500 грн.штрафу (фіксованої частини); 1190,21 грн.штрафу (процентної складової).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення операції «Оплата частинами» для придбання товарів особисто відповідачем.

Проте такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 633 ЦК України, договори, які укладаються ОСОБА_4 з фізичними особами є публічними. Також частинами 2 та 3 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.

Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 23 Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що Договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов'язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору - договору про відкриття кредитної лінії.

Згідно з пп. 15.2 та пп. 15.3 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач після отримання картки та ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи.

Згідно Умов і Правил надання банківських послуг передбачена така послуга як «Оплата частинами. Без переплат» - це послуга по організації обслуговування і проведенню розрахунків по операціям, здійсненим з використанням платіжних карт, на які поширюється послуга «Оплата частинами. Без переплат», згідно яких держатель карти доручає ОСОБА_4 здійснювати регулярні платежі в адрес Торговця в розмірі і кількості указаних в квитанції, надрукованої на POS терміналі при автоматизації послуги «Оплата частинами».

Положеннями пунктів 2.1.1.14.1, 2.1.1.14.2 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що ОСОБА_5 кредитної карти має право користуватися сервісом «Оплата частинами» в торговельно-сервісних центрах підприємства з яким ОСОБА_2 уклав договір розширеного еквайрінга. Підписання чеку, роздрукованого у РОS-терміналі на підключення до сервісу «Оплата частинами» є акцептом умов використання сервісу «Оплата частинами».

Згідно п. 2.1.1.14.3.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг рахунок, електронним платіжним засобом якого є картка 22222250********, відкривається індивідуально для кожного утримувача картки в момент авторизації операції по сервісу «Оплата частинами» в терміналі ОСОБА_4. Трансакція через сервіс «Оплата частинами» в терміналі банку, яка здійснена утримувачем карти і підтверджена введенням Пін-коду, прирівнюється ОСОБА_4 до заяви про відкриття карткового рахунку для оплати операції по сервісу «Оплата частинами».

З матеріалів справи вбачається, що 04.12.2014 року ОСОБА_3 скористався сервісом «Оплата частинами», що здійснюються з використанням електронного платіжного засобу при використанні покупцями сервісу «Оплата частинами», де придбав товари на загальну суму 14743 грн. Оскільки сервіс «Оплата частинами» не є окремим кредитним договором, а є тільки додатковою послугою для власників кредитних карт, підписання окремого кредитного договору не вимагається.

При цьому ідентифікація особи Позичальника та її згоди на отримання споживчого кредиту здійснювалася у передбачений Умовами та правилами спосіб - шляхом фізичної присутності пластикової картки - спеціального платіжного засобу, та коректним введення Пін-коду. Розрахунок за проданий товар здійснювався не з рахунку користувача платіжної картки, а за дорученням за рахунок кредитних коштів банку. У звязку з чим, висновок суду, що єдиним доказом використання сервісу «Оплата частинами» може бути лише чек, підписаний держателем кредитної картки є необґрунтованим.

Нормативне регулювання в Україні правовідносин із використанням спеціальних платіжних засобів - платіжних карт, регулюється, зокрема, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про електронний цифровий підпис», постановою НБУ № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 року, іншими законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

У пп. 4,8 розділу 7 постанови НБУ № 705 зазначено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. Виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат тощо. Таким чином, надані банком суду документи, в тому числі виписки по рахункам є належними та допустимими доказами про видачу та сплату відповідачем коштів за кредитним договором.

Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні», держатель спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Частиною 16 ст. 14 вказаного закону встановлено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу або його реквізитів.

ОСОБА_5 несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення власника ОСОБА_5 в ОСОБА_2 та блокування ОСОБА_5 і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою.

У пунктах 6.1, 6.2, 6.3, 6.7 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого Постановою НБУ №705 від 05.11.2014 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» визначено загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками, зокрема регламентовано обов'язок користувачів платіжних карток щодо контролю руху коштів за своїм рахунком та повідомлення банку про операції, які не виконувалися користувачем та порядок визнання чи відхилення операцій, виконаних за допомогою картки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, особистої інформації, номеру фінансового телефону, ПІНу (персонального ідентифікаційного номера). Тому в даному випадку відповідальність за операції, що супроводжувалися правильним введенням ПІНа або нанесеними на карті даними несе відповідач.

Крім того, матеріалами справи не підтверджено факт негайного повідомлення відповідачем ОСОБА_4 про втрату кредитної картки за допомогою якої була оформлена послуга «Оплата частинами», що також підтверджує здійснення операції «Оплата частинами» для придбання товарів на суму 14743 грн. 04.12.2014 року особисто відповідачем.

Відкриття кримінального провадження № 12014060090001456 по факту крадіжки 03.12.2014 року майна ОСОБА_3, в тому числі кредитної картки, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки у матеріалах справи відсутній вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, яким підтверджено факт вчинення злочину, не встановлено коло винних осіб та не доведено відсутність вини відповідача у знятті коштів з її карткового рахунку. Крім того, із заявою про вчинення вказаного злочину відповідач звернувся до правоохоронних органів лише 30.12.2014 року (а.с.48 т.1).

Таким чином, висновок суду про відмову у задоволенні вимог банку є невірним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правиламист.629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зіст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що підстав для стягнення одночасно з відповідача як пені так і штрафу за невиконання умов договору не має виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України).Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання(ч.3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції Україниніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником обовязків по погашенню кредиту.

У той самий час,кредитним договором передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності також за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 2003цс15).

У звязку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу в розмірі 500 грн. (фіксованої частини) та штрафу в розмірі 1190,21 грн.(процентної складової).

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором в розмірі 23 804 грн. 23 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14433 грн. 81 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 8509 грн. 78 коп., заборгованості за пенею в розмірі 860 грн. 64 коп.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума понесених судових витрат в розмірі 2701 грн. 19 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13 грудня 2010 року в розмірі 23 804 грн. 23 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14433 грн. 81 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 8509 грн. 78 коп., заборгованості за пенею в розмірі 860 грн. 64 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» судові витрати в розмірі 2701 грн. 19 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Судді