Рішення № 69209195, 20.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/7075/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Куштана Б.П., Мацунича М.В.

за участі секретаря Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 квітня 2017 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

встановила :

У червні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 06.03.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», далі Банк) та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №MKL6G40000003940 (кредитний договір), згідно умов якого позичальник отримав кредит на придбання квартири у розмірі 208312,50 грн. зі сплатою 15% річних на строк до 06.03.2028.

За рахунок кредиту ОСОБА_1 було придбано квартиру в АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу квартири від 06.03.2008, укладеного між нею та ОСОБА_6

До кредитного договору його сторонами 06.08.2008 було укладено додаткову угоду та викладено договір про іпотечний кредит у новій редакції, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит на придбання нерухомості у розмірі 44763,21 доларів США зі сплатою 14,04% річних на строк до 06.03.2028. Зокрема внесеними змінами договір про іпотечний кредит №MKL6G40000003940 від 06.03.2008 переведено з валюти гривні у валюту долари США.

Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за цим кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №MKL6G40000003940 від 06.03.2008, відповідно до якого останньою передано в іпотеку Банку житлову квартиру в АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2008.

Взяті на себе зобовязання позичальник належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 30.04.2014 в нього існує заборгованість у розмірі 146626,37 доларів США, що за курсом 11,40 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.04.2014 становить 1671540,66 грн., з них: 44651,40 доларів США заборгованість за кредитом; 32434,74 доларів США заборгованість за відсотками; 6846,22 доларів США заборгованість по комісії; 55690,92 доларів США пеня; 21,93 доларів США штраф (фіксована частина); 6981,16 доларів США штраф (процентна складова).

Посилаючись на дані обставини позивач просив: 1) у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №MKL6G40000003940 у розмірі146626,37 доларів США, що за курсом 11,40 відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.04.2014 становить 1671540,66 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру в АДРЕСА_1, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки з укладенням договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із наданням необхідних прав і повноважень для такого продажу; 2) виселити відповідачів та осіб, які зареєстровані та постійно проживають у такій квартирі. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 18.05.2015 до участі у справі в якості співвідповідачів було залучено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28.03.2016, яким позов було задоволено, за заявою відповідачів ухвалою суду від 21 листопада 2016 було скасовано.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26 квітня 2017 року та додатковим рішення цього суду від 29 червня 2017 року у задоволенні позову Банку відмовлено.

На це рішення подав апеляційну скаргу Банк. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити.

В порядку ч. 2 ст 305 ЦПК України судова колегія розглянула справу без участі відповідачів та їх представника, які в судове засідання не зявились повторно, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідачів подав заперечення на апеляційну скаргу та додаткові пояснення, в яких просив рішення суду залишити без змін та розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Банку, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову Банку, суд першої інстанції виходив з того, що Банк пропустив позовну давність, про яку заявлено відповідачем.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він дійшов його без повного та всебічного зясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.03.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є Банк) та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №MKL6G40000003940, згідно умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 208 312,50 грн. зі сплатою 15% річних на строк до 06.03.2028 (а.с.24-31).

За рахунок кредиту ОСОБА_1 було придбано двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу квартири від 06.03.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за ціною в сумі 277750,00 грн. (за курсом НБУ 5,05 станом на 06.03.2008 складало 55 000,00 доларів США) (а.с.44-45).

До кредитного договору його сторонами 06.08.2008 було укладено додаткову угоду та викладено договір про іпотечний кредит №MKL6G40000003940 від 06.03.2008 у новій редакції, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит на придбання нерухомості у розмірі 44763,21 доларів США зі сплатою 14,04% річних на строк до 06.03.2028. Зокрема, внесеними змінами переведено з валюти гривні у валюту долари США (передбачено надання 44763,21 доларів США еквіваленту 207701,30 грн.) (а.с. 32-36).

Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за цим кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №MKL6G40000003940 від 06.03.2008, відповідно до якого останньою передано в іпотеку банку житлову квартиру в АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2008 (а.с.38-43).

Оскільки взяті на себе зобовязання позичальник належним чином не виконувала, Банк станом на 30.04.2014 визначив заборгованість у розмірі 146626,37 доларів США, що за курсом 11,40 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 30.04.2014 становило 1 671 540,66 грн., з них: 44651,40 доларів США заборгованість за кредитом; 32 434,74 доларів США заборгованість за відсотками; 6846,22 доларів США заборгованість по комісії; 55 690,92 доларів США пеня; 21,93 доларів США штраф (фіксована частина); 6981,16 доларів США штраф (процентна складова).

При цьому у суді першої інстанції представником відповідача заявлено про застосування позовної давності (а.с. 61-62).

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених, зокрема, у постановах від 29 жовтня 2014року у справі № 6-169цс14, Від 19.11.2014 у справі № 6-160цс14, від 30.09.2015 у справі № 6-154 цс15 за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобовязань.

Оскільки умовами кредитного договору №MKL6G40000003940 встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами до 6 числа кожного місяця, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Згідно п. 5.5 Додаткової угоди до договору про іпотечний кредит №MKL6G40000003940 від 06.03.2008 сторони визначили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, пені, штрафами у пять років (а.с. 35).

Звертаючись до суду із позовом, банк визначив заборгованість позичальника станом на 30.04.2014.

Представником Банку до апеляційного суду подано розрахунок заборгованості ОСОБА_1. за період з 30.04.2009 по 30.04.2014, курс НБУ станом на 30.04.2014 11,4015810 грн. за 1 долар США:

44561,89 доларів США (508076 грн.) заборгованість за кредитом; 30991,13 доларів США (353347,88 грн.) заборгованість за відсотками; 6626,88 доларів США 96626,88 грн.) заборгованість по комісії; 55635,02 доларів США (634327,19 грн.) пеня; 21,93 доларів США (250 грн.) штраф (фіксована частина); 6890,75 доларів США (78565,40 грн.) штраф (процентна складова).

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На обґрунтування суми заборгованості позивач надав розрахунок заборгованості за пять років перед зверненням до суду.

У разі якщо стороною оспорюється визначена сума боргу, відповідач повинен довести, шляхом подання відповідних доказів, обставини відсутності (або іншого розміру) заборгованості за кредитним договором, зокрема, надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум.

Усупереч наведеному відповідачами у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена у розрахунку позивача; відповідачами не надано контррозрахунку; не надано будь-яких відомостей щодо погашень боргу, у більшому розмірі ніж зазначено позивачем.

Відтак, відповідачами не наведено доводів і не подано належних і допустимих доказів на спростовання розрахунку заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк».

В той же час, відповідно до Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на дату сплати, а штрафи складають 250 грн. та 5 % від суми позову (п. 5.1, п. 5.3), тому суму пені та штрафів слід визначити у гривні.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобовязання Іпотекодержатель справі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки , якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У випадку невиконання чи неналежного виконання Іпотекодавцем Зобовязання в цілому або в частині, Іпотечним договором №MKL6G40000003940 від 06.03.2008 передбачено право Банку задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим Договором та чинним законодавством, зокрема, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду (п.п. 3.2., 4.2 Іпотечного договору).

Зважаючи на наявність у боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, розмір якої відповідачем не спростований, судова колегія вважає, що позов Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульований статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В той же час, у ряді постанов Верховного Суду України (від 13.09.2015 (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16.09.2015 (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27.05.2015 (№ 6-332цс15), 10.06.2015 (№ 6-449цс15), 07.10.2015 (№ 6-1935цс15), 21.10.2015 (№ 6-1561цс15), 04.11.2015 (№ 6-340цс15), 03.02.2016 (№ 6-2026цс15), 08.06.2016 (№ 6-1239цс16) сформульовано правовий висновок, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зважаючи на те, що Іпотечним договором №MKL6G40000003940 від 06.03.2008 сторони оцінили предмет іпотеки у 277750,00 грн., судова колегія вважає, що ціна предмету іпотеки має бути не нижчою за вказану. В той же час, оскільки під час продажу майна проводиться його оцінка, тому початкова ціна предмету іпотеки повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Проте, згідно ч.1 Закону України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Встановлено по даній справі, що кредит отриманий ОСОБА_1 є споживчим та наданий в іноземній валюті; площа квартири, яка є предметом іпотеки менше 140 кв.м. (38,30 кв.м.). Вказана квартира є зареєстрованим місцем постійного проживання ОСОБА_1 іЗгідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є єдиним нерухомим майном, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 (а.с.55, 124-125).

Іпотекодавець/позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Таким чином на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом №1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону №1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій" не підлягає виконанню.

Відповідні правові позиції були неодноразово викладені Верховним Судом України у постановах, зокрема, від 25.03.2015 (№ 6-44цс15), від 15.04.2015 (№ 6-46цс15), від 27.05.2015 (№6-57цс15) від 29.09.2015 (№ 6-1196цс15), від 30.09.2015 (№№ 6-309 цс15, 6-1465 цс15, 6-1494 цс15, 6-1825 цс15), від 20.01.2016 (№ 6-482цс15) від 06.07.2016 (№ 6-969цс16).

Також Банком заявлено вимогу про виселення з іпотечного житла тих осіб, які там зареєстровані та/або проживають.

Відповідно до ст. 40 Закону України „Про іпотеку звернення стягненя на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.

У квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.126)

Також Верховним Судом України у ряді постанов (зокрема, від 18.03.2015 № 6-39цс15, від 22.06.2016 № 6-197цс16) було викладено правову позицію щодо виселення із жилого приміщення, переданого в іпотеку.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене і іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК України).

У справі, що розглядається іпотечне майно квартиру в АДРЕСА_1 було придбано за рахунок кредиту, а отже при зверненні стягнення на предмет іпотеки виселення громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 допускається без надання іншого жилого приміщення. В той же час, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16 вересня 2015 року по справі № 6-492цс15, судове рішення в цій частині не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем понесено і документально підтверджено судові витрати в загальній сумі 8306.76грн. (а.с. 9 11, 200).

При зверненні до суду Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 1671540,66 грн. Заборгованість в межах позовної давності складає 1650123,37 грн., що становить 98,7 % від предявленої вимоги. Тому з ОСОБА_1 на користь Банку у відшкодування судового збору слід стягнути 8198,77 грн.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, слід змінити (ст. 309 ч. 1 п.п.3,4 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 307, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 квітня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру в АДРЕСА_1, загальною площею 38,3 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 288 від 06 березня 2008 року, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від власного імені будь-якій особі-покупцеві із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна, але не менше 277750 грн., що було визначено іпотечним договором, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №MKL6G40000003940 від 06.03.2008, із змінами внесеними додатковою угодою від 06.08.2008, яка станом на 30.04.2014 складала 82179,90 доларів США та 713142,59 грн., а всього 1650123,37 грн., з яких: 44 561,89 доларів США (508076 грн.) заборгованість за кредитом; 30991,13 доларів США (353347,88 грн.) заборгованість за відсотками; 6626,88 доларів США (96626,88 грн.) заборгованість по комісії; 634327,19 грн. пеня; 250 грн. штраф (фіксована частина); 78565,40 грн. штраф (процентна складова).

Виселити громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири в АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 8198,77 грн. у відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча: Судді