Ухвала суду № 6920709, 12.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-3090/08

Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. - головуючого, Бившевої Л.І., Карася О.В., УсенкоЄ.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі –СДПІ)

на постанову господарського суду Донецької області від 27.09.2007

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2008

у справі № 26/209пн (22-а-414/08)

за позовом закритого акціонерного товариства «Мініметалургійний завод «Істіл»(Україна)»(далі –ЗАТ «Мініметалургійний завод «Істіл»(Україна)»)

до СДПІ

та головного управління Державного казначейства України у Донецькій області (далі –Держказначейство)

за участю прокуратури Донецької області,

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 1827306 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’явились,

відповідача –Стеценка О.Л.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України 1827306грн. бюджетного відшкодування за декларацією за лютий 2006 року.

Постановою господарського суду Донецької області від 27.09.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2008, позов задоволено. Ухвалені у справі рішення мотивовано виконанням позивачем усіх необхідних умов для одержання спірної суми бюджетного відшкодування, тоді як неможливість проведення податковим органом зустрічних перевірок усіх постачальників позивача по ланцюгу не може свідчити про необґрунтованість заявленої податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судами не було встановлено факту надмірного надходження сум податку на додану вартість до Державного бюджету України по ланцюгу постачання металобрухту як обов’язкової підстави для одержання позивачем бюджетного відшкодування.

У запереченнях на касаційну скаргу ЗАТ «Мініметалургійний завод «Істіл»(Україна)»посилається на правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

З огляду на перейменування позивача у приватне акціонерне товариство «Донецький електрометалургійний завод»(далі –ПАТ «Донецький електрометалургійний завод»Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне здійснити відповідну заміну ЗАТ «Мініметалургійний завод «Істіл»(Україна)»його правонаступником - ПАТ «Донецький електрометалургійний завод».

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за результатами проведення СДПІ виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2006 року було підтверджено суму, що підлягає відшкодуванню ПАТ «Донецький електрометалургійний завод», у розмірі 11575873 грн., про що складено акт від 19.05.2006 №172/15-16-23/1-30479040. На момент вирішення спору фактично позивачеві було відшкодовано 9748567 грн., а у виплаті решти суми було відмовлено з мотивів відсутності даних щодо сплати відповідних сум податку до бюджету постачальниками позивача по ланцюгу за наслідками проведення зустрічних перевірок.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Пунктом 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 цієї ж статті протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За змістом підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, з огляду на наведені приписи Закону попередні судові інстанції з урахуванням установлених ними обставин, зокрема, факту правильності визначення позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування, дійшли вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Посилання ж скаржника на відсутність доказів надмірної сплати сум ПДВ до бюджету постачальниками позивача по ланцюгу не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України.

Адже відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

За змістом підпункту 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як вірно зазначено судами, податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, СДПІ не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Водночас слід зазначити, що несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування.

Відтак у Вищого адміністративного суду України відсутні правові підстави для скасування правильних та обґрунтованих рішень зі справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України          

УХВАЛИВ:

1. Замінити позивача у справі закрите акціонерне товариство «Мініметалургійний завод «Істіл»(Україна)» його правонаступником –приватним акціонерним товариством «Донецький електрометалургійний завод».

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 27.09.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2008 у справі № 26/209пн (22-а-414/08) –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя М.І. Костенко

судді:Л.І. Бившева О.В. Карась Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна